Уроки ленд-лізу: як «постачання в борг» може допомогти подолати путіна

6 квітня 2022 року Сенат США одноголосно ухвалив відновлення програми часів Другої світової війни, відомої як ленд-ліз. За часів президента Франкліна Рузвельта (1933–1945) програма дозволяла забезпечити країни антигітлерівської коаліції всією необхідною військовою амуніцією та іншими матеріально-технічними засобами на умовах «користування» з постоплатою після перемоги.

Ті самі права Сенат надав президенту Джо Байдену. Йдеться про можливість постачати зброю українській армії, уникаючи зайвих бюрократичних формальностей. Найближчим часом закон має бути схвалений Верхньою палатою Сенату та підписаний президентом США.

Що являє собою ця програма та як вона працювала на поразку нацистського Рейху в 1940-ві роки, дослідив Mind.

Що передбачає американський ленд-ліз для України? Нещодавно Конгрес (Сенат та Палата представників) схвалив надання Україні військової та гуманітарної допомоги на суму майже $14 млрд. Частину з яких уже виділено. Відтак оголошено про додаткові $100 млн для фінансування закупівлі протитанкового озброєння, засобів зв'язку та іншої техніки.

Програма також включатиме номенклатуру критичних постачань аналогічно до переліку підтримки союзників з антигітлерівської коаліції в часи Другої світової війни: медикаменти, мобільні шпиталі, засоби хімічного та радіологічного захисту тощо.

«Сама процедура надання військово-технічної допомоги передбачає забезпечення України не лише зброєю зі складів країн колишньої Варшавської угоди, зокрема наступального функціоналу, а й сучасних зразків високоточної зброї, яку Пентагон зобов'язується надати в рамках адміністрованої Міністерством фінансів США програми «лізингу», – уточнили в Мінфіні України.

Партнери України наголошують, що відновлення закону про ленд-ліз – важливе звернення до символів, які союзники використали проти нацистської Німеччини. «США дають чітко зрозуміти, що гітлерівський нацизм і путінський рашизм – це однакові ракові пухлини, боротьба з якими, як і раніше, має опиратися на мобілізацію безпрецедентних ресурсів», – заявив очільник ГУР МО України генерал-майор Кирило Буданов.

Чому таке рішення ухвалено саме зараз? Для отримання «зеленого світла» на впровадження ленд-лізу під час Другої світової війни було потрібно збалансування військово-тактичних сил СРСР та рейху на східному фронті. Приблизно так само, як це відбулося після краху планів генштабу РФ щодо оточення Києва з північно-західного та східного напрямків, успіхів ЗСУ під Харковом і надзвичайно вдалої оборони в зоні ООС, насамперед Маріуполя.

РСЧА могла скувати основні наступальні сили групи «Центр» під Сталінградом. Проте на всіх інших напрямках уже спостерігалися приклади, коли воювати доводилося буквально саперними лопатками або цеглинами – на зразок чорносвитників на Лютіжському плацдармі під Києвом.

Що спільного та відмінного в сучасній ситуації? У 1960-ті роки в СРСР дуже обмеженим тиражем вийшли мемуари маршала Бориса Шапошникова (1882–1945), де цензура якимось дивом пропустила фрагмент із доволі критичною оцінкою реального стану матеріально-технічного забезпечення РСЧА.

Йшлося про те, що, якби не допомога союзників, уже десь із кінця 1942 року РСЧА довелося б воювати самими лишене саперними лопатками, а харчуватися переважно підніжним кормом – особливо після цілковитої окупації України та Північного Кавказу наприкінці 1941 року, заощаджуючи сухпайки та консерви на зимовий період.

У другому виданні цих мемуарів в 1970-ті роки, більш масовому, цей і багато інших фрагментів були вилучені, хоча досі деінде зберіглися раритетні примірники першого видання, яке у РФ намагалися перевидати в 2000-і роки, але щось пішло не так…

Уже на початок 1943 року нестача кольорових металів, потрібних для виготовлення навіть найпростіших боєприпасів, змусила б вщухнути радянські гармати й кулемети. А повальний сепсис, викликаний нестачею напівсинтетичного пеніциліну, призвів би до безповоротної втрати до 60% живої сили РСЧА, що цілком би внеможливило ведення наступальної кампанії.

Історики називають ще безліч критичних факторів, що могли б призвести до беззастережної перемоги Третього рейху на східному фронті, якби вже взимку 1942 року СРСР не почав отримувати мільйони тонн найрізноманітнішої військової, медичної та гуманітарної номенклатури від США, Канади, Австралії та інших союзників з антигітлерівської коаліції.

Це дозволило не лише переломити на свою користь війну дії на східному фронті, а й завершити війну капітуляцією рейху на території нацистської Німеччини – попри кричущу бездарність радянського командування та злочинність сталінської військово-репресивної системи.

Як ленд-ліз спрацював у 1940-ві? Уже навесні 1942 року три чверті харчового забезпечення солдатів РСЧА складалося з американської тушонки та висококалорійних консервів, що доправлялися морськими конвоями через Арктику до Архангельська і Транссибом із Владивостока.

Лендлізівські консерви становили 480% вітчизняного виробництва солдатських пайків (приміром, ще на початку 1950-х в Одесі їх можна було купити чи обміняти на Привозі).

Понад половина використаних радянською армією впродовж війни вибухових речовин прибуло конвоями від західних союзників – майже 300 000 тонн. Лише через Арктику союзники забезпечили СРСР вантажопотоком на понад 4 млн тонн, через Тихий океан прибуло 7,4 млн тонн ресурсного забезпечення. Ще понад 4 млн тонн – через порти Перської затоки.

Щоб збільшити пропускну здатність залізничних комунікацій на підконтрольній союзникам території Близького сходу, General Motors побудував в Ірані два заводи, на яких вироблялися призначені для СРСР вантажівки Studebaker та військові джипи Dodge і Willys – єдиний транспортній засіб в РСЧА з двома рухомими осями. Це був найліпший артилерійський тягач радянської армії аж до середини 1960-х років.

Для забезпечення бакінських нафтопереробних заводів союзники за три місяці протягнули з Перської затоки через Іран два трубопроводи завдовжки понад 800 км кожний.

Річ у тім, що США передавали РСЧА справжні військові «траки», здатні виконувати свої функції у фронтових умовах, які до того ж мали протимінне бронювання. Натомість СРСР виготовляв виключно переобладнанні під військові цілі господарчі машини. Щось подібне до того, як 2014 року українські добробати використовували обшиті металом мікроавтобуси та джипи-євробляхи для транспортування піхоти або евакуації поранених…

Зрештою, тактичної переваги СРСР у військових діях неможливо було б досягти без дієздатного залізничного транспорту. На потреби фронту й тилу в рамках ленд-лізу було поставлено 1900 паротягів і 66 дизель-електровозів, тоді як сам СРСР за всі роки війни виготовив лише 92 локомотиви.

Коліями від Уралу до Лаби каталося 11 075 лендлізівських вагонів, що у 12 разів перевищувало власне виробництво всього колісного складу СРСР.

До самого кінця війни РСЧА проводило наступальні дії важкою, злочинно невиправданою ціною. Але й ця ціна була б непомірно вищою, якби не прикриття піхотних і механізованих частин із повітря авіацією, зокрема чи не найкращим літаком часів Другої світової війни «Аерокобра» Р-39 – із того самого ленд-лізу.

Загалом за роки війни американськими авіазаводами було вироблено З9 500 «Аерокобр», понад 5000 з яких призначалися радянським пілотам.

А ще були винищувачі «Томагавк», «Кітіхок», «Кінгкобра» «Тендерболт», бомбардувальники «Бостон» і «Мітчелл», британські перехоплювачі «Спітфайр» та «Харрікейн». З них складалася майже третина всього авіапарку РСЧА станом на весну 1945 року.

Зрештою, у рамках ленд-лізу СРСР отримав понад 2500 кораблів, зокрема три криголами, що за водотоннажністю становило третину радянського військового та цивільного флотів.

І все це не враховуючи десятків суден із технікою та ресурсними постачаннями, які потонули у водах Арктики й Тихого океану внаслідок дії крігзмаріне та японської авіації. Найтрагічнішим був 1942 рік, коли лише в арктичних водах союзники втратили 63 кораблі з 256, що прямували до берегів СРСР. Але союзників це не зупинило, і цьому важливо віддати належне.

Якими грошима це забезпечувалося? Поняття lend – позика – для СРСР була доволі умовною, адже схема «амуніція в обмін на золото» функціонувала лише до весни 1942 року. Отже, за неї не стягувалося ані копійки. І до 1947 року про жодну компенсацію Радянському Союзу навіть не йшлося.

Станом на 1947 рік, з урахуванням зворотного ленд-лізу – постачань СРСР до США марганцевої руди, платини й деревини – сумарний борг оцінювався на рівні $2,6 млрд. Але вже в 1948 році ця сума була зменшена вдвічі. Проте й за неї СРСР сплачувати не поспішав, навіть коли в 1951 році США погодилися обмежити боргові зобов’язання СРСР за ленд-лізом на рівні $800 млн.

Інший реципієнт лендлізу – Великобританія – повністю розрахувалася за військові постачання 2006 року, хоча її борги, накопичені протягом 1940–1945 років були оцінені США на рівні $31,4 млрд.

Однак на перемогу СРСР над Третім рейхом працювали не лише офіційні лендлізівські постачання, а й донорська допомога неурядових структур та окремих меценатів. Приміром, перський підприємець Рахімьян Гусейн надіслав до Сталінграда 3 тонни ізюму, а його земляки Юсуф Гафуріки й Мамед Ждаліді – 285 голів худоби. Й таких прикладів сотні – як і сьогодні в перемогу над путіним вкладають свої зусилля найбільші світові фандрейзери.

І це зайвий раз вписує українську вітчизняну війну в контекст загрози від путінської росії самій демократичній моделі світу в глобальному вимірі.