Етимологія чудовиська, яке хоче бути важливим

Етимологія чудовиська, яке хоче бути важливим

Про що попереджала книга «Путінократія. Людина влади та її система»

Етимологія чудовиська, яке хоче бути важливим

Випалювання вогнем, руйнування, завойовування все більшої кількості земель – це все було вже в історії людства і називалось орда. Століття минули, люди полетіли в космос, з’явилась цифрова епоха і простір для саморозвитку. Але знову з’явилась орда в образі путінократії. Зі своєю печерною люттю, нівелюванням життя людей, звірствами та вбивствами. Де ж людство проґавило орду і який кінець буде зрештою в цієї сумної історії?

Зараз електронна версія книги доступна для безкоштовного завантаження усім жителям України. 

Бекграунд. Автор резонансної книги «Путінократія» Борис Райтшустер – відомий німецький журналіст, який прожив у росії 20 років, працював звідти на німецькі видання й інформаційні агентства та очолював московське бюро журналу Focus. У його творчому доробку – кілька книжок-досліджень на тему росії та процесів, які там відбувалися.

Автор аналізує вершину піраміди путінократії й виказує неймовірно актуальні думки: «Путін, дід якого працював кухарем у Сталіна, вдається до методів 1930-х років. Своїх супротивників він дозволяє собі таврувати словом «фашисти», яке в росіян з огляду на криваву історію, пов’язану з цим словом, викликає особливо емоційний відгук у душі. Тут слід згадати Вінстона Черчілля, який одного разу застеріг: «Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами"».

Чому Захід проспав такий неофашизм у виконанні росії?

Письменник відповідає: у це просто не хотіли вірити плюс путін мав дуже потужне лобі в Європі, та, як офіцер КДБ, вміє вправно маніпулювати думками людей. «Що відчайдушнішою є пропаганда, то менше в ній правди, що напористішою – то, напевно, простіше цій інфекції проникати в душі».

Внаслідок цього всього в 140-мільйонній країні виник монстр – «особливий різновид мафії – кримінальний капіталізм кам’яного століття з почерком КДБ».

Цей монстр сягнув апогею у своєму злочинному впливі на масову свідомість. Автор згадує розмову з одним зі своїх друзів, який йому казав: «Коли я дивлюся новини, у мене з’являється бажання взяти зброю в руки і поїхати в Україну! Але коли я замислююся про це, то сам себе лякаюся: я ж багато років прожив в Україні й сам наполовину українець! Що ж із нами робить телебачення?!»

«Умом россию не понять...», – цитує автор відоме висловлювання. Проте разом з тим намагається це зробити, тобто осягнути своїм розумом все те, що там відбувалось і відбувається.

Оригінальна назва: «Putins Demokratur.Ein Machtmensch und sein System»

Видавництво: Vivat, Харків

Наклад: 2000 примірників

Сюжет. Під боком цивілізованого людства з’явився величезний жорстокий монстр, який за гебістською технологією «віддзеркалює» у своїй риториці щодо інших усе те, що насправді стосується його, та лякає світ ядерною зброєю.

Що це і звідки воно взялося на нашу голову?

Щось, що повернуло голову назад, аби побачити там майбутнє, а побачило й показало іншим те, що й буває зазвичай позаду.

Автор проходиться «этапами большого пути» путінократії й людини імені її.
Ось він у дитинстві у всій красі: «Володя дряпається й кусається, видирає волосся з голови суперника». «Підліток йде в КДБ. Стежить за іноземцями в Петербурзі. Пізніше прибуває як агент у НДР».

Психологія «кругом враги» стала професійною та життєвою рисою путіна, а згодом і панівною у величезній країні з чіткою вертикаллю влади, зосередженою в його руках та купки йому подібних, де останні демократичні вибори відбулися ще в 1993 році.

«Випустивши дух минулого, включаючи КДБ, з пляшки, довірені особи Єльцина, певно, як і учень чарівника у Гете, сподівалися, що згодом зможуть приборкати викликані ними сили. Утім зробили фатальну помилку».

Згодом людина із «шармом засушеної акули» та рейтингом, який ледь перевищував точку замерзання, на фоні вибухів та смертей співгромадян різко здобуває собі авторитет, роблячи ставку на мілітаризацію влади.

«Як і за генеральних секретарів КПРС, знову існує вузьке коло посвячених, які таємно ухвалюють рішення, ні перед ким не звітуючи, не залучаючи ніякі політичні та суспільні групи до процесу управління. Критика президента сприймається як образа Його Величності».

Журналіст фіксує панівну втечу від реальності в цій країні: «Ще Джордж Оруелл описав цю нову мову у своєму романі «1984»: мова маніпуляції, яка за допомогою гасел на кшталт «Війна є мир» або «Свобода є рабство» вказує на протилежність того, що означає це насправді. Її мета – маніпулювання свідомістю людей, щоб вони ніколи не могли й подумати про повстання, позаяк для цього у них просто не буде слів».

Критиків влади вважають зрадниками країни і жорстоко розправляються з ними в цій загалом бідній країні, де 80% усіх фінансових потоків зосереджено в столиці. Ще в 2003 році нині покійний лідер перебудови Олександр Яковлєв поставив російському суспільству діагноз «фашизм», побачивши в ньому «зростання злочинності, антисемітизм та кадебізацію».

І в центрі всього – «чарівний ліхтар» – телевізор: «На екрані лейтмотивом проходять варіації на теми: як російських солдатів знищують у Грузії, як ображають пам’ять радянських ветеранів у Прибалтиці, як НАТО оточує росію».

Люди захлинаються у відчуттях ненависті та ворожості й мріють разом з керівництвом держави про відновлення імперії.

І хоч книгу написано 2006 року, а перевидано 2014 року, не покидає відчуття її надзвичайної актуальності. Зокрема, щодо аналізу внутрішніх розкладів та зовнішніх союзників росії.

«Звернення до Китаю – чималий ризик для росії. Міць гігантської азійської імперії така, що росія може відігравати роль лише молодшого партнера в цьому геополітичному союзі і ризикує стати для Китаю сировинним придатком».

А як щодо відносин із самою Німеччиною, поведінка якої і в нинішній історичний момент вирізняється на фоні поведінки інших європейських країн? Автор аналізує «путінізацію» колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера, який завжди був адвокатом російського диктатора у Європі: його заяви на підтримку закручування гайок в російських ЗМІ, його лобіювання альтернативного газопроводу, і, власне, його зарплату як  голови ради директорів «газпрому» в розмірі 250 000 євро на рік.

Згадує автор і про Франка-Вальтера Штайнмаєра, нинішнього президента Німеччини, а в момент написання книги – міністра закордонних справ, називаючи його довіреною особою Шредера та наголошуючи, що в нього хороші стосунки з кремлем.

«Шредер нагадує мені шпигуна старого гарту, – цитує письменник московського правозахисника Леоніда Сєдова, який вважав, що Шредер встромив ножа в спину російської демократії. – Тепер наші антидемократи можуть казати: ’’Погляньте, на Заході все те саме, їхні вдавані цінності нічого не значать, якщо мова заходить про гроші’’».

Його вклад в енергетичне узалежнення Німеччини від росії величезний: при канцлері Шредері Німеччина відмовилася від будівництва так званих терміналів скрапленого газу, в яких можна зберігати сировину від будь-яких країн-виробників.

Війна з Грузією, «білоруський варіант», українські революції, від яких ледь не в істериці бився громіздкий імперіалістичний монстр. Чому? У книзі є відповідь: «Україна реально спростовує тези про те, що авторитарному курсу росії немає альтернативи».

Німецький журналіст цитує інсайдерів, що однією з найхарактерніших рис путіна є надзвичайна злопам’ятність: «Помста для нього – це святе».

Цікаво, що, розповідаючи про російсько-грузинську війну 2008 року, автор описує все те, що побачили зовсім недавно українці: неповоротку, погано навчену, неукомплектовану армію та мародерство. «У зайнятих районах російська армія ставала відомою більше пограбуваннями, ніж військовими подвигами. В історію увійшло зняте на камеру мобільного телефона відео, на якому бачимо на обличчях у військовозобов’язаних непідробне здивування від споглядання всього оснащення, техніки і головним чином комфорту в захоплених грузинських казармах, а також заздрість, викликану тим, що вони побачили, – про таке у себе в росії вони не могли і мріяти».

Тим часом тема озброєння протягом десятиліть – ключова в російських ЗМІ з ініціативи Штазі (таким було прізвисько путіна, каже автор): «У пресі та по телебаченню повідомляють про нову зброю, випробування ракет та хід військового будівництва – так часто і з таким ентузіазмом, що іноді можна подумати, ніби ці матеріали готують не журналісти, а психотерапевти».

Інвестор Вільям Браудер порівняв путіна з гравцем у покер, у якого на руках погана карта: «Він намагається збільшити свій вплив і тим самим залякати суперників. Але він блефує. У путіна немає сильної армії, економіка лежить нижче плінтуса, капітал тікає з країни».

Книга робить важливий акцент, цитуючи опального бізнесмена Михайла Ходорковського: «Проблема росії не лише в путіні, але ще в тому, що росіяни у своїй більшості не розуміють, що за свою долю вони повинні самі бути відповідальними. Вони охоче перекладають цей тягар на інших: сьогодні – на путіна, завтра – на кого-небудь іншого. Не можна довіряти свої долі комусь іншому, нехай то конкретна людина, якась структура, партія чи парламент».

Витоки російської ментальності Борис Райтшустер бачить у минулому: у жорстоких звичаях московії, сформованих ордою, яка осіла на цих землях.

Побачив він і головне: Україна й росія – кардинально різні. «Своєю «вертикаллю влади», пріоритетом інтересів держави над інтересами людини і правовим нігілізмом система путіна відповідає традиціям Золотої Орди. Народний підйом в Україні відхиляється від цього курсу, це прояв справжньої Київської Русі». «З одного боку – Золота Орда, з другого – Київська Русь. Остання, давня держава східних слов’ян, орієнтована на Європу».

Ордизм переріс у фашизм, і це констатується в книзі: «Історик Східної Європи Штефан Плаггенборг у своїй статті у «Франкфуртер альгемайне» від 20 березня 2014 року йде ще далі, називаючи путіна «російським дуче»: у його політиці є елементи фашизму, він застосовує їх так, як колись це робив Муссоліні».

«Ми повинні зрозуміти, що путін знову розв’язав свій мішечок з отрутою 1930-х років. Дýхи, яких він викликав, навряд чи піддаються контролю. І ми не повинні дозволити себе обдурити тим, що вони вдягаються в нові однострої».

Автор не виключає військового вторгнення спадкоємців орди на територію держави – члена НАТО, наприклад, однієї з балтійських.

«Начальник кремля віртуозно грає на страхах, комплексах і устремліннях росіян, травмованих після сімдесяти років тоталітарного минулого, які вважають при цьому ракову пухлину тоталітаризму приростом м’язової маси».

Золоті слова про сучасну жорстоку й людиноненависницьку Золоту Орду.

Вам сподобається, якщо: ви хочете поновити в пам'яті хронологію політичних подій в країні-агресорі протягом останніх 30 років, а то й дізнатись про них, подивившись на це все очима стороннього – німецького журналіста, який надає їх із притаманною німцям скрупульозністю та педантичністю.

Вам не сподобається, якщо: якщо ви чекаєте особливих інсайтів – їх тут нема, інформація загалом з достовірних відкритих джерел, яку ще пам’ятають ті, хто пережив ті події.

Виклад російсько-українських відносин у книзі дещо поверховий. Події в Україні висвітлюються більше описово, аніж аналітично.

Мало також у книзі йдеться про самих росіян, загалом це опис системи, конструкції, а те, що всередині, залишається не до кінця представленим. Хоча, можливо, це вже стане темою нового дослідження автора.

Головна причина прочитати: І хоч книга написана давно, але в ній чітко описане сьогодення. От якби люди могли вчасно і вдумливо читати книги! І якби вміли виносити уроки з того, що було, і з того, що зараз переживаємо. Бо ж ордизм, який трансформувався в рашизм, не сидить, склавши руки.

«Замість того щоб обговорювати, як і чому сталося, що путінська росія стала автократичною й агресивною, а не демократичною й мирною, і що цьому можна протиставити, ми тут, у Німеччині, дискутуємо про те, що ж саме зробили неправильно жертви агресії».

Дуже важливі слова з огляду на деякі навіть сучасні європейські дискурси.
Автор радить не забувати: «Наша демократія, з усім, що визначає її, для путіна є лише ознакою слабкості, над якою він глузує».

У тому ж дусі:

Етимологія чудовиська, яке хоче бути важливим

«Путін. Народження диктатора». Тарас Батенко

Автор книги – український політик та підприємець Тарас Батенко – робить спробу проаналізувати, з чого почалося становлення диктаторського режиму в росії.

Аналізуючи середовище, звідки вийшов путін, він прогнозує, що невдовзі такою буде вся російська система влади, зорієнтована на «закручування гайок».

В одній із публікацій автор зізнавався, що в 2001 році перше видання його книги «Прелюдія Путіна. Перебудова у Кремлі» було фактично вилучено з українських книгарень, а точніше – розкуплене працівниками російського посольства, які боялись, щоб правду про їхнього самодержця ніхто не дізнався.

Етимологія чудовиська, яке хоче бути важливим

«Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Тарас Кузьо

Автор – відомий британський та канадський політолог українського походження, спеціаліст з історії та політики незалежної України Тарас Кузьо – ґрунтовно досліджує джерела й причини російської агресії проти України.

Дослідження стосуються нової «холодної війни», російського імперіалізму й націоналізму, українофобії та «воскресіння» сталінізму, Донбасу, діяльності проросійських партій, вторгнення в Україну, анексії, гібридної війни тощо.

Автор робить важливий акцент, досліджуючи політику російського диктатора: «Він аж ніяк не єдиний російський політик, який сповідує шовіністичний та імперіалістичний підхід до «українського питання».

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло