Хто і як «дружить» із Росією. Ч. 1
Чому Україна не отримала повсюдної світової підтримки в конфлікті з кремлем
Журнал The Economist в одному зі своїх номерів детально розглянув світові економіки – від заходу на схід і від півночі на південь – з точки зору підтримки росії в РБ ООН. Автори матеріалу дійшли досить цікавих висновків: підтримка рф посилюється в міру наближення до екватора – країнами, що сповідують не демократичні конституційні права, а є авторитарними формами правління. І чим ближче до аграрного півдня, тим більшою була підтримка.
За словами оглядачів, небажання багатих країн вкладати гроші в боротьбу зі змінами клімату, а також повільний та нерівномірний розподіл вакцин від COVID-19, уже призвели до відродження Руху неприєднання, до якого в основному долучилися країни, що перебувають під екватором.
Те, що ціла плеяда держав підтримали російську агресію або відмовилися від слова «війна» щодо подій в Україні, змусило замислитися над тим, хто на сьогоднішній день найактивніше виступає на боці путіна чи перебуває у відносно нейтральній позиції до конфлікту. Цих геополітичних гравців The Economist розділив на чотири основні групи.
Країни Центральної Азії та Білорусь – автократичні за своєю суттю та є «державами-матрьошками» у рамках регіональних об'єднань (ОДКБ, ЄврАзЕС тощо).
Латинська Америка зі строкатою картиною поділу на традиційних прихильників США (наприклад, Колумбія) та антиамериканської дуги (Венесуела, Болівія, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор, Куба).
Країни Малої Азії – держави з певною політичною культурою (Туреччина, Іран та Індія) й «особливим» ставленням до США (Іран).
Індокитай (В'єтнам, Лаос, Камбоджа) – колишні франкофонні колонії, помічені в давньому будівництві фантомів комунізму на теренах регіону.
На думку Фаріда Шапу, дослідника в галузі безпеки з Принстонського університету, росія прагне відновити «статус великої держави», втрачений із розпадом Радянського Союзу. При цьому москва підриває архітектуру безпеки сусідніх країн і переглядає світоустрій, що склався після закінчення холодної війни.
Тепер розглянемо усі ці регіональні групи докладніше.
Латинська Америка
Більш відкриті та демократичні країни стали на бік Заходу, авторитарні – на бік росії. Болівія, Куба, Сальвадор, Нікарагуа та Венесуела утрималися або взагалі були відсутні під час голосування. Інші виступили єдиним фронтом, засудивши вторгнення росії в Україну.
Пріоритети ібероамериканських країн (антиамериканська риторика «лівих» урядів Венесуели, Болівії) насамперед базуються на зіткненні із США.
Ідеологічно протистояння Венесуели впливу США у регіоні можна пояснити зубожінням венесуельців та тиском з боку сусідньої проамериканської Колумбії.
Зустріч голови Білого дому та глави Венесуели Мадуро, який став заручником зростання цін на нафту до історичного максимуму 14–15-річної давності, – це не стільки своєрідний реверанс політиці кремля, як спроби допекти нинішній адміністрації Білого дому. Адже розігрувати карт-бланш на тлі загального зубожіння і девальвації національної валюти – болівара, адміністрація Мадуро, на відміну від харизматичного Уго Чавеса, поки що не здатна.
Патерни російсько-болівійської дружби – це спільні інтереси ідеологічного протистояння США, управління через систему пріоритетів допомоги найбіднішим верствам населення, «полівіння» режиму Болівії.
Болівія знаходиться у лівосторонньому русі латиноамериканських країн. Це викликане збідненням середніх верств населення, зокрема величезної поляризації рівнів доходів (у порядку зростання рівня життя – від високогір'я, де проживає найбідніша частина населення, до рівнинної Болівії, населеної нащадками тих самих європейців, переважно німецького походження). І це проблема останніх десятиліть.
«Локомотиви» континенту з високорозвиненими економіками – Бразилія та Аргентина – також не висловили однозначності щодо «українського питання». Навіть більше, прагнучи дистанціюватися від впливу США – через протистояння, що склалося в регіоні, – вони намагаються загравати з іншими зовнішньополітичними акторами. Наприклад, росією.
У лютому керівництво Аргентини заявило, що вона «відкрита для інших країн», і росія відіграє не останню роль у цьому питанні. Глава Бразилії Жаїр Болсонару відвідав москву в лютому. Тоді він проголосив відносини двох країн «більш ніж ідеальним союзом». Бразилія засудила вторгнення в Україну, проте вона залежить від імпортованих добрив, частина яких йде з росії.
Нікарагуа, Сальвадор і особливо Куба – традиційні противники США та прихильники росії із ідеологічних міркувань. Історично кубинці отримали багато різних благ від СРСР, культивуючи соціалізм як давній і незаперечний курс держави, «експортувавши» Фіделя Кастро чи не як найвідомішого прихильника комунізму в орбіті прорадянських інтересів, який став кісткою в горлі для США.
Центральна Азія
Війна росії в Україні впливає і на країни Центральної Азії. Частина регіону знаходиться в підконтрольних москві інтеграційних об'єднаннях, таких як ЄврАзЕС та ОДКБ. Проте членство в них не призводить до автоматичного схвалення всіх російських військово-політичних авантюр. Зокрема, країни ЦА уникають чіткої підтримки війни в Україні, обмежуючись «нейтралітетом» та розмитими формулюваннями.
Країни, що входять в інтеграційні об'єднання ОДКБ та ЄврАзЕС, у межах яких вплив москви дуже суттєвий, вибудовані за авторитарно-управлінською моделлю (аналогія передання влади за заздалегідь схваленим сценарієм від батька-керівника правонаступнику або династично).
По суті, регіональні структури тримаються на вертикальній взаємодії: РФ у вигляді матриці та країни-сателіти, що вписуються в архітектоніку безпеки – Білорусь, Вірменія та трійка країн ЦА (Казахстан, Таджикистан, Киргизія).
Регіональні об'єднання «матрьошкові» за своїм змістом із головною «матрьошкою» – росією. «Матрьошковість» на пострадянському просторі – основа спільних інтересів країн-учасниць як військово-політичної структури ОДКБ, так і економічної ЄврАзЕС. Основною мотивуючою «матрьошкою» виступає кремль, інші перебувають переважно у підпорядкованому становищі (військовому чи енергоресурсному), вигідному московській руці.
Іран
Співпраця Росії з Іраном нагадує «приємну можливість» дати щигля в ніс дядечкові Сему в найрізноманітніших геополітичних моментах – від ядерної безпеки до передбачуваної допомоги ісламістам і «загроз НАТО» навколо російських кордонів.
Співпраця все більше нагадує гру «дружимо проти когось». Це, власне, і підживлює ірано-російську взаємодію, незважаючи на заперечення росії проти поширення ядерної зброї Тегераном.
По суті, як зазначає низка експертів у галузі міжнародних відносин, рф та Іран пов'язує «дружба» на тлі загальної ворожості до США, можливості ж співпраці в питаннях боротьби з наркоторгівлею, біженців та терористичних угруповань ближче до альянсу опортуністів, що обопільно протистоять впливу США.
На Середньому Сході лише Ізраїль та Лівія проголосували за виключення росії із Ради ООН з прав людини; навіть прозахідні, нафтові країни – Саудівська Аравія та ОАЕ, висловилися у нейтральному тоні (що, вочевидь, передбачає певні вигоди на світовому нафтовому ринку).
Країни Індокитаю (В'єтнам, Камбоджа, Лаос)
Історично підтримка соціалістичного Індокитаю сягає корінням у допомогу та підтримку Радянським Союзом країн так званої трійки: від військово-мілітарної, безпекової, до економічної складової впровадження соціалізму з «радянським обличчям».
Позиції В'єтнаму та Лаосу в РБ ООН щодо «російського питання» мали вигляд підтримки молодшими братами преференцій – насамперед політичних, пов'язаних із соціалістичним минулим, а вже потім – соціально-економічних.
Власне, паралелі між В'єтнамом, Лаосом, Камбоджею, що спираються на соціалістичні важелі державності, і споконвічний кредит довіри з боку росії (насамперед, завдяки військово-технічній допомозі з 1960-х років та економічній кооперації в пізніші 1980-ті та 1990-ті) здаються непорушними.
Китай
Китай як гегемон з економікою, що розвивається семимильними кроками, схильний задля відстоювання своїх інтересів відігравати роль «нейтральної держави». Насамперед це стосується збереження геополітичного балансу в умовах критичної залежності від глобальної економіки.
Але підпорядковуючи зовнішньополітичну канву прагматичним цілям економічної експансії, КНР відіграє одну з ключових ролей на світових ринках, які ростуть як на дріжджах протягом усього ХХІ століття.
(Продовження тут)
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
