Бучанський партизан: «У мене була «Муха» та чотири гранати»

Бучанський партизан: «У мене була «Муха» та чотири гранати»

Як пенсіонер зупинив колону російської техніки в Бучі

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
Партизан із позивним «Дід» – автор відео із розбитою технікою на вулиці Вокзальній
Фото автора

2 березня видовищне відео зі знищеною колоною російської техніки на вулиці Вокзальній в Бучі підірвало українські соцмережі. Двохвилинний ролик емоційно коментував чоловічий голос: «Я в боргу не залишився, хлопці… Це кадирівці, як прийшли сюди, так на той світ і пішли». Кадри цього відео побачили мільйони глядачів.

Mind знайшов автора цього відео. Він довго відмовлявся від інтерв'ю. А потім передумав – хоче, щоб його прочитали родичі в росії, які досі вважають це відео фейком.

– Відео обривається на моменті, коли ви почали знімати двох російських військових із автоматами. Вони кажуть вам: «Нельзя снимать», і намагаються відібрати телефон. Що було потім?

– Це відео я зробив десь через годину після того, як ЗСУ розстріляло колону. У мене це відео закінчувалося тим, що я побачив БТР, що задом заїхав за будинок поблизу. І там стояли двоє росіян: старший і молодший. Мені бурят (за обличчям його ні з ким не сплутаєш) каже: «Уйди, а то буду стрелять». Я йому сказав пару ласкових і додав: «Стріляй!» Розвернувся і пішов. Вірите: навіть не тьохнуло. Я потім сам собі здивувався. А коли вже зайшов у хату, то почав курити. А до цього сім років не курив.

– Після того як ви опублікували відео в соцмережах, ви намагалися якось сховатися від росіян? Адже дуже ймовірно, що вони залюбки із вами поквиталися б…

– Я відео майже одразу видалив, бо розумів, що мене можуть потім затримати і побачити це відео в телефоні. Орки мене шукали за старою адресою, тоді я переховувався близько місяця. Але мене не знайшли. Деякі речі зникли тоді з хати. В основному, одяг: сорочки, куртки. Коли я приїхав і почав прибирати, то побачив біля хати російську форму. Я її потім разом із брезентом викинув.

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
Вулиця Вокзальна пролягає від межі міста Буча до межі селища Гостомель

– На вулиці Вокзальній – це був перший захід окупантів чи тут і раніше були якісь бойові дії?

– Війна і раніше була в Бучі. Але на нашу вулицю росіяни зайшли 27 лютого. Я був тоді в теробороні, на двох постах стояли. І мені вдалося дещо дістати.

– Ви про трофейну зброю кажете?

– Ну, про ті речі, якими мені вдалося хоч трішки їх зупинити: чотири РГ-гранати і «Муха».

– Тобто це ви зупинили колону росіян?

– Виходить, що так. У той момент, коли я побачив їх на нашій вулиці, я із-за паркану виглянув і побачив, що вони вже йдуть біля школи, десь метрів 100–150 від мого дому. Тому я все підготував і скочив за хату. Гранатами обчіплявся, щоб було напоготові, й став на причіп біля паркану.

Тут у мене ще дерево росте, і їм було важко розгледіти мене між гіллям. Прицілився… Перший вистріл був у мене із «Мухи» в бензовоз. Бо чотири БТР пройшли попереду, я їх пропустив, я собі так подумав, що бензовоз перекриє колоні дорогу. Вистріл вийшов влучний – бензовоз загорівся і став поперек дороги. Техніка, яка була за ним, уже пройти не змогла.

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
Дід показує місце, з якого він влучно вистрілив у російський бензовоз

Потім я ще кинув одну, другу, третю гранату. Четверту залишив для себе на всяк випадок. І почав тікати за хату. Зіскочив із причепа і рачки побіг за хату, щоб вони мене не дістали. По дірках на паркані видно, як вони по мені стріляли з крупного калібру.

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
У цьому будинку Дід живе сам. Коли росіяни стріляли по будинку із БТР великим калібром, балки на даху перебило, і від вибуху шифер посипався, брезент аж за хату віднесло. Після того як бойові дії стихли, навести лад допомагали родичі

Я заховався за хату, а потім заскочив до сусідів. Сховався за ящиками із дровами. Уже звідти передзвонив хлопцям – які були на «Жирафі». АТОвцю колишньому, Денису, сказав, що у нас орки вже на Вокзальній йдуть у бік «Жирафа». І десь хвилин за п’ять з «Жирафа» по орках уже наші почали стріляти. Я чув дуже потужні вибухи. Навіть мені трохи дісталося – осколком палець пошкодило. Але то дрібниці – добре, що мене не знайшли і не вбили.

Хвилин за сорок усе стихло. Я заглянув у щілину і побачив, що навпроти мого дому орки похапцем перевдягалися в цивільний одяг.

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
Після звільнення від рашистів та розмінування вулицю Вокзальну почали прибирати. Рятувальники та волонтери розібрали завали, а також очистили дороги від техніки та уламків

Я шкодую, що нам вчасно не видали зброю. Тоді я їх не відпустив би. Мені бракувало автомата, щоб їх застрелити, коли вони тут біля мене перевдягалися за парканом.

Ви так на мене не дивіться… Я не герой. Я звичайна людина. На моєму місці так само вчинила б будь-яка нормальна людина.

– Ви були під адреналіном?

– У мене страху не було. Була тільки гостра емоція знищити цю нечисть. І ще я переживав за родичів, і за дочку із зятем, які ховалися в підвалі.

Зараз ці відчуття складно передати. А тоді якось у мене в голові миттєво план складався: як і що зробити, куди втекти і куди сховатися. Зараз уже, коли згадую, то сам дивуюся, як могло це статися.

По боках йшли орки із автоматами. І я зрозумів, що треба не вздовж паркану бігти, а за хату, щоб вони не побачили під парканом ноги. Повзком проповз, як молодий! За хату, а потім – за гараж. По гаражу вони стріляли, але в них, вочевидь, були кулі в автоматі калібру 5.45, і вони метал не пробивають. А як вони перестали стріляти, то я тоді вже переліз до сусідів.

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
Паркан чоловіка схожий на решето: росіяни хотіли помститися нахабному сміливцю

– Коли в Бучі були звірства, ви були тут?

– Ні, я був в Ірпені. Потім ходили із хлопцями потроху на зачистки.

А наприкінці лютого – на початку березня, коли орки були тут, наводки старався робити. На скляний завод, на базу комлектації, де вони стояли. Мені координати давав родич, який жив поруч. І я хлопцям ці координати передавав.

Кордон у нас проходив по вулиці Університетській. Ця сторона була наша, а та – їхня. Але потім нам довелося відступити. Ми через ліс відходили в Романівку, на Романівський міст, де були позиції наших хлопців.

А потім була зачистка в Ірпені та Бучі. Ми ходили по місцях, де вони дислокувалися, де в них були окопи. Коли я «двохсотих» вивозив, то хлопців сповіщав, де їх бачили. Мародерів теж затримували. В основному це були немісцеві. Ми їх передавали поліції, щоб самим не брати гріха на душу.

Після відходу російських військ я близько місяця вивозив автобусом «двохсотих»: мирних людей і наших хлопців. Ми забирали їх із Ворзеля, із Гостомеля, з аеропорту – там страшне що було. Це неможливо було бачити: без ніг, без рук, без голів навіть. Молодь, яка зі мною їздила, цього не могла витримати.

Забирали із блокпостів загиблих хлопців. І з госпіталя людей забирали. І з операційних столів – тих, кого не встигали прооперувати.

У Мощуні страшне що робилося. Він знаходиться в лісі. Ми, коли забирали «двохсотих», то гранати там знаходили. Бачили форму орків, яку вони залишали біля своїх окопів, бо переодягалися в цивільний одяг.

В озерах дуже багато манекенів лежало. Деякі з них були заміновані. Бачив свого знайомого Ігоря, з яким ми разом тренували собак. Його розстріляли. А його автомобіль впізнав тільки за заднім замком на дев’ятій моделі. Шкода, звичайно... Дуже багато мирних людей загинуло...

На районі «Яблунька» дуже багато розстріляних, і біля скляного заводу.

– Зараз ви в ТрО офіційно служите чи досі як партизан воюєте?

– Я підписав контракт із ЗСУ, перед цим був в теробороні. Досвід деякий у мене був: з 2014 по 2021 рік їздив на передову до хлопців своїм мінівеном, допомогу возив. Інколи брав участь у коротких сутичках. Під обстріл потрапляв. Доводилося швидко ремонтувати автобус – і знову повертався.

Бучанський партизан: «У мене була 	«Муха» та чотири гранати»
Дід буденно розповідає про те, як вкрав у російських військових боєприпаси для гранатомета, а потім сховав їх у себе вдома

А зараз я на місці тут. І буду далі йти. Я цього так не залишу. Скільки мене стане, стільки буду добра робити.

– Ви сказали, що маєте родичів у росії. Це ви родом звідти чи вони виїхали в рф?

– Я народився у Львові, служив у морфлоті, а коли одружився, то залишився тут. А родичі в росії дуже давно. Рідний брат мого батька живе в Іжевську, внуки в Москві живуть. Ми з ними не спілкуємося. Мій брат з ними спілкувався під час війни, показував відео, яке я зняв у нас. Показував й інші відео, щоб показати, що у нас тут робиться. Але ті ще у 2014 році казали: «Тікайте до нас, ми вам допоможемо тут». Але ми відмовилися, потім надсилали відео, щоб показати, як добре ми тут живемо.

Місяць тому ми з братом відмовилися від них і вирішили з ними не спілкуватися. Бо вони казали, що це все фейки, й у всьому винна Україна. А в них усе добре.

Але нічого. Будемо потрошку все відбудовувати. Он подав днями заявку про відшкодування пошкодженого майна. Дай Бог, щоб це не було марно.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло