Back in the USSR: як живе український південь під окупацією

Back in the USSR: як живе український південь під окупацією

Як виживають громадяни на захоплених територіях і що коїться з бізнесом

This material is also available in English
Back in the USSR: як живе український південь під окупацією
Фото: DR

Для комплектування резервів на слобожанському напрямку росія вже змушена знімати з консервації техніку мало не 50-х років випуску. І це свідчить, що обрана українським генштабом стратегія виснаження противника виправдовує себе.

Зокрема, дозволяє виграти час, потрібний для злагодження розрахунків нової західної артилерії та поповнення критично необхідного арсеналу.

За лінією фронту, яка практично не змінюється останні два місяці, все ще знаходяться численні агломерації та економічні ресурси Слобожанщини та Донбасу, а ще практично вся Херсонська область та частина Запорізької, а також Приазов'я, які утворюють суходільний коридор між Кримом та Донбасом.

Це спричинило до втрати Україною контролю над двома ключовими портовими хабами на Азовському морі – Бердянськом та Маріуполем, на які до війни припадала чверть експорту українського збіжжя.

Окупація і фактичне знищення інфраструктури в Маріуполі – особливий біль і в соціальному, і економічному сенсах. Окрім двох металургійних гігантів – «Азовсталі» та комбінату ім. Ілліча, які виробляли не менше третини української сталі, у Маріуполі також знаходилися підприємства високоточної продукції, орієнтованої на глобальний експорт. Приміром, компанія «Інгаз», яка спеціалізувалася на виробництві неону – інертного газу, критично необхідного для індустрії мікрочипів.

Через зупинку двох українських підприємств з виробництва неону – у Маріуполі та Одесі, яка перебуває в зоні ракетних атак, світові ціни на цей компонент високоточної електроніки зросли вдесятеро. Уже сьогодні це позначається на собівартості не лише hi-tech, а й побутових приладів, в основі яких є сучасні мікрочипи.

У зоні окупації опинилися Каховська ГЕС та найбільша в Європі атомна електростанція в Енергодарі – одна з чотирьох діючих АЕС в Україні. Генерація електроенергії перебуває в штатному режимі, проте, окрім українського персоналу, на ній весь час перебувають російські атомщики.

«Їх передусім цікавлять технології концерну Westinghouse – усі наші станції перейшли на американське пальне в 2015 році, яке майже на чверть ефективніше за російські твели», – повідомив спеціаліст одного з українських інститутів досліджень ядерної енергетики.

Чи не найбільшої шкоди, не враховуючи знищення промислової інфраструктури, війна завдала агропромисловому комплексу України. Це не лише славетні чорноземи на межі Харківської, Луганської та Донецької областей, які становлять 30% орного потенціалу України, а й величезний аграрний фонд на Херсонщині. Там традиційно вирощувалося до половини національної сезонної продукції овочів та фруктів, і 90% вражаю баштанних культур.

Навіть у тій прифронтовій зоні, де Україна утримує контроль, ведення агротехнічних робіт вкрай ускладнено через хаотичне «засівання» цих площ протитанковими мінами та касетними боєприпасами. Ступень засмічення території України вибухонебезпечними предметами наочно представлена колегами з проєкту Texty.

Воєнний комунізм у дії

За даними Міністерства соціальної політики України, майже мільйон осіб, задіяних в агровиробництві в зоні окупації, на сьогодні не можуть обробляти свої наділи чи відвантажувати готову продукцію переробним підприємствам. Вони зазнають не лише ринкових збитків, а й системного грабунку з боку окупаційної адміністрації.

За інформацією ГУР, в окремих районах Запорізької та Херсонської областей російська адміністрація заявила про відновлення колгоспів. У кращих традиціях воєнного комунізму та експропріації. Коли в одному із фермерських господарств власник відмовився «вступати» до колгоспу, мовляв, техніка в оренді, а йому слід годувати родину, вночі до його дому під'їхав БТР, який просто розніс обійстя вщент. Фермер вцілів, завдяки чому про цей інцидент стало відомо. Але інші факти протесту мали трагічніші наслідки.

Лише за офіційною інформацією, наданою ГУР, з окупованих територій росією вивезено (цебто вкрадено) понад 1,5 млн тонн зерна. Місцеві блогери неодноразово фіксували колони зерновозів, які прямували з Херсонщини на Кримській перешийок.

Компанія Maxar Technologies опублікувала супутникові знімки суден, пришвартованих поруч із зерновими елеваторами, які, згідно з MarineTraffic, прямували до Бейрута та Латакії. Більшість даних про «сірий» експорт зерна та порти призначення контрабанди систематизовані колегами проєкту Texty та оновлюються наживо.

Минулого року Україна виробила 72 млн тонн зернових. Із олійними культурами – 106 млн тонн, тоді як внутрішнє споживання не перевищує 18 млн тонн. Решта експортується. В окремих азійських країнах українське збіжжя до війни становило понад 90% відповідного імпорту, як, наприклад, у Шрі-Ланці, яка вже оголосила стан дефолту через критичну продуктову інфляцію.

Тотальне мародерство на правобережжі Херсонської області призвело до гуманітарної катастрофи. Там окупанти спершу спустошили продовольчі склади та магазини, відтак взяли «під контроль» логістичні ланцюжки поставок медикаментів та пального.

«На цьому по всій області заробляють представники різних силових структур – від ФСБ та Росгвардії до командирів розквартированих окупаційних військ», – каже Сергій Данилов, голова Центру близькосхідних досліджень, який здійснює моніторинг соціально-економічної ситуації.

Для легалізації грабунку окупанти навіть не опікуються бодай формальними мотивами. «Живемо за законами добра, правди та справедливості. Поліція встановлює закони правди та справедливості. Українського законодавства вже немає, а російського ще немає, тому працюємо щиро, справедливо», – пояснив моральні імперативи мародерства так званий «заступник керівника обласної поліції» Алєксєй Сєліванов.

«По законам справєдлівості» гауляйтер Херсонщини Володимир Сальдо взяв «під контроль» приватну мережу аптек АНЦ та районні аптеки комунальної власності. Особлива конкуренція точиться за контроль над імпортом алкоголю та цигарок, в якій переважають представники російських силових структур, розповідає з посиланням на власні джерела Сергій Данилов.

Окупанти вже призначили «власника» для заводу Danon, повідомляється у розслідуванні видання «Дзеркало тижня».

Місцеві пабліки передають візуальну атмосферу, яка дедалі більше нагадує 1990-ті роки з пріоритетом вуличної торгівлі та де-не-де натурального обміну. Ритейл практично зник, а там, де ще якось жевріє в невеликих та середніх крамничках, переважають російські продовольчі товари та побутова хімія.

Їхня якість та асортимент не викликають у місцевого населення задоволення. «Багато хто принципово не купує російські товари, що масово завозяться з Криму. Шукають продукцію українського виробництва зі складських залишків. Для цього створені кілька телеграм-каналів», – каже Данилов.

Якась частина СТО, ресторанів та кав'ярень залишилися працювати під своїми власниками, бо у підприємців, які не працюють, окупанти забирають виробничі ресурси та власність, уточнює він.

У сфері фармації спостерігаються ознаки справжньої гуманітарної катастрофи. Аптечні склади практично скрізь розграбовані. «Рятує самоорганізація громадян, які в месенджерах координують доставку критичних препаратів особливо вразливим категоріям населення», – каже Тетяна Кумок, координаторка волонтерського штабу в Мелітополі Запорізької області.

«Ліки продаються на узбіччях доріг, на базарах із багажників машин під пекучим сонцем. Або через групи в телеграм-каналах. Щоб підкреслити, що ліки якісні, роблять приписку «українські», або «не Крим». Якщо, не доведи Боже, щось серйозне – ліки будуть шукати всі родичі й друзі хворого в усіх кінцях міста одночасно», – написала херсонка, текст якої поширила на Facebook Наталя Ведмедик.

Вижити й не потрапити «під статтю»

Це окрема дуже делікатна проблема. Будь-яка кооперація з окупаційною адміністрацією, включно зі сплатою «зборів», які заміняють податки, формально підпадає під статтю про колаборацію та зраду батьківщині.

За словами підприємців, у самопроголошених «адміністраціях» від них вимагають сплати «податкових зборів» від 600 до 2100 грн на місяць залежно від виду діяльності. Гроші треба приносити готівкою, отримавши від «адміністрації» право на ведення підприємницької діяльності. Інакше шантажують вилученням товару чи «підвалом».

Перший заступник керівника прокуратури Херсонської області Олексій Даниляк пояснює цю хитку межу між свідомим колабораціонізмом та прагненням вижити:

«Якщо людина діє в умовах крайньої потреби – це дає право на звільнення її від кримінальної відповідальності. Якщо людина прийшла до гауляйтера і заявила, що готова служити вірою і правдою, надаючи інформацію про активістів, аби лише мати право торгувати, то це колабораціонізм у чистому вигляді».

Проте в реальності грань між вимушеним і усвідомленим порушенням закону дуже аморфна.

«Щоб продовжувати підприємницьку діяльність, треба бути впевненим, що на найближчому блокпості тебе не покладуть писком в асфальт або не заберуть товар, особливо якщо це така високомаржинальна номенклатура, як алкоголь чи цигарки. Навіть якщо це не продукція з Криму, яку справді неможливо завезти без порушення закону. У кожному разі доводиться на чомусь домовлятися з місцевими гауляйтерами», – визнає один із місцевих ритейлерів, який намагається зберегти декілька точок роздрібної торгівлі із майже двома сотнями робочих місць.

Станом на середину червня приблизно 15% суб'єктів господарської діяльності погодилися працювати на умовах, висунутих окупаційною адміністрацією.

Дерев'яні гроші й гривні

У роздрібній торговельній мережі дедалі частіше спостерігається дублювання цін: великими цифрами – російські рублі, меншими – українські гривні. При цьому на ринках і у сфері послуг практично виключно в ходу українські гривні, що змушує російських військових міняти зарплату в обмінних пунктах.

Гривню на банківські картки пенсіонерів та працівників бюджетної сфери досі нараховують регулярно через мережу ПриватБанку. «Ми будемо довіку вдячні Привату. Зняти готівку можна у відділеннях, хоча черги неймовірні. Коли в нас вимкнули зв'язок, служба підтримки банку знайшла можливість забезпечити автентифікацію транзакцій без SMS», – констатує вже відома нам мешканка Херсону, лист якої наводить Наталя Ведмедик.

Критична фінансова ситуація склалася у Новій Каховці, де цифрові ключі від рахунків пенсіонерів та бюджетників опинилися в руках колаборантів і використовуються окупаційною адміністрацією для фінансового шантажу громадян, каже Сергій Данилов.

А втім, у тій самій Новій Каховці гривня залишається практично безальтернативним платіжним інструментом, за винятком хиба що долара, стверджують місцеві мешканці в соцмережах. Попри заяви російських ЗМІ щодо включення з 1 травня окупованих територій до бівалютної зони, обіг російської валюти на сьогодні не підтверджується навіть на рівні невеличких крамничок та АЗС на адміністративному кордоні з Кримом, який опинився у рубльовій зоні ще вісім років тому.

Через це російські військові буквально жебракують, бо можливості розрахуватися безготівково у них на Херсонщині немає – через санкції міжнародних платіжних систем Visa та Mastercard, під які підпадають російські банки, на які військовослужбовцям нараховується зарплатня. Натомість для українців термінали працюють. Принаймні поки є інтернет-зв’язок.

Інтернет на Херсонщині забезпечують локальні провайдери. «Люди знімають паролі з домашнього вайфаю, щоб сусіди теж могли скористатися. Усі заклади, які мають інтернет-зв’язок, познімали паролі й повідомили про це в соцмережах, щоб люди мали можливість зв'язатися з рідними», – кажуть місцеві.

Натомість в окупантів явні проблеми з продовольством: «Їх постійно невеличкими групками зустрічають на стихійних ринках, де вони намагаються щось продати або виміняти на харчі. Але за рублі з ними ніхто не має справи», – розповідає Сергій Муха, який лише два тижні тому вирвався до ЄС через Грузію.

Херсонка Катерина Засуха, покликаючись на власні джерела інформації, повідомляє, що російські військовослужбовці нерідко влаштовуються до фермерів на баштанні роботи та збір полуниці – саме на умовах отримання гривні.

Вирватися неможливо залишитися

Вирватися із зони окупації на півдні України можна трьома напрямами, і жоден з них не гарантує уникнення фільтраційного табору чи просто зникнення на одному з блок-постів, які можуть бути розташовані мало не через кожен кілометр.

Траса на Миколаїв – найпопулярніший шлях порятунку в березні–квітні – наразі заблокована через активні контрнаступальні дії ЗСУ. Але є селищні дороги та броди, якими можна перейти пішки на підконтрольну Україні територію.

Автівкою зараз можна виїхати лише на Запоріжжя, якщо вдасться «домовитися» на блок-постах – харчами, цигарками, алкоголем. А як ні, доводиться ночувати в машинах по кілька діб, поки на блок-пост не зайде нова ротація, більш схильна до перемовин.

Зазвичай люди формуються в колони до 200 машин і координують дії в телеграм-каналах. Дорогою діляться пальним, запчастинами, ліками, просто інформацією. Є також кримські перевізники, які беруться доправити людей до кордону з країнами Балтії або Грузії за $600 з особи. «Але на окупованих територіях це тепер практично захмарні гроші», – каже Сергій Муха.

Про жоден прямий протест, як це відбувалося в березні та на початку квітня, більше не йдеться. «Людей просто хапають і розстрілюють. Багато активістів зникло або після катувань стали інвалідами. Що коїться в селах, доводиться лише здогадуватися», – каже Данилов.

Освітні заклади на окупованій території превентивно зачинено. Жоден із ректорів вищих навчальних закладів, за інформацією Данилова, на співпрацю з окупаційною адміністрацією не погодився. Аналогічна ситуація зі школами. З 60 директорів шкіл Херсона перевести учнів на російську систему освіти та російську мову й підручники зголосилося лише двоє, передає слова херсонки Наталя Ведмедик.

У Генічеському районі, який був окупований у перший же день війни, жодна школа досі не прийняла російську освітню програму, хоча в самому Генічеську окремі школи поступилися. «Але це лише директори, а не педагоги загалом. Ті, хто відмовляється від російської програми, отримують погрози з комендатури», – каже Данилов.

З цієї причини російські ЗМІ припинили заявляти про проведення референдуму в південно-українських областях за сценарієм Криму-2014. «Вони не отримали необхідної їм кількості зрадників для того, щоб провести референдум, не отримали підтримки бізнесу під час запровадження так званої рубльової зони. Жодної підтримки під час роздавання паспортів. У них не вистачає людей навіть для картинки», – каже Юрій Соболевський, заступник голови Херсонської обласної ради.

За інформацією Катерини Засухи, після оголошення про спрощене роздавання російських паспортів послугою в Херсоні скористалося аж 23 особи – майже виключно з-поміж міських депутатів проросійської партії ОПЗЖ та їхніх родин.

Яка перспектива?

Сукупна зона окупованого після 24 лютого півдня України та Слобожанщини становить понад 55 тис. кв. км. Разом із територіями, окупованими в 2014 році, включно з Кримом, це ідентично площі Чехії та Словаччини разом або, скажімо, Австрії та Швейцарії разом.

Українське політичне керівництво заявляє, що жоден клаптик цієї землі не буде залишено під окупантом, хай чого це коштуватиме ЗСУ та народу України. На початку травня президент Володимир Зеленський заявив у промові до Європарламенту:

«Український прапор повернеться всюди, де він має бути по праву. Повернеться разом із нормальним життям, яке росія просто не здатна забезпечити навіть на своїй власній території». Ці імперативи залишаються актуальними досі, про що, зокрема, свідчить остання заява міністра оборони Олексія Резнікова телеканалу CNN.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.ua
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло