Театри воєнного часу: як вони працюють після 24 лютого

Після повномасштабного вторгнення росії 24 лютого українські театри були змушені зупинити щоденні покази вистав і регулярні випуски прем’єр. У колективах теж відбулися зміни: хтось із працівників підписав контракт із ЗСУ, хтось виїхав за кордон, а хтось почав волонтерити, очікуючи на відновлення роботи своїх театрів.

Зараз мистецьке життя Києва знову насичується подіями. Тож Мind поспілкувався з представниками чотирьох київських театрів про глядачів та відвідуваність, прем’єри, які вдалося випустити після відновлення роботи, про зміни в колективі та повітряні тривоги.

Про глядачів і відвідуваність театру

До нас продовжують ходити наші постійні глядачі, і це класно, бо ти відчуваєш їхню підтримку в такі складні часи. Квіти стали частіше дарувати, що теж неабияк допомагає артистам триматись і продовжувати свою роботу.

Звісно, портрет нашого глядача залежить від вистави: є розраховані на підлітків, є сімейні, є для тих, хто ходить подумати. Останніх найбільше. Це молоді люди, які вже реалізували себе в житті, ті, хто працює для нашої країни. Воно й логічно, адже хоча ми й не підвищували ціни на квитки, але рівень доходів у людей зменшився, ціни зросли, тому далеко не всі готові ходити до театру. Та багато хто готовий, і це тішить.

Як казав засновник театру Віталій Малахов: «Театр завжди конкуруватиме з рестораном». І щастя, що люди роблять вибір на користь першого. Мабуть, іще тому, що в складні часи найперше страждає психіка, а театральне мистецтво дарує катарсис, звільнення, яке так необхідне нам усім.

Зараз якесь безкінечне коло складних часів: щойно ми майже оговталися від ковіду, почали грати на повну залу, і от почалися нові труднощі. Квитки продаються, але не всі та не так добре, як хотілось би. Не можу зараз назвати відсотки, бо ми продовжуємо відігравати вистави, які скасували в лютому та березні. Лише скажу, що багато людей не доходить, і часто граємо на напівпорожню залу.

Про прем’єри

Знову зацитую Малахова: «Той, хто хоче, знаходить можливості, а хто ні – відмазки». У нас Давид Петросян поставить «Царя Едіпа» – як вектор інтеграції українського театру. Коли формується вакуум, як зараз через війну, коли не знаєш, про що правильно говорити, то звертаєшся до давньогрецької драматургії, переосмислюючи її відповідно до реалій.

Литовська режисерка Андра Каваліускайте поставить особливий авторський проєкт-діалог на актуальні теми, а Оксана Дмитрієва, харківська режисерка, сподіваємося, щось із української класики, ми ще обговорюємо матеріал, як інший вектор – ідентифікація нас як нації. І кожен із цих проєктів нам коштує більше сил, ніж грошей, режисери погоджуються працювати за ідею, нам допомагають посольства, як-от посольство Литви. Треба стукати й багато працювати – і будуть нові вистави.

Про виставу, яку найчастіше грали після 24 лютого

Тут нічого дивного – «1984» на Новій сцені, бо вона співзвучна сьогоденню, як ніколи, а ще ми могли її зіграти. Зараз часто питання в тому, хто з артистів на місці, тому на малій сцені однозначним фаворитом стала комедія про сімейні стосунки «Вбити не можна розлучитися».

Про повітряні тривоги

Коли отримуємо повідомлення, звучить оголошення в залі, і глядачі за адміністраторами йдуть в укриття. Дякуючи архітекторові та складній і міцній конструкції театру, будівля є опорною стіною для Замкової гори – у нас досить безпечно; чекаємо, якщо тривога триває досить довго і ми розуміємо, що люди не встигнуть дістатися додому до комендантської години – переносимо виставу на інший день.

Про зміни в колективі

З багатьма працівниками довелося зупинити дію трудових договорів, бо не маємо чим платити заробітну плату: загалом це технічні служби та ті співробітники, які перебувають за кордоном. Ми всі працюємо, але отримуємо значно менші заробітні плати: з тієї самої причини нам суттєво зменшили фінансування з бюджету, а всі зароблені кошти йдуть на обслуговування будівлі.

Серед акторів є ті, хто поїхав і боїться повертатися. У багатьох діти, а сказати, що в країні, у якій іде війна, безпечно – неможливо. Однак у вересні, наприклад, приїдуть кілька наших акторок, і ми зможемо нарешті віддати борги за вистави, які не могли без них зіграти. Складно готувати заміни, бо обмаль часу, бо краще, коли це робить режисер, але з різних причин він не завжди може.

Про глядачів і відвідуваність театру

Глядачі, як і театри, ще пристосовуються до нових реалій. Зараз будь-яка вистава сприймається через призму війни, час сам розставляє нові акценти в уже створених виставах, і це неможливо змінити. Відповідно і глядач усе, що відбувається на сцені, зараз сприймає гостріше.

Люди при всіх складнощах сьогоднішніх умов все-таки знаходять мотивацію і бажання відвідувати театр, і тут немає загального портрета, тому що для кожного театр – це щось особисте, завжди складно проаналізувати емоційний стан глядача, але зараз, якщо заповнюється зала, то театр потрібен, як музика, кіно, живопис.

Та все ж таки відвідуваність знизилася, і це логічно. Порахувати складно, оскільки ми граємо не на своїй сцені, плюс вистави починаються о 15–16 годині, і багато людей не встигає після роботи. Але з нового сезону, сподіваюся, відсоток відвідуваності театру збільшиться, хоча щось спрогнозувати майже неможливо, раніше люди брали квитки за місяці до вистави, зараз таке вже рідкість.

Про прем’єри

Театр випустив виставу «Калігула» за Альбером Камю. Цей репетиційний процес, звісно, відрізнявся від інших. Відчувалося напруження, але інколи репетиції відволікали від сьогодення, і було спокійно, а потім знову поверталися в реальність, такі хвилі відбувалися часто, це незвичні відчуття.

У мене були побоювання щодо реакції глядача, але, як я вже казав, зараз складно його зрозуміти, складно знайти правильний текст, виокремити якусь проблему і зрозуміти, що краще – комедія чи драма. Тому повинен бути вибір у глядача, куди йому піти, це було важливо раніше і, виходить, що важливо й зараз.

Про повітряні тривоги

На щастя, ще не потрапляв у таку ситуацію. Але, якщо це відбувається, вистава зупиняється і всі спускаються в укриття.

Про зміни в колективі

Наскільки мені відомо, штат театру поки не зазнав змін, але, як буде далі, ніхто не знає. У Театрі ім. Франка є система двох складів, і це допомагає зберегти репертуар у непростих ситуаціях, але, якщо трапляються вводи, це не так страшно, вони завжди додають щось нове у виставу.

Про глядачів та відвідуваність театру

Наскільки можна стверджувати, то аудиторія театру не змінилася. Не знаю, як намалювати портрет нашого глядача. Можливо, він став більш зосередженим. Однак після вистави його очі світяться. І заради цього потрібно було поновити роботу театру. Що ми і зробили. Вважаємо, що в такий час мистецтво театру людям потрібне, украй необхідне як психологічна підтримка. Своєрідний релакс, пігулка щастя і надії, що все буде гаразд. Радіємо, що нас у цьому підтримали колеги франківці та колеги з Національного театру опери та балету.

Зараз кількість глядачів скориговано з можливістю швидкого виходу з приміщення театру до сховища на станції метро Театральна.

Про прем’єри

Театр – це живий організм, сили якому дає поява прем’єрних вистав. Заради такої серії маленьких прем’єр ми започаткували сценічні читання української сучасної та класичної драматургії «Ми з України!». Глядач із великою зацікавленістю поставився до цих вистав. Дуже важливо, що в цих проєктах працювали і молоді актори, і студійці, і актори старшого покоління. Кілька вистав із цього проєкту, на наш погляд, можуть залишитися в репертуарі театру.

Про зміни в колективі

Штат театру, включно з акторським складом, практично не змінився. Усі готові до роботи і, як кажуть, театр працює в штатному режимі з поправкою на воєнний час.

Про відновлення роботи

Як тільки з’явилася можливість, за пропозицією Міністерства культури та інформаційної політики, театр поновив свою роботу. Глядач підтримав наш театр, і цей факт говорить про те, що ми потрібні нашому глядачу, нас люблять – і ця любов та повага глядачів надає нам сил і наснаги творити та створювати нові вистави!

Про глядачів та відвідуваність театру

Я не відчуваю, що наша аудиторія змінилася. Може, стало більше молодих людей. Тобто їх і було багато, а зараз стало ще більше. Наш глядач – це людина з вищою освітою, яка вчиться або працює в Києві, займається більше інтелектуальною працею. Театр для неї – не випадковість, а потреба. Ну, бувають люди випадкові, які приходять і говорять, наприклад: «У вас незручні сидіння, алкоголю немає в буфеті і взагалі, що це таке: театр у житловому будинку!» Це все правда. Але якщо для вас це важливіше, то вам до іншого театру! Щодо відвідуваності, думаю, все нормально. Може, на деяких виставах не на 100 відсотків, а на 90, але все добре.

Про прем’єри

Питання випуску нових вистав – гіпотетичне. Це пов’язано з матеріальними речами та з можливостями людей. Дехто з акторів і досі волонтерить, а зарплати в театрі зараз дуже невеликі. Я розумію, що люди шукають інші варіанти заробітку, тому репетиції відбуваються нерегулярно. Тобто ми хочемо випускати нові вистави, але як воно вийде – подивимося.

Радше, можливо, робити якісь разові акції. Наприклад, актори Денис Мартинов і Борис Книженко створили музичний ансамбль, грають «Стародавній козацький блюз». Цей проєкт досить цікаво розвивається. Я дуже цьому радий і даватиму їм можливість і надалі виступати. Поки це виходить на благодійних засадах.

Також ми почали рух у бік нашого військового госпіталя, де зіграли кілька концертів, але, як на мене, цього недостатньо, і треба робити їх регулярно. 

Про виставу, яку грали найчастіше після 24 лютого

«Salida Cruzada – 8 кроків танго».

Про повітряні тривоги

На щастя, ми з цим іще не стикалися. Але в нас є кілька варіантів. Перший варіант – глядач може вийти на вулицю та дочекатися, поки це закінчиться. Другий варіант – у нас є невеликий підвал у будинку навпроти. Це приміщення без вікон, там є лавки, питна вода, вогнегасник. Скажімо, людей на 20 вистачить. І третій варіант – п’ять хвилин до метро.

Про зміни в колективі

Ми нікого не звільняли. Проте люди, які виїхали за кордон, писали заяву на відпустку за свій рахунок. Щодо труднощів у підготовці акторських замін, то готувати їх не складно. Я намагаюся залучати якомога більше акторів. Особливо – молодих. Я розумію, як це, коли ти закінчуєш навчання у виші й потребуєш регулярної практики, потребуєш грати вистави, але не маєш такої можливості. І кіно зараз немає. Тому коли різні молоді актори з різних курсів грають у театрі на разових – я цим дуже задоволений.