Загублені: чи може пам’ять випаруватися як озеро та чи можливо повернути втрачене

Загублені: чи може пам’ять випаруватися як озеро та чи можливо повернути втрачене

Навіщо читати книжку Софії Андрухович «Амадока»

Загублені: чи може пам’ять випаруватися як озеро та чи можливо повернути втрачене

Бекґраунд. Прізвище Андрухович одразу дає зрозуміти, що йтиметься про письменників, адже «який батько, такий син», тільки в нашому випадку донька – Софія Андрухович. Софія – українська письменниця та перекладачка. Роман «Амадока» став її третім великим романом, який був виданий за шість років після попереднього «Фелікс Австрія». Останній було екранізовано під назвою «Віддана», і авторці подобається, яким вийшов фільм. З її слів, картина дуже точно відтворює книгу, але водночас фільм «пішов далі».

Чи буде колись екранізовано й цей не менш успішний роман, який авторка писала три роки?

Оригінальна назва: «Амадока»

Видавництво: Видавництво Старого Лева

Наклад: 4000 примірників

Сюжет. Якщо ви «погуглите» цю книжку або ж візьметеся прочитати анотацію (спойлер: усі корисні анотації тут), то перше, що ви почуєте, – пам’ять. Це книжка про чоловіка, який повернувся зранений після війни, весь у шрамах та геть нічого не пам’ятає: «Потім він затямив, що «рука» – це рука, «нога» – нога. Прив’язав уявними хірургічними нитками слова «біль», «рана», «милиця», «медсестра», «гречка», «туалет», «втома» до тих об’єктів і понять, які, найімовірніше, їх стосувались», тобто не тільки деталі свого минулого, а й навіть саме життя. Згодом знаходиться жінка, що впізнає головного героя за формою губ і стверджує, що вона його дружина.

Романа починає відтворювати пам’ять чоловіка, складати пазлик за пазликом, але все це виявляється марним, адже її допомога швидше шкодить. Згодом чоловік закохається в Роману та почне вірити в її розповідь, але чи поверне свої спогади? Чи виявляться вони такими, на які він очікував?

До теми пам’яті, забуття, зникнення нас також відсилає сама назва книги. Озеро Амадока, найбільше в Європі, що мало б бути зараз на території сучасної України, кудись безслідно зникло з карт та з ландшафту. І це неймовірно красиве порівняння зі спогадами нашого героя, тому що нам достеменно невідомо чи було те озеро насправді (чи всю правду Романа розповідає про минуле, чи було це насправді)? Чи воно існувало, але таємничо зникло з карт та випарувалось (чи минуле закортіло покинути думки чоловіка, але воно було саме таким, як розповідає дружина)? Скільки разів не прочитаєш про цю метафору – вона не втрачає своєї чарівності.

Окрема частина цього роману – опис трагічних подій нашої історії. За словами Софії, в українській літературі майже зовсім не представлена тема Голокосту, тому вона стала одним із першопрохідців і розповіла про те, як відбувалося винищення євреїв саме в Україні та як українці доклали до цього зусиль. Саме за це авторку називають українофобкою. Однак у цій книжці також описаний терор 1930-х років, як саме знищувалась українська інтелігенція.

Що можна віднести до мінусів та плюсів одночасно – книжка охоплює аж надто багато історичних подій, контекстів, прихованих символів тощо. У якийсь момент ти розумієш, що тобі треба трохи перепочити, тож це зовсім не назвеш легким читанням на ніч.

Вам сподобається, якщо: ви любитель «будинку з надбудовами». Так люблять описувати роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні», так можна сказати і про твір пані Софії, хоча й трошки не в тому значенні. Тут переплітаються безліч контекстів, біль багатьох людей із різних поколінь, постає тема Голокосту на території України, а також Розстріляного відродження. Усе це присипано почуттями між чоловіком і жінкою та багатьма прихованими закодованими сенсами.

Вам не сподобається, якщо: ви не фанат/-ка детальних описів усього навколо. Про це варто попередити, бо попри те, що описи дійсно чудові, ними обтяжений увесь текст. Тож для когось це може стати мінусом. Вам також не сподобається, якщо ви готуєтеся до повністю цілісної історії, де не відходять від головного сюжету, а також якщо ви хотіли прочитати невелику книжку. Це насправді об’ємний роман на 800 сторінок, якому треба приділити час.

Головна причина прочитати: дізнатися про власне минуле через художній роман, познайомитися (якщо ви раптом ще не знайомі) із сучасною українською прозою та власне Софією Андрухович, прожити разом із головними героями все їхні відчуття та насолодитися стилем і мовою цієї книжки.

У тому ж дусі:

«Музей покинутих секретів», Оксана Забужко

Якщо в «Амадоці» наскрізний символ – це пам’ять: її втрата, спроба відшукати, уривки спогадів тощо, то «Музей покинутих секретів» – це про час, про зміну поколінь.

Цю книжку знають як родинну сагу трьох поколінь, історію кохання між журналісткою Дариною та торговцем антикваріату Адріяном і розповідь про те, що об’єднує (та не дуже) різні покоління українців у різні епохи.

Цей роман варто прочитати усім, хто хоче познайомитися з хорошою сучасною українською прозою, а пані Оксана – це одна з найкращих її представниць.


«Світло далекої зірки», Аманда Лі Коу

Говорячи про закордонну літературу, хотілось би порадити книгу сингапурсько-американської письменниці Аманди Лі Коу, в романі якої перетинаються досвіди трьох абсолютно  різних жінок, які жили під час Другої світової війни.

Нас знайомлять з різними долями та рішеннями: хтось бореться, хтось пливе за течією, а хтось стає частиною зла. Усе те, що ми спостерігаємо зараз наживо, але в обгортці ХХ століття.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua та стрічці Google NEWS
Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло