Кінофестивалі під час війни: як вдається організувати і чи на часі зараз подібні «тусовки»

Шостий Міжнародний кінофестиваль «Київський тиждень критики» відбудеться 20–26 жовтня в кінотеатрі «Жовтень». Професійні кінознавці наповнили лайн-ап прем’єрами з головних кінофестів року та фільмами, що увійшли в історію. Глядачі побачать, зокрема, «Трикутник смутку» Рубена Естлунда, «Смак вишні» Аббаса Кіаростамі та «Ім’я: Кармен» Жана-Люка Ґодара. Презентують і довгоочікувані українські стрічки, як-от «Клондайк» Марини Ер Горбач (претендент на «Оскар» від України), «Відблиск» Валентина Васяновича, «Я і Фелікс» Ірини Цілик та ін.

19-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбудеться 11–13 листопада в кінотеатрі «Жовтень». Фест перенесли із запланованих дат 25 березня–3 квітня через повномасштабне вторгнення рф в Україну. Глядачам представлять українські короткометражки, зняті від початку війни, та найкраще кіно з міжнародної програми, яку команда готувала взимку. А відкриє фестиваль стрічка «Маріуполіс 2» (спеціальний приз журі в Каннах) литовського документаліста Мантаса Кведаравічюса.

11-й Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів (KISFF) відбудеться 17–22 листопада 2022 року в кінотеатрі «Жовтень». Організатори кажуть: «У фокусі цьогорічного фестивалю – російська збройна агресія очима українців та іноземців, деколонізація, права людини та формування й пошук балансу між ідентичностями». Програму фестивалю та розклад показів оголосять найближчим часом.

Міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіамистецтва LINOLEUM відбувся 7–11 вересня в онлайн-форматі на медіасервісі Megogo. Темою фесту обрали «Неприйнятний контент», адже «саме під такою позначкою соціальні мережі ховають більшість доказів злочинів росіян проти мирного населення України» – кажуть організатори. Окрім показів анімації, провели онлайн-лекції про вигорання та реалізували освітню програму з онлайн-інститутом Projector.

Представники кінофестивалів розповіли Mind про те, якими цьогоріч були виклики в організації, чи виникали думки не робити фестивалі під час війни, про оновлені програми і смисли та причини для гордості.

Що змінилося в організації фесту

Ми ледь не єдиний фестиваль, який проходить у свої дати, заявлені ще рік тому, на звичній локації у київському кінотеатрі «Жовтень».

Справжнім викликом став пошук ресурсів. Якщо в минулі роки нормальним явищем для кінофестивалів було державне фінансування, то тепер воно недоступне. Цього року «Київський тиждень критики» фінансується зі Стабілізаційного фонду – ініціативи підтримки культурних та освітніх організацій в Україні, Східній та Південно-Східній Європі та Центральній Азії, які постраждали від наслідків війни в Україні.

Як оновився фокус фестивалю

Значно зросла частка українських фільмів – але не через заміщення інших, а завдяки доданню двох нових програм. Цього року більшість великих українських кінофестивалів провела національні конкурси за кордоном, у межах різних світових фестивалів. Через це вітчизняні стрічки могли залишитися без великого майданчика для української прем’єри.

Таким майданчиком стане «Київський тиждень критики». У секції «Українські ґала-прем’єри» будуть показані «Клондайк» – український претендент на «Оскар», призер Венеції «Цензорка» та Каннський гіт «Бачення Метелика». Також спільно з Довженко-Центром ми покажемо програму «Історія української комедії» з жартівливими стрічками від 1929 до 1994 років.

Чому вирішили робити фест під час війни

Ми не думали над скасуванням події. «Київський тиждень критики» – осінній кінофестиваль, тож ми мали достатньо часу, щоб відстежувати ситуацію. Влітку ми активно взялися за підготовку.

Що змінилося в розкладі фестивалю

Через комендантську годину в кінотеатрах зменшилася кількість сеансів. Через це, а також розширення програми, у нас з’явилися паралельні кінопокази – глядачам доведеться обирати між різними фільмами.

Які причини для гордості

Наш фестиваль розширився попри війну – програма складається з 28 стрічок (раніше їхня кількість не перевищувала 19). Шість із них – національні прем’єри найгучніших українських фільмів року.

Чому фестивалі під час війни важливі

Якщо ми ходимо в кіно та збираємося на подіях – то ми не боїмося, не опускаємо руки та знаходимо в собі сили жити нормальним життям.

Must see на «Київському тижні критики» 2022: фільми/події

Фільм-відкриття – безжально смішна сатира над суспільною елітою «Трикутник смутку» Рубена Естлунда, «Золота пальмова гілка» цьогорічного Каннського кінофестивалю.

Претендент на «Оскар» від України – «Клондайк» Марини Ер Горбач.

Спеціальний показ «Ім’я: Кармен» у межах ретроспективної програми в пам’ять про Жана-Люка Ґодара – революціонера в кінематографі, який цього року пішов із життя.

Що змінилося в організації фесту

З початком вторгнення ми перетворились на волонтерський хаб – створили чат з командою, допомагали людям вибиратися з небезпечних місць.

Далі – ділилися на підгрупи: хтось організовував покази українських фільмів на міжнародних майданчиках, кінофестивалях, центрах для переміщених осіб; привозив делегації українських режисерів на індустрійні події за кордоном, аби вони могли знаходити там партнерів, фінансування і мали змогу працювати. Хтось приєднався до інформаційної кампанії, спрямованої на бойкот російської культури у світі.

Частина команди успішно підтримувала знімальні групи в Україні необхідною технікою, засобами захисту, пізніше – навіть грантами через ініціативу FILMBOOST. Частина команди заснувала і розвиває проєкт «Архів війни», спрямований на збір та впорядкування свідчень, зокрема, про воєнні злочини.

Тільки наприкінці літа ми повернулися до ідеї провести фестиваль у Києві та містах України, хай навіть і в скороченому вигляді, з огляду на всі можливі обмеження.

Як оновився фокус фестивалю

У березні 2022 року мав відбутися 19-й Docudays UA з назвою «Новий прекрасний світ». Ми збиралися говорити про постпандемічний світ, штучний інтелект, прориви в медицині, освоєння космосу та різні цивілізаційні дива. Ми фіналізували програму й працювали, незважаючи на тривожні новини.

Однак повномасштабне вторгнення РФ змусило нашу команду перенести фестиваль, не скасовуючи його. Нарешті наприкінці літа ми вирішили, що маємо провести 19-й фестиваль, що частина фільмів з нашої програми не втратила актуальність, а навіть отримала більш цікаві й глибокі сенси. З’явились нові стрічки про цей момент історії, які важливо подивитись і обговорити.

Тоді ми визначилися з новою датою і локацією. Тож з 11 до 13 листопада у кінотеатрі «Жовтень» відбудеться спецвипуск Docudays UA «Надзвичайний стан». Надзвичайний стан – це виняткова ситуація, коли всі інші теми поставлені на паузу, а звичне життя, державні механізми, глобальні інструменти безпеки, особисті плани на майбутнє потребують щоденного аналізу й перегляду.

З 12 листопада у регіонах розпочнеться Мандрівний Docudays UA. Він триватиме до кінця грудня. Загальний бюджет цьогорічного фестивалю в Києві разом з Мандрівним складе приблизно 5 млн 150 тис. грн.

Які виклики постали під час підготовки

Команда фестивалю зараз фізично знаходиться по різних містах і навіть країнах. Проте значна частина залишилася в Києві. Відібрати фільми або накреслити стратегії комунікацій та реклами можливо на відстані. Але перевірити локацію на наявність бомбосховища, перетворити її на фестивальну, затвердити розташування декорацій та брендингу, організувати церемонію – це можливо тільки перебуваючи в місті.

Що змінилося в розкладі фестивалю

Провести повноцінний фестиваль у цих умовах надзвичайно складно – не кожен гість або член журі наважиться зараз їхати в Україну. Тому ми вирішили організувати кіновікенд для глядачів. Три дні: п’ятниця, субота та неділя. Фільми можна буде переглянути в першій і другій половині дня.

Ми не зможемо провести цього разу Живу бібліотеку, не працюватиме дитячий простір, проте правозахисні дискусії Rights now! будуть доступні у нашому онлайн-кінотеатрі docuspace.org. Будемо говорити з експертами про те, з якими наслідками війни доведеться мати справу, як війна впливає на довкілля, на наше ментальне здоров’я, дізнаємося, як впоратися з викликами, пов’язаними з вагітністю та пологами під час надзвичайних ситуацій.

Також ми обговоримо особливості фіксування життя й побуту під час війни на відео, аби вони мали цінність для цифрових архівів. Розповімо про роботу проєкту фестивалю «Архів війни».

У графіку ми намагаємось враховувати можливі переноси сеансів у випадку повітряних тривог, сподіваємось, що наші глядачі з розумінням поставляться до них.

Які причини для гордості

До фестивалю понад три тижні, ми ще у розпалі підготовки. Певно, найбільше пишаюся командою, яка попри все, навіть із бомбосховищ, продовжує придумувати й реалізовувати творчі завдання. Якщо беремося за фестиваль, то мусить бути пресконференція, відкриття, спілкування з глядачами після показу фільму, сувеніри. Радію стійкості та перфекціонізму своїх колег.

Чому фестивалі під час війни важливі

Важливо відвідувати фестивалі, щоб залишатися в нормальному емоційному стані, у робочій формі. Зустрічатися і спілкуватися з однодумцями. Навіть у мирний час магія спільного перегляду фільму в залі дає потужний спільний емоційний досвід, об’єднує людей. Дискусії дають можливість висловитися, знайти відповіді на питання, що хвилюють.

Зрештою, проведення фестивалю зараз – це теж частина спротиву, це елемент повноцінного життя наших міст, який не дає ворогу сіяти в нас паніку.

Must see на Docudays UA 2022: фільми/ події

Ми старалися підготувати зважену програму, де були б і фільми з 19-го фестивалю, який ми не провели у березні. Але ми також зібрали блок актуальних короткометражних робіт українських документалістів, які зараз знімають в Україні.

Кому цікаво говорити про те, що відбувається з нами тут і зараз – може подивитись дуологію «Маріуполіс» та «Маріуполіс 2» Мантаса Кведаравічюса. Або фільми Юлії Гонтарук про захисників Азовсталі. Чи стрічку Дмитра Сухолиткого-Собчука «Літургія протитанкових перешкод».

А хтось захоче навпаки «втекти» в інший світ, тоді ласкаво просимо на фільми міжнародної програми. У нас, наприклад, буде «Кіно про балкони» майстра польської документалістики Павла Лодзінського, знятого ним під час локдауну. Легкий, добрий фільм про цікавість і любов до людей, що проходять повз твій балкон.

Що змінилося в організації фесту

Передусім змінився підхід та коридор планування. Фестиваль мав відбутися в серпні, але в перші місяці війни думати про майбутнє, роботу чи плани ніхто з команди не міг. Пізніше стало зрозуміло, що на певний час це наша нова реальність, і ми почали роботу над мініверсією фестивалю – цьогорічний KISFF буде майже у три рази менший за попередній.

Фестиваль відбудеться в одній локації, у «Жовтні», і також будуть онлайн-покази для тих, хто виїхав з Києва та України. Через питання безпеки ми не запрошуємо гостей – Q&A та дискусії будуть в онлайн-форматі. Бюджет фестивалю також довелося значно скоротити.

Як оновився фокус фестивалю

Більшість ідей та планів, які ми мали на початку 2022-го, стала неактуальною. Ми не позиціонуємо KISFF як розважальний захід, але, звичайно ж, формат фестивалю передбачає певне святкування. Щороку у нас були вечірки, гумористичні програми. І хоча щоденна тривожна реальність – нова норма для кожного з нас, ми розуміємо, як важливо і цінно давати собі час на короткий перепочинок та відновлення. Віримо, що KISFF стане таким терапевтичним острівцем для спілкування з друзями та однодумцями зі всього світу.

Коли вирішили робити фест під час війни

Активно готуватися до фестивалю ми почали вже в квітні – хотіли провести фестиваль раніше, але фінальні дати підтвердилися лише на листопад. Щотижня ми моніторили ситуацію, обговорювали, чи реально зробити фестиваль та чи актуальним він буде для глядачів цього року. Врешті-решт дійшли висновку, що маємо сили та бажання втілити проєкт з певними змінами у форматі.

Що змінилося в розкладі фестивалю

До війни планували на серпень, під час війни на жовтень, а проводимо в листопаді.

Які причини для гордості

Цього року команда фестивалю майже повністю працює дистанційно, з різних міст України та з різних країн. Це цікавий досвід та певною мірою виклик з організаційного погляду.

Також цьогоріч ми представимо найширшу онлайн-програму за всі попередні роки. Для нас було важливо залишатися поруч із нашими глядачами, навіть якщо вони не зможуть відвідати покази в кінотеатрі цього разу.

Чому фестивалі під час війни важливі

На нашу думку, фестиваль – це гарний спосіб трохи відпочити та зустрітися з друзями або однодумцями. Культурні події дозволяють відбудовувати власну культурну ідентичність, а також підтримувати локальні івенти та їхніх організаторів. А для професійної спільноти це можливість триматися гуртом та вибудовувати горизонтальні зв’язки одне з одним.

Must see на KISFF 2022: фільми/події

Національний конкурс, Baltic Shorts, Out&Proud та інші програми.

Що змінилося в організації фесту

Вторгнення почалося 24 лютого, а приймання заявок – 20-го. Відповідно у нас був час ухвалити рішення, оскільки фестиваль проходить у вересні. Перший місяць я особливо не думала, як і що робити, я знала, що ми його зробимо, але фокус тоді був на волонтерстві, колаборації з іншими фестивалями щодо показів української анімації, виїзді авторів (точніше, авторок), організації резиденції тощо. Я не пам’ятаю перший місяць взагалі, це була просто робота на автоматі майже цілодобово.

Ми розуміли, що фінансування цьогоріч не буде, але нам пощастило наприкінці минулого року отримати грант від British Council на реалізацію проєкту про вигорання I’M FINE! Це нас частково врятувало.

Також у якийсь момент ми почали збирати донейти, нам сприяла в цьому європейська асоціація анімаційних фестивалів. Це допомогло закрити решту потреб і так ми змогли успішно провести фестиваль. Також люди працювали за нижчі гонорари, ніж зазвичай, а були й такі, що допомагали безкоштовно. За це я безмежно вдячна.

На жаль, частина команди виїхала за кордон, дехто там залишається і сьогодні. Оскільки фестиваль здебільшого відбувався онлайн, не всі були залучені до організації. У результаті в основній команді було п’ятеро людей, включно зі мною, і троє волонтерів.

Фізично запрошених гостей не було, проте у нас відбулося дев’ять лекцій онлайн у партнерстві з онлайн-інститутом Projector. Серед спікерів – дворазова номінантка на «Оскар» Джоанна Квінн (Велика Британія), легенда світової анімації Прійт Пярн (Естонія) та один з моїх найулюбленіших режисерів Урі Кранот (Данія).

Окрім цього, у нас було ще декілька лекцій на тему вигорання, перевтоми, про те, як працювати під час війни та воркшопи з арттерапії для підлітків та фахівців (викладачів/психологів).

Щодо програми показів, вона була приблизно така сама за насиченістю, як і завжди, десь до 300 короткометражних фільмів та один повний метр «Моя улюблена війна» Ільзе Бурковської-Якобсен, який зараз дуже на часі. Завдяки Megogo уся програма була доступна безкоштовно та без реєстрації всі дні фестивалю та відкрита для Польщі, Румунії, Словаччини, Естонії, Литви та Молдови.

Офлайн ми провели покази у Києві, Харкові та Чернівцях. У кожному місті це відбувалося протягом двох днів. Нам пощастило, що під час них сирен не було, відповідно все пройшло добре і було приємно бачити людей та влаштовувати з ними дискусії після показів. Особливо показ української анімації, де ми змогли провести Q&A з авторами.

Як оновився фокус фестивалю

По-перше, ще минулого року ми визначилися з темою та описом, але після 24 лютого це перестало бути актуальним. І навіть коли ми заявили тему «Неприйнятний контент», вона теж періодично змінювала свої сенси.

У результаті ми разом з неймовірними сестрами Фельдман та креативним агентством Mate створили ролик про «хороших росіян», оскільки Європа і сьогодні намагається виправдати та прихистити так званих опозиціонерів і проти замовчування російської культури загалом. Нам знадобиться дуже багато часу та терпіння, аби якось вплинути на цю ситуацію.

Так, ми довго думали щодо програмування, що варто показувати, а що ні. Зійшлися на тому, що тему війни треба порушувати. Кожну травму потрібно якось процесувати, треба розуміти, що насправді відбувається, і не жити у світі фантазії, що все ось-ось закінчиться і одразу стане добре або «як було».

Ми вилучили деякі традиційні програми, як-от еротична анімація, підбірки #killmeplease та ще декілька, які вважали абсолютно зайвими. Проте я думаю, що цього року вийшла дуже потужна програма з витриманим балансом «про хороше та погане». Я б сказала, що вся програма – інтуїтивний рівень наших кураторок.

Чому вирішили робити фест під час війни

Усе, що я роблю весь цей час, роблю інтуїтивно, як відповіла вище. Робота тримає мене при тямі, я не можу не працювати. Не могла до вторгнення, не можу під час і не зможу після. Тому діяти почали майже одразу, продовжили приймання та перегляд заявок, а у квітні вирішували щодо формату.

Фестиваль – це щорічна подія. Твоя аудиторія її чекає. Ми всі любимо стабільність, адже вона дає відчуття певного захисту та надії, що все буде добре. І коли те, що ти любиш, все ж таки відбувається, незважаючи ні на що, це дає надію. І віру теж.

Ось тому так важливо, якщо є можливість і сили, не зупинятися – це буде прикладом для інших і певним стимулом створювати щось далі. І необхідно допомагати тим, хто цього потребує, а не шукати привід розвести ще один срач, як у нас полюбляють у кіноспільноті.

Що змінилося в розкладі фестивалю

Наш КПП не змінився, все йшло так, як і було завжди. Нам «пощастило» з датами. Єдине, що ми просто не зробили – це повноцінний офлайн. Ми мали відвідати багато міст, зокрема, Херсон та Маріуполь…

Дати так і залишилися 7–11 вересня, усі заявлені фільми та лекції відбулися. Офлайн-покази у декількох містах також. 

Які причини для гордості

Я пишаюся людьми. Моєю командою, яка не відмовилася працювати, усіма, хто нам допомагав, авторам, які продовжують створювати анімації, незважаючи ні на що.

Я чесно не можу сказати, що були складнощі. Це були ті ж самі процеси, як і кожного року, десь навіть легші через неможливість зробити повноцінну офлайн-подію.

А ще я нарешті готова сказати, що пишаюся собою. Я більше не говорю, що роблю замало чи недостатньо. Я під кінець року обов’язково залізу у свою пошту і перегляну все, що зробила з 24-го числа. І це дохєра (от так і залиште).

Чому фестивалі під час війни важливі

Людина не може бути в постійному стресі, кожному потрібно хоча б на декілька годин перенестися в іншу реальність, відволікти себе, забутись. Має бути хоча б якась розрядка. І цю функцію виконує культура. Або статистика вбитих російських військових.

Must see на LINOLEUM 2022: фільми/події

У нас майже все короткометражне і дуже багато, тому напевно скажу, що мої улюблені блоки – це «Українські голоси» та «Любов не розірве нас на шматки».

Подія – покази у Харкові 10–11 вересня, що відбулися завдяки Алексу Малишенку, який, власне, їх і представив. В українців левел крутості вже вийшов за межі наявних чисел.