Міністр освіти і науки: «Жодних обмежень щодо визнання результатів навчання дитини за кордоном на сьогодні не існує»

Уже понад вісім місяців триває війна в Україні, у зв’язку з чим чимало українців зі своїми дітьми тривалий час перебувають за межами батьківщини. Згідно з даними МОН, у вересні 2022 року за кордоном перебувало близько 500 000 дітей шкільного віку. Найбільше школярів з України зареєстровано в Польщі – більш ніж 528 000, Німеччині – майже 290 000 і Чехії – 70 500. В Італії, Румунії, Іспанії та Словаччині – 30 000 – 40 000 українських дітей шкільного віку.

Є і країни, де наших дітей дуже мало: в Ісландії – лише 700 дітей, у Чорногорії – близько 500, у Бельгії та на Мальті – менш ніж 300 школярів. Тамтешній освітній процес викликає численні запитання й доволі гострі нарікання в українських батьків. Зокрема, проблема в тому, що діти змушені паралельно навчатися онлайн в Україні та в школі того регіону, де наразі проживає дитина (при цьому достеменно невідомо, чи можна тимчасово відмовитися від українського навчального процесу і чи потім приймуть таку дитину назад у рідну школу). Також проблема й у мовному бар’єрі, що, звісно, значно впливає на якість отриманих дитиною знань тощо.

Усі ці питання Mind спробував порушити під час спілкування з міністром освіти та науки України Сергієм Шкарлетом. В інтерв’ю ми також з’ясували, наскільки готова й адаптована українська система освіти під наших поверненців. Зокрема – про те, як буде врегульовано перезарахування предметів, чи іноземні сертифікати про освіту вважаються чинними в Україні та будуть підставою для вступу до наших вишів, а також про те, скільки дітей-поверненців готові прийняти школи на Західній Україні й чи достатньо вони забезпечені бомбосховищами.     

Про механізми визнання результатів навчання дітей поза межами України

 – Наразі за кордоном перебуває декілька мільйонів українців (переважно це жінки з дітьми, зокрема шкільного віку). У багатьох країнах (наприклад, у Франції), діти повинні ходити до місцевих шкіл, гімназій, ліцеїв – інакше батькам загрожують штрафи, депортація тощо. Чи буде ця іноземна освіта зарахована в Україні?

– Ми вже один цикл зарахування пройшли, оскільки весняний семестр 2022 року й загалом навчальний рік 2021-22 завершено. Жодна дитина не була не табельована, не атестована чи залишилася без документів про освіту.

Це стосується дітей, які навчалися не лише в Україні, а й у будь-якій іншій країні світу. Наразі в нас приблизно 370 000 випускників 9 класу, які атестувалися в Україні (зокрема, за кордоном) і 224 000 випускників 11 класу, які отримали офіційний документ про закінчення навчання (незалежно від місця перебування).

Тобто наш заклад має перекласти європейську систему оцінювання на українську 12-бальну. Отже, наголошую: жодних обмежень щодо визнання результатів навчання дитини за кордоном на сьогодні не існує.

– А що робити дітям, які закінчуватимуть наступного року в Європі тамтешні гімназії і ліцеї (їм по 16–17 років, тобто це наш 11 клас)? Чи іноземні сертифікати про освіту зараховуватимуть в Україні?

– Якщо дитина навчається не у випускних класах (не в 9 чи 11) – то це звичайний табель або інформаційна довідка із закладу освіти про прослухану освітню програму. Коли ж це свідоцтво про загальну базову освіту за 9 клас про повну загальну середню освіту за 11 клас, то тут включається звичайна процедура визнання документів про освіту (вона вся прописана й давно працює: документи видаються українськими закладами освіти та можуть бути відповідно до спільного наказу МЗС і МОН направлені для вручення випускникам в українських дипломатичних установах за кордоном).

Тому тут я не бачу жожних перепон чи обмежень. І ми вже передавали через українські посольства й консульства майже 4000 таких документів по 9 та 11 класах українцям, що тимчасово перебувають поза межами території України. Для того щоб атестувати, слід було взяти оцінки, які діти надавали зі школи тієї країни, де вони тимчасово навчалися й передати до наших українських шкіл. А наші школи вже трансформували ці оцінки у свідоцтво.

Про перспективи вступу до українських вишів із закордонними документами про освіту

– А як щодо українського ЗНО? Чи будуть іноземні дипломи підставою для вступу до українських вишів?

– Документ про повну загальну середню освіту (атестат за 11 клас) є підставою для зарахування до закладів профтехосвіти, коледжі, університети. Але, крім того, саме 2022 року випускник мав складати НМТ для вступу до коледжу чи ЗВО. Адже ЗНО, як відомо, у цьому році не було.            

Тому жодних проблем немає: по приїзду кожна дитина буде атестована й зможе долучитися до освітньої програми своєї школи. Ми живемо так уже 31 рік – і жодної дитини не залишено поза освітньою системою. Не важливо: у державі війна чи ні. Україна й будь-яка держава не може жити в умовах, які будуються під одну з типових ситуацій. Є міжнародні договори, є договори про визнання та певні процедури. Дійсно, трагедія в нас перша, але українські діти й до цього їздили навчатися за кордон, потім поверталися і їм зараховувався цей період навчання. 

Про проблему різних рівнів освіти

– Чимало батьків і вчителів, які вимушено виїхали до Європи, скаржаться на те, що рівень середньої освіти там гірший, ніж в Україні (і в тих країнах, де це можливо, батьки обирають саме український формат дистанційного навчання). Чи не вбачає МОН у цьому проблему, коли діти повернуться назад і входитимуть зі своїми (слабшими) знаннями в наше освітнє середовище?  

– Я б не давав таких категоричних оцінок, оскільки програми різні. До того ж ми пішли під суто європейську систему – 12-річку. Хоча, наприклад, у Німеччині навчання в школах триває 13 років, а в Португалії – взагалі інша система.

Щодо різної якості освіти: я вважаю, що слід, перш за все, вчитися. А втрата якості може бути нівельована лише одним – наполегливістю до навчання. Також зауважу, що в тому, наскільки хоче навчатися сама дитина, велику роль відіграють її батьки: вони повинні контролювати, як дитина засвоює матеріал, перевіряти домашні завдання, займатися додатково з дітьми вдома. Я це на своєму досвіді знаю.

Про перевірку фактичного рівня знань у школярів, що навчалися за кордоном

– Багато батьків переконані, що освіта екстерном чи повністю дистанційно або ж взагалі чужою мовою (яку дитина майже не розуміє) – це, по-суті, нульові знання в школярів. Чи буде якась перевірка рівня знань у вигляді тестів, співбесід тощо, адже дитина може виявитися «слабкою ланкою», тобто не готова до переходу в наступний клас і вивчення складнішої програми?

– Екстернат і дистанційка – це різні речі. Екстернат – це форма навчання, за якої дитина більшість матеріалу опановує самостійно. Його використовує наша Міжнародна українська школа та деякі інші заклади освіти. А дистанційна форма навчання є майже повноформатною, але без виходу на «віч-на-віч» (за допомогою засобів дистанційного інтернет-зв’язку).

Щодо перевірки рівня фактичних знань школярів після навчання в іноземних закладах: у кожній нашій модельній навчальній програмі та методичних рекомендаціях стосовно початку освітнього процесу, завжди є певні години, відведені на перевірку знань учнів з того чи іншого предмета.

Після цього ми переформатували дистанційну освіту – щоб була передбачена можливість формування більш індивідуальної оцінки й побудови власної освітньої траєкторії кожного вчителя й учня.

Про проблеми мовного барʼєру й повсякденні стреси українських школярів за кордоном та шляхи їх розв'язання

– А як щодо учнів, які вимушено навчаються в іноземних закладах нерідною мовою?

– Міністерство не має жодних підстав перевіряти рівень знань, отриманих в тому чи іншому закладі (зокрема, закордонному). Це право мають або роботодавці, що хочуть обрати для себе висококваліфікованого фахівця, або викладачі з певних предметів на своїх заняттях – коли дитина прийде у вересні в школу.

Як наслідок, школи можуть рекомендувати, скільки додаткових годин така дитина потребує з того чи іншого предмета або додаткових домашніх завдань (для підтягування рівня школяра). Але саджати таких дітей на клас нижче не будуть – такого не передбачено. Проте в засновника закладу чи педагогічної ради школи є право протестувати дітей, які навчалися не в Україні, перш ніж переводити їх у наступний клас. Та це точкові випадки. 

Взагалі будь-яка оцінка рівня знань – це суб’єктивізм. МОН завжди дорікали (поки наші діти під час російської агресії не виїхали за кордон), що українська освіта дуже погана й низькоякісна. Сьогодні батьки кардинально змінили свою думку, і я пишаюся, що рівень знань середньостатистичної української дитини за кордоном вище, аніж у їхніх іноземних колег-школярів (навіть без знання мови).

Такі схеми працюють у Франції, Німеччині, Польщі, Португалії. До речі, у Португалії є обов’язковим відвідування місцевих шкіл для наших переселенців (незалежно від того, вчиться дитина дистанційно в Україні чи ні). Окрім вивчення португальської мови, там викладають українську мову, історію України, історію української культури – аби наші діти не забували про свою державу.           

Також у нас є додатковий механізм – 16 освітніх хабів за кордоном, де працюють українські вчителі, що тимчасово перебувають на польській території. Ці хаби ми відкрили завдяки співпраці з міністром освіти Польщі Пшемиславом Чарнеком.

– Якщо сім’я прагне повернутися додому, але в її рідному місті тривають бойові дії, яка ситуація в інших регіонах для внутрішньо переміщених дітей?

– Ми спроможні в тилових аудиторіях, тилових областях забезпечити кожну українську дитину і роботою з антибулінгового законодавства, і психологічно підтримати. Тому, пнаголошую: повертайтеся додому.

На територіях тилових областей (Львівської, Закарпатської, Тернопільської, Чернівецької тощо) ми можемо забезпечити влиття кожної української дитини у звичне для неї середовище. Причому підтримка від держави йде на гідному рівні і в більшості випадків вона краща, ніж для наших вимушено переселених у інших країнах світу.   

Держава має програму «Прихисток» і цілу низку інших урядових програм (зокрема, з підтримки підприємництва і бізнесових ініціатив, із соціальної підтримки громадян). Ми – не гірша держава. На сьогодні в умовах війни Україна показала, що вона гідно піклується про своїх громадян. Звісно, у 5-зірковому готелі нікого не поселятимуть, але для переселенців наразі є вельми достойні умови.

– А скільки дітей зі Східної України виїхало і скільки дітей готові прийняти школи на Західній? У програмі «Прихисток», яку ви згадуєте, лише близько 20 000 ліжко-місць…

– Нині 164 412 учнів із числа ВПО отримують освітні послуги в закладах освіти, що функціонують. Навіть якщо кількість учнів збільшуватиметься, усі діти будуть охоплені навчанням. Школи приймуть абсолютно усіх дітей шкільного віку.

– Ще уточнення стосовно бомбосховищ: скільки їх було збудовано та чи всі школи ними забезпечені?

– На сьогодні проведено огляд понад 25 000 (95%) об’єктів закладів освіти. За його результатами, до освітнього процесу в очній формі навчання за показниками забезпеченості учасників освітнього процесу укриттями готові 16 419 закладів освіти (більше 62,2%).

Щодо шкіл, то нині укриття є у майже 70% шкіл.

Повернутися не можна залишитися

– Як відомо, усі закордонні шкільні програми для переселенців мають за мету інтеграцію дітей у суспільство. Як держава та міністерство працюють із проблемою потенційної втрати школярів, студентів, майбутніх кадрів?

– Ми робимо все, зокрема на рівні міжурядової та міністерської взаємодії з іншими країнами, щоб повернути наших громадян додому. І прикладом тому є повернення понад 200 000 дітей шкільного віку (на початку березня цього року Україну залишило 690 000 школярів).

Станом на 5 вересня, згідно з офіційними статистичними даними, за кордоном залишається ще 492 000 дітей шкільного віку. Ба більше, щотижнево ми фіксуємо повернення в Україну 5000–7000 дітей. Що робити тим, хто ще вагається? Взяти приклад з інших і повернутися.

Про українські класи за кордоном

– А чи є у нас досвід, коли в європейських країнах утворювалися українські класи, де навчання відбувається за українською системою освіти?

– Такі класи є у майже всіх країнах ЄС. Причому це не одна школа, а декілька. Більше всього їх на території Польщі, потім – у країнах Балтії. Зараз до цього списку долучилася ще Чехія.

Це звичайні класи, у які набирають суто українських дітей (якщо є така змога). Діє забезпечений підвіз дітей з інших шкіл, бо не у всіх громадах є, наприклад, мінімум 25 наших дітей для створення повноцінного класу. Якщо ж немає змоги сформувати саме українські класи (бо, наприклад, із трьох учнів не можна зробити клас), то дуже поширені додаткові заняття з українськими дітьми за нашою навчальною програмою.

До освітнього процесу залучаються українські викладачі, що тимчасово проживають у тій чи іншій країні, плюс волонтери, які працюють в українських освітніх хабах (де застосовується наша державна навчальна програма).

Жодна країна не візьме на себе такий фінансовий тягар. Існують певні стандарти прихистку переселенців, які або слід усвідомити й жити за законами країни перебування, або повертатися в Україну.                 

– Хто бюджетує організацію українських класів за кордоном?

– Вони організовуються за кошти бюджетів урядів тих країн, де перебувають наші біженці. Сьогодні це спонсорська дотаційна допомога Україні. Міністерство освіти не має закордонних видатків.

– Вчителям, які викладають в українських класах за кордоном, зарплату виплачує МОН?

– Міністерство платить вчителям зарплату незалежно від того, у якій країні вони працюють дистанційно чи офлайн в українських школах. Але, якщо рішенням школи або засновника є вимога повернутися до очної форми навчання, а викладач перебуває за кордоном – зарплата виплачуватися йому не буде. 

– Чи відомі МОН факти, коли в деяких школах Польщі в українських класах наших дітей навчають російською мовою?

– Мені такі факти не відомі. Можливо, це якісь приватні школи.

– У деяких країнах шкільна освіта для українців має обов’язковий характер. Чи можливо на державному рівні попросити / переконати переглянути ці умови для наших переселенців – так діти зможуть сконцентруватися на українському дистанційному навчанні?

– У мене є інший рецепт: повертайтеся додому. Я не розумію, про що МОН повинно вести перемовини з міністрами освіти чи владою інших країн. Наприклад, недавно я мав розмову з міністром освіти Португалії: він досить чітко й безапеляційно дав зрозуміти, що в їх країні будь-яка дитина (неважливо, це переселенці чи мігранти) мусить ходити в місцеву школу. Ба більше, вона повинна проходити й позашкільне навчання ( займатися в спеціалізованих гуртках). Тобто Португалія піклується про всіх дітей, що опинилися на її території – неважливо, це українські, сирійські чи афганські діти.

Освітня політика в тієї самої Португалії чи інших країн світу – своя, і ми не маємо прав / законних підстав втручатися в тамтешню освітню сферу. Це та сама ситуація, коли б, наприклад, сусід прийшов до вас додому і почав керувати вашим внутрішнім родинним побутом. 

А у тій самій Франції, піклувальники й муніципалітет будуть щоденно ходити та перевіряти, де перебуває дитина. І якщо її три дні не було в школі, обов’язково прийдуть додому з перевіркою. Якщо дитина не атестована в місцевій школі чи не долучена взагалі до освітнього процесу – можуть вжити певних заходів відповідно до законодавства. І це нормальна освітня політика іншої країни.