Автор кінореконструкції «Область Героїв»: «Мета цього фільму – прокричати всьому світові, наскільки героїчні українці»

24 листопада в кінотеатрах України стартують покази фільму «Область Героїв». У центрі розповіді – вчинки волонтерів Київщини, які рятували життя українців під час окупації в Гостомелі, Бучі, Ворзелі, Ірпені та інших містах і селах. Автори стрічки визначають її жанр як «кінореконструкцію реальних героїчних історій», адже волонтери зіграли тут самих себе, відтворивши справжні події.

Mind поспілкувався з автором і генеральним продюсером «Області Героїв» Олексієм Комаровським про те, як виникла ідея реконструювати роботу волонтерів у кінофільмі та яка мета цього задуму, про комерційну складову стрічки й те, чому вже відомі українцям пісні «Вільні Люди» гурту «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» і «Думи» у виконанні DOROFEEVA та Артема Пивоварова обрали саундтреком для «Області Героїв».

– У вас більше акторського бекґраунду. Зокрема, це амплуа в легких жанрах ситкомів і комедійних детективах. Як і коли вирішили почати саме продюсерський шлях? «Область Героїв» – ваш дебют у цьому плані?

– Так, я маю акторський досвід – не тільки в ситкомах, ще є у драмах і навіть у міжнародному горорі, який був натхненний всесвітньо відомим серіалом The Walking Dead. Його робили Україна та Грузія 2014 року. Ми знімали на території Грузії, це унікальна кінематографічна країна з великим досвідом та чудовими локаціями. У них є все: і море, і гори, і сучасний дизайн, і старовинний дизайн міста, і покинуті будинки, якісь замки. Тому знімати-не перезнімати. Ці закинуті села в горах на висоті 2500 метрів. І на висоті 3000 ми знімали.

Серіал називається «Парадокс», у мене там одна з головних ролей, і це був неймовірно чудовий досвід знімань протягом восьми місяців. На жаль, цей серіал не став суперпопулярним в Україні, але в Грузії був номер один. Я можу сказати, що з грузинами в мене не перша копродукція, і вони неймовірні професіонали, талановиті, креативні люди. Пишаюся, що з ними знайомий і співпрацюю.

І продюсерський досвід у мене не перший. Почався він 2013 року, коли я створив кінокомпанію IdeaFilms. За моїми плечима продюсера та креативного продюсера – чотири фільми: Naughty Kids («Діти Рулять»), Naughty Kids 2 («Діти рулять 2»), The Game Ninth Sky («Гра Дев’яте небо»), Dangerous Game («Небезпечна гра»); формат реаліті-шоу «Кар’єристи», який я самостійно створив як шоуранер і продав за кордон.

І один проєкт режисерський: Dangerous Game – майбутній фільм, натхненний реальними подіями, про тренера Валерія Лобановського, шпигунський детектив, спортивна драма. На сьогодні знятий широкоформатний трейлер, повністю написаний сценарій. Зараз він їздить світом і шукає у Європі додаткові кошти на реалізацію. Знімання плануємо на 2023 рік, а прем’єру – на 2024-й.

«Область Героїв» – це не дебют як продюсера чи творця фільму, чи проєкту, але це дебют у такому складному і серйозному жанрі, як кінореконструкція, що є міксом документального кіно з фільмом, який знімається на кінокамери, з кіносвітлом і з усіма підходами художнього кіновиробництва.

– Після нашої перемоги плануєте віддавати перевагу продюсерській діяльності чи все ж акторству або поєднувати?

– Після перемоги, у яку я вірю і яка, я відчуваю, буде дуже скоро – як і в минулому, поєднуватиму і продюсування, і акторство. Можливо, змінюючи амплуа. Плани на 2023 рік уже є, вони цікаві, вони амбіційні.

У березні 2023-го вся Україна, я сподіваюся, побачить прем’єру романтичної комедії, у якій в мене одна з головних ролей. Вона мала б відбутися навесні цього року, але так сталося, що прийшла війна. Усе буде добре в будь-якому разі. Найкраще, що може бути в майбутньому, – це наша перемога, а ми вже знайдемо, чим зайнятися.

– Як і де вас застало 24 лютого? Ваші перші думки та дії?

– Перші думки: «Я так і думав, я так і знав, що це станеться!» Я ще добре пам’ятаю вечір 23 лютого, коли ми всі українською кіноіндустрією гуляли прем’єру чудової комедії «Велика прогулянка» виробництва FILM.UA, в «Оскарі», у «Гуллівері». Був прекрасний вечір. Десь за день-два до того логікою я відчував, що війна може початися, але серцем не вірив до останнього.

О 4:30 ранку мене розбудив дзвінок сестри з Одеси: «Братику, нас бомбардують». Я був у центрі Києва і не чув вибухів. Я коли побачив дзвінок, одразу зрозумів, що все почалося. Паніки не було, ми досить оперативно і спокійно зорієнтувалися в ситуації з родичами, з близькими. Усе було добре. Я досі в Києві. Своїх близьких вивіз на безпечну відстань і повернувся до Києва. Як потім з’ясувалося, відвіз не в безпечне місце, близько до Ірпеня. Тому, бачте, вгадати, що було безпечніше…

– Фільм «Область Героїв» – це перша масштабна відеореконструкція реальних героїчних історій українців. Як і коли народилася ідея та в який момент почалося її втілення? Як зібралася команда?

– Ідея народилася, коли прийшло усвідомлення, що в суспільстві є запит на те, що було б добре зняти щось про простих героїчних українців.

Це була неймовірно амбіційна мета. Я навіть часом не розумів, як це відбувається. Скажу вам, що війна багато чого змінила – я б ніколи так не ризикував, як цього разу, вкладаючи все до останнього і не думаючи про те, а що, якщо… Ризик був постійний, що щось зірветься, що знімання пропадуть. Такі моменти були майже щодня.

Але тренди змінилися і мислення змінилося. Головне – рухатися вперед. Тому команду я зібрав досить швидко. Команда чудова. Я вдячний кожному за таку віддачу. Ми працювали як єдиний організм, на виснаження. Ми всі дуже втомилися.

– Скільки людей у команді стрічки та скільки людей взяло участь загалом?

– У знімальній групі, мабуть, понад 40 людей, і в нас семеро героїв, реальних волонтерів, які знімалися. Окрім цього, нам дуже допомагали місцеві та різні організації, тому титри досить довгі.

– Якими були найпростіші та найскладніші моменти в реалізації проєкту?

– Найпростіше було робити це тому, що ми вірили безмежно, і це вселяло неймовірну енергію та консолідувало сили. А от найскладніше… Усе було найскладніше. Та оскільки був запал, козацький драйв – ми цих складнощів не відчували, але зараз, уже спокійніше озираючись на те, що ми пройшли, я розумію, що…  Є такий хороший серіал The Offer про те, як знімався «Хрещений батько». Коли продюсер зняв його і отримав «Оскара», йому запропонували знімати другу частину – він відмовився. Чому? Він не зміг би більше пережити те, що пережив того разу. Це надзусилля, треба досить довго відпочивати від такого процесу.

Проте цей складний процес продовжується, бо фільм зараз переживає період маркетингу, підготовки до передпрем’єрного показу. Ми готуємо прем’єру 24 листопада. У ці часи, коли нас бомбардують, коли вимикають скрізь світло й невідомо, як буде далі, ми продовжуємо готуватися до прем’єри в дуже авральному темпі. Це постійний ризик.

Але з нами партнери, чудовий кінодистриб’ютор B&H, якому я дуже вдячний. Ми разом ідемо до цього та сподіваємося, що глядач прийде, купить квиток на нашу картину і подивиться цей складний, але піднесений духом, патріотичний і натхненний фільм. Ми всі пишатимемося нами, самими українцями. Мета цієї стрічки – прокричати всьому світові, які є героїчні українці.

– Як вас змінив ваш проєкт? І відповідно як вас змінила війна?

– Усі експерти кажуть, що наша нація за весну та літо постаріла на десять років – це правда, мабуть. Кардинально змінила. Мені складно зараз описати, що саме, питання потребує глибокого аналізу. Змінилося ставлення до багатьох речей. Я однозначно скажу одне: за першу годину того, що відбувалося 24 лютого, змінилося просто все. Я вже зрозумів, що ніколи не буду тим, ким був до того. Оце я відчував на сто відсотків.

Буквально о десятій годині ранку я записав відео для своїх підписників в інстаграмі, яких було близько ста тисяч. Чимало з них були росіянами. Я відверто сказав, що думаю про їхнє керівництво, про їхню державу, що відбувається, про те, що просто зараз над моєю головою літають літаки, нас бомбардують. За тиждень після цього в мене стало вдвічі менше підписників, бо всі ці «болотні» люди зі своєю імперською зухвалістю не змогли б пережити цієї критики.

– Який бюджет проєкту та де ви шукали джерела фінансування?

– Це не комерційний проєкт, тому його економіці я залишу найменше коментарів. Поки що не буду розкривати бюджет, можливо, зроблю це в подальшому. Усі ризики я взяв на себе й поступово знаходив партнерів для підтримки, аби їхати далі. Величезна частина вкладених коштів – мої особисті. Та я не бачу якогось комерційного зиску від цього проєкту. Я б ніколи не зробив цього до війни. Мозок став працювати зовсім по-іншому, це означає, що треба просто рухатися вперед і робити те, що підказують тобі серце, совість, логіка, розум і патріотизм. Тому що всі великі держави в найскладніші часи, у війну знімали фільми – потрібні патріотичні, хороші. Я вважаю це важливим завданням.

– Саундтреком до фільму «Область Героїв» стали дві популярні українські пісні: «Вільні Люди» українського гурту «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» та «Думи» у виконанні Артема Пивоварова та DOROFEEVA. Це досить таки маркетинговий хід. Як відбувалися перемовини з артистами і чому вибрали саме цих виконавців?

– Це було натхнення. Я десь у червні після кількох знімальних днів їхав у автівці, а на радіо грала пісня «Вільні Люди». От тоді вона мене зачепила наскрізь, до того я не дуже звертав увагу.

Коли я уявив наших героїв, крупні плани, і на них грала б пісня «Вільні Люди»… Коли я уявив кожного члена нашої знімальної групи, кожного українця… Я зрозумів, що ця пісня має бути саундтреком, має грати на титрах, має грати на крупних планах наших героїв. Усе це ми зробили, ви побачите в кінотеатрах.

Те саме відбулося з треком «Думи», але десь за місяць, коли ми знімали інші сцени з одними з героїв, які під час війни стали чоловіком і дружиною. Ці кадри, романтичні сцени… Я вкотре почув «Думи», і мене вразило те, що цей музичний проєкт Артема Пивоварова та DOROFEEVA – на вірші Тараса Шевченка. Я вважаю, що це унікальний патріотичний продукт. Я загорівся зробити другий саундтрек.

Майже ніхто не вірив у ці саундтреки, але головний творець фільму я. І я відчував на 100 відсотків, що їм там місце, що вони тільки підсилять нашу стрічку емоційно і доповнять щось недосказане. Ми знайшли чудове місце для треку «Думи» у фільмі, а також у трейлері та в анонсі. Переговори теж були дуже прості. Усі патріотичні та єдині.

– Як ви ставитеся до знімань художнього кіно у буквально вчора деокупованих місцевостях? (у контексті проєкту «Буча» та ретравматизації людей, які пережили насилля з боку окупантів)

– Я не дуже в контексті фільму «Буча». Знаю, що знімався трейлер. Завжди буде декілька думок різних людей щодо цієї теми, і дві з них будуть протилежні. Хтось каже – треба, хтось каже – не можна. Я вважаю, що треба, звичайно, думати і знати, які жанри знімати, орієнтуватися, де фільмувати. Та я б не став критикувати стрічку «Буча», я не вважаю це хайпом.

Мені, мабуть, трошки простіше про це говорити, бо в нас інший жанр – неігрове кіно. У нас все-таки кінореконструкція: немає головних акторів, люди самі себе зіграли, реальні волонтери. Це відбудова їхніх реальних вчинків, без жодного награного слова, без жодного постановного слова, усе відбувається під їхній власний коментар. Наш жанр саме на часі, аби зафіксувати всі важливі вчинки українців.

Тому що, розумієте, новини мають свою кульмінацію, вони дуже швидкі, короткі в часі та забуваються. Вони по-своєму висвітлюють інформацію, а кіно передає її набагато довше – на роки. Передусім у нашому кіно важливий не фактаж чи строк дії, а емоційні переживання.

У кіно ви не побачите снігу, тому що це фільм не про пору року та не про хронологію подій. Він про героїчні вчинки простих людей, українців. Це емоційне кіно. Про переживання, про мотивацію, про почуття. Але головне – про реальні, справжні почуття, які заміксувалися зі вчинками людей.

Ще раз хочу наголосити, що знімати треба. Я розумію тих людей, яким досі складно дивитися. Усі герої дякували нам, що змогли пережити це, відрефлексувати події – їм стало психологічно легше. Ми стали з ними однією сім’єю. І жоден герой, із яким ми провели перемовини до цього, не відмовився зніматися. Тому, поважаючи думку інших, я підтримую позицію, що люди завжди можуть обрати – дивитися чи не дивитися.

– Як відрізнити хайп на темі війни від щирого бажання донести світу правду про війну в Україні?

– Як відрізнити хайп? Не знаю. Ніхто з нас іще не жив під час війни. Це вперше для всього світу. Я не хочу образити локальні війни там, де ми ніколи не були й не знаємо, як це. Але давайте дивитися правді в очі: це найбільша війна з часів Другої світової. Ні ми, ні ви, ні європейці не жили під час війни. Тому як проаналізувати, хайп чи не хайп, як відрізнити зараз… Я не критик, не кінокритик і не люблю розбирати чиїсь вчинки, якщо вони не шкодять у прямому сенсі. Це хай буде на совісті людей, які дійсно можуть чи хочуть хайпонути.

Я про це не думаю, бо мене взагалі ця тема не цікавить. Я не аналізую це. Мабуть, тому, що навколо мене люди з моральною позицією, хайперів немає. У цей час я постійно зустрічаю людей зі щирою позицією.

– Ваші особисті кіновідкриття після 24 лютого: зі світового та українського кінематографа.

– Я не подивився нічого за цей час, нічого не відкрив. Спочатку взагалі не було бажання. А потім уже часу не було. І зараз не дуже є. Єдине, що мене трошки розраджує і діє як психологічна кнопочка, – іноді я під час вечері вмикаю «Теорію великого вибуху» на 10 хвилин. І ці герої мене трошки розслабляють. Пенні, Шелдон, Леонард. Це чудовий, геніальний серіал, я вважаю. Мабуть, це якісь мої друзі, які трошки відволікають мене від сьогодення один-два рази на тиждень. Це все, що я подивився за цей час.

– Після кінотеатрального прокату де можна буде побачити фільм онлайн?

– В Україні його можна буде подивитися наступного року на телеканалі ICTV – це наш головний медіапартнер. Він визначиться, коли показати фільм. Можливо, вже після перемоги, точно не знаю. Але я радий, що в нас такий потужний медіапартнер. А онлайн – я поки що не можу сказати, поки в процесі, як тільки буде відповідь – обов’язково розкажу.