Кінопродюсер і співорганізатор туру «Кіно заради Перемоги!»: «Це цікаве в масштабах світу явище, коли митці, творці й носії культури, стають також її захисниками. Бо ця війна – війна культур»

Андрій Різоль – український кінопродюсер та голова Асоціації «Дивись українське!», що є співорганізатором національного туру «Кіно заради Перемоги!». У межах проєкту проводяться покази українських фільмів для військових і переселенців.

Із серпня 2022 року до лютого 2023-го у 21 області України продемонстрували понад 1100 стрічок різних жанрів – «Щедрик», «Захар Беркут», «Гуцулка Ксеня», «DZIDZIO Контрабас», «Я працюю на цвинтарі», «Сторожова застава», «Кіборги», «Мої думки тихі» та багато інших. Для когось це можливість відпочити, для когось – потужна мотивація працювати й боронити рідну землю.

Особливість проєкту – його зіркові амбасадори: наприклад, Ада Роговцева, Ахтем Сеітаблаєв і Богдан Бенюк особисто представляють ту чи іншу стрічку глядачам. А після перегляду військові та переселенці мають нагоду поспілкуватися й сфотографуватися з артистами. До кінопоказів долучаються відомі кінематографісти, серед яких Михайло Іллєнко, Олесь Санін, Лариса Руснак, Заза Буадзе, Марина Кошкіна та інші.

Кінопродюсер, голова Асоціації «Дивись українське!» Андрій Різоль розповів Mind про те, як вдається реалізувати такий масштабний проєкт в умовах воєнного стану та хто фінансово допомагає у втіленні, а також – про військових на кіноекрані, новий документальний проєкт про митців на фронті та досвід культурної дипломатії через кінематограф.

– Розкажіть про ідею проєкту «Кіно заради Перемоги!» і як вдалося знайти підтримку для його реалізації?

– Ідея проведення туру виникла у квітні-травні 2022 року – як проєкт моральної підтримки для переселенців і для військових насамперед. Ми вже мали успішний досвід організації подібних проєктів в Україні в попередні роки. Але цього разу концепція розширилася змістовно й географічно. Тур за форматом складається з двох частин.

Перший формат – це виїзди кінематографістів: відбувається живе спілкування з переселенцями, захисниками, громадами. Команда Асоціації «Дивись українське!» забезпечує всі технічні та організаційні складові для проведення показу. 

Такий масштабний захід складно реалізовувати, але завдяки підтримці партнерів, нашому досвіду, думаю, нам це вдається.

Другий формат – це дистанційні покази.

– Проєкт підтримує Офіс Президента, Держкіно. А чи є фінансова допомога з боку меценатів, спонсорів чи бізнесу?

– Фінансову підтримку надає Благодійний фонд «МХП – Громаді», який створений українським бізнесом і з яким раніше ми співпрацювали в напрямі соціальних показів і турів в українських містечках та селищах, де немає кінотеатрів. І вони підтримали цей проєкт. Також фонд допомагає нам організаційно на місцях.

Підтримка з боку Офісу Президента та Держкіно стосується передусім юридичного сприяння: у контексті необхідних дозволів, узгодження на проведення показів у різних областях України, у військових частинах. Це важлива складова проєкту.

– Як відбуваються кінопокази в містах, які майже щодня під обстрілами? У Харкові, наприклад?

– Як я вже говорив, ми маємо два формати проведення показів. І другий формат відбувається дистанційно. Наприклад, до оргкомітету звертається представник громади або військової частини із запитом показати українське кіно в межах туру. Потім він отримує чіткий алгоритм: рекомендації щодо документального супроводу, самого кінопоказу, звітності, після чого отримує кіноконтент.

Такий підхід дозволяє організувати дистанційні покази кіно масово й будь-де. У нас кінопокази відбувалися в бомбосховищах, ангарах, паркінгах, спортзалах і кінотеатрах. Станом на зараз маємо 186 населених пунктів у 21 області України, що долучилися до проєкту.

– Які саме фільми показуєте для військових? Можливо, є запити від них на конкретні стрічки?

– Спочатку формується лонгліст українських фільмів, що містить опис і трейлер кожної стрічки, які ми маємо право демонструвати. Активіст, офіцер чи громада отримує цей лонгліст та обирає фільми для показу.

– Це всі фільми, які були створені за участю Держкіно?

– Це українські національні стрічки. Держкіно є, по суті,  продюсером від держави. Близько 90% українського кіноконтенту створено за підтримки Держкіно в тій чи іншій формі. Так, більшість із них створена за участю Держкіно в різний період.

– Ви вже сказали про залучення відомих кінозірок, амбасадорів до проєкту. Наскільки складно залучити акторів з огляду на їхній графік?

– У нас є п’ятеро офіційних амбасадорів, які часто їздять з нами: Богдан Бенюк, Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Ахтем Сеітаблаєв та Олексій Тритенко.  

Жодної відмови не було, усе по любові, як то кажуть. Звісно, у кожного свої графіки, ми намагаємося поєднувати реалізацію проєкту з можливостями кінематографістів.

– Водночас багато хто з акторів, режисерів пішов на фронт. Чи співпрацюєте з ними?

– Звісно, співпрацюємо. Наприклад, режисер Ахтем Сеітаблаєв, актор Олексій Тритенко. Вони є амбасадорами проєкту. Якщо наші люди воюють на передовій, тоді ми просимо записати для бійців відеозвернення. Виконавець головної ролі у фільмі «Снайпер. Білий ворон» Павло Алдошин також воює у лавах ЗСУ й нещодавно записав звернення для наших військових перед показом стрічки.

Між іншим, ми, Асоціація «Дивись українське!», розпочали окремий проєкт «Культура vs війна»: з травня минулого року знімаємо цикл документальних фільмів про митців, які пішли до лав ЗСУ.

– До речі, як результат проєкту «Кіно заради Перемоги!», чи зможемо у майбутньому деяких військових побачити в нових фільмах? Тобто не професійні актори, а саме справжні захисники стануть виконавцями ролей на екрані?

– Думаю, що це можливо. Не секрет, що такі приклади були й раніше: згадаймо фільм «Атлантида» Валентина Васяновича, який на головну роль запросив непрофесійного актора – військового Андрія Римарука. Напевно, і зараз виникатиме така співпраця в різних форматах.

– Щодо кінопромоції за кордоном, зокрема кіномарафону CinemAid, що відбувся минулого року. Який результат Україна отримала?

– Основною метою кіномарафону була демонстрація українського кіно – як елемент донесення української ідентичності, української культури. Врешті-решт, це формат публічної і культурної дипломатії. Пройшло все добре. Наша асоціація реалізувала в межах благодійного кіномарафону 67 кінопоказів у 15 країнах світу, 30 різних містах. Дуже горіли цим проєктом.

– А зараз є якісь формати співпраці асоціації за кордоном щодо промоції українського кіно?

– Наразі ми переглядаємо напрацювання благодійного кіномарафону та шукаємо нові формати, які будуть цікаві закордонному глядачеві. Можливо, концепт буде удосконалено. Для різних країн формати можуть відрізнятися. Але покази відбуваються й досі, бо постійно є запит на демонстрацію українських стрічок.