Книжка тижня: «Бабах на всю голову» Віталія Запеки
Література про війну, яка повертає жагу до життя
Війна – це частина людського життя. Люта, болісна, непередбачувана, ненависна. Та коли вона приходить у твій дім, маєш боротися з нею зі зброєю в руках та вірою в серці. Маєш розкладати її на запчастини й деталі, висміювати, спрощувати, бо інакше не дотягнеш до перемоги. І маєш знати про неї правду, бо правда – протиотрута проти звикання й жалю до ворога.
Бекграунд. Автор цієї книжки – український письменник, фотохудожник, доброволець, боєць батальйону «Полтава» Віталій Запека (позивний Спілберг). На окупований Схід пішов 2015 року, де написав для новонародженої онуки книжку «Полінка» про дитинство без війни. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну повернувся на фронт, де цього разу написав повість «Це К…» і впорядкував збірку воєнної прози «Бабах на всю голову».
«Події початку повномасштабного російського вторгнення змусили знову порушити власну обіцянку більше ніколи не писати про війну. Боявся загинути й не дописати. Суттєво погіршив зір, поспішаючи написати нове. 28 травня робота була завершена. За три дні книжку прийняли у видавництво, а наш взвод отримав сонячну електростанцію», – сказав Віталій Запека.
Видавництво: Vivat, Харків
Наклад: 3100 примірників
Сюжет. Війна. Слово-дія, яке за лічені години змінює весь життєвий устрій.
Сусідні будинки рознесло вщент. Завали розбирали до глупої ночі, дістаючи з-під них живих і мертвих сусідів. Таким був початок війни для багатьох українців, яких північні сусіди прийшли звільняти від житла й життя. Та хіба це зламало українців? Давши раду почуттям, вони налагодили експрес-виробництво з виготовлення бандерівських коктейлів. Цур, не називати їх коктейлями Молотова. Рекомендовані варіанти – Бандера-смузі, Узвар Бандери або Узвар по-бандерівськи.
«Мій дід навчив мене робити коктейлі Молотова. Щоправда, коли я ті пляшки назвала «молотова», то сердито глянув і гиркнув: «Не Молотова, а бандерівські. Нічого добрій справі давати ворожу назву. Тим більше, що той рецепт руські вкрали у фінів, а не самі придумали».
Героїні першої історії «Це К…» навантажили сумки й рюкзаки пляшками з пальним і понесли їх на блокпости. Дорогою вони минали дощенту зруйновані хати, втирали сльози, боязко притискаючись одна до одної. Але йшли вперед, туди, де «найгучніше гамселять». Бо коли у твій дім приходить ворог, що не має моральних принципів і не дотримується жодних правил війни, маєш захищати те, що любиш. І вцілілі після обстрілів стіни, і тюльпани, і розсаду помідорів, і картоплю, яку доведеться саджати.
Та найголовнішою зброєю українців під час повномасштабного вторгнення стали не бандерівські коктейлі й навіть не «Байрактари», а гумор. Ним пронизана ця невесела історія, читаючи яку, не лише зойкаєш і переживаєш за героїв, а й хихотиш разом із ними.
Перша повість зі збірки написана від імені пенсіонерки з прифронтового міста, яке не називається. Письменник зазначає, що образ пенсіонерки збірний, але типовий. Персонажем може бути кожен, а місцем дії – будь-яке місто України «від Києва, Харкова, Чернігова, Сум, Охтирки, Тростянця до Рубіжного чи Сєверодонецька».
В історії «Такі справи» знайомимося із Мойсеєм Давидовичем. Підприємливим чоловіком, який не любить ризикувати життям, грошики складає до грошиків і з радістю прибирає до рук все, що погано лежить.
Війна для нього – це можливість вигідно продати «нормальну, їстівну тушкованку» з держрезервів. Але покупець трапився Мойсею Давидовичу дивний. Не торгувався, тушкованку купить і роздасть задарма, «без усякої для себе користі чи зиску». Єдине, у чому їхні погляди збіглися, – це нелюбов до росії, яка 2014 року анексувала Крим. А тепер вирішила «відтяпати здоровенний шмат країни на Сході». І от, коли вам здається, що ви дізналися про Мойсея Давидовича достатньо, він робить вчинок, який змусить вас повірити в диво.
А тепер уявіть собі воєнний Маріуполь. Окопи в городах, протитанкові їжаки з орнаментом, бетеери за сараєм і бабусю, яка край дороги продає огірки. У місті, яке до кісток просякнуте війною і болем. У місті, куди навряд чи їздять на закупи.
Всього до книжки «Бабах на всю голову» увійшло п’ятнадцять історій, написаних у 2015–2022 роках. Різношерстих, глибоких, справжніх. Про війну, людей та Україну.
Вам сподобається, якщо: ви готові прочитати ще одну, але нетипову книжку про війну. Познайомитися з людьми, які вмирають за Україну і які не довіряють українській владі й підступним «хохлам». З людьми, які ходять на побачення, втрачають кінцівки, будинки, сили, але не здаються.
Вам не сподобається, якщо: ви любите прикрашену дійсність, втомилися від воєнної тематики, прагнете абстрагуватися від реальності.
Головна причина прочитати: побачити, якою безсилою стає війна, коли стикається із сильними духом людьми, зброя яких – гумор і любов.
У тому ж дусі:
Данило Сафронов «Від учора. Світло в кінці операційної»
Автор книжки – Данило Сафронов, хірург, кандидат медичних наук, учасник бойових дій, який двічі добровольцем побував на фронті. Вперше – 2015 року, коли рф розпочала війну в Донецьку та Луганську. Вдруге – 2022–го, після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Книжка «Від учора. Світло в кінці операційної» – це 38 історій про лікарські будні в тилу й на фронті восьмирічної давнини. Операційні, морги, кухні хрущівок, місця злочинів, риболовля на річці, лінія фронту – локації, куди нас веде за собою автор. Перед нами він постає у ролі студента, лікаря, пацієнта, сина, чоловіка. Людини, яка помиляється, сумнівається, ризикує, але ніколи не відмовляється від своїх поглядів та істинних переконань. Попри те, що книжка про війну, смерть і пошук істини, у ній не бракує світла, життя, доброго і професійного гумору.
Після прочитання «Від учора. Світло в кінці операційної» ви по-іншому дивитиметеся на лікарів, сприйматимете війну і закохаєтеся в хірургію.
Євген Шишацький «Мандрівка до Потойбіччя. Маріуполь»
Автор книжки – редактор, журналіст, психотерапевт Євген Шишацький. Уродженець Маріуполя, який 2014 року переїхав до Києва. У день вторгнення росії в Україну його мама та друзі опинилися під обстрілами без зв’язку та продовольства. Відтак Євген вирішив поїхати на окупований Схід, «до краю застиглого часу», щоб допомогти евакуювати маріупольців.
«Мандрівка до Потойбіччя. Маріуполь» – результат тієї тижневої поїздки, відверта сповідь людини, яка на власні очі побачила розстріляне місто свого дитинства. Страх, кулі, ракети, росіяни, зруйновані будинки, мертві люди, відчуття безсилля – начиння Потойбіччя, результат принесеного «миру».
Це складна, похмура книжка про розгортання російсько-української війни, смерть, розруху і людей, які мають зробити вибір.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
