Український диплом для іноземця: чому він втрачає цінність і як виправити ситуацію
І зробити так, щоб фахівець, навчений в українському виші, був успішним у своїй країні
Нещодавно українську освітянську спільноту сколихнула інформація, що Агентство з контролю якості в освіті Азербайджану не визнало кілька сотень дипломів про вищу освіту, виданих українськими вищими навчальними закладами. Що це було? «Дзвіночок», який сповіщає про недостатню якість освіти, що її надають українські виші іноземним студентам, чи ситуативне непорозуміння? Та й взагалі, наскільки доречним є залучення абітурієнтів з-за кордону в умовах війни? Відповіді на ці та інші питання шукав Mind.
У зверненні Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, яке першим озвучило цю проблему, йдеться про те, що «маємо факти невизнання ТКТА (азербайджанське Агентство з контролю якості в освіті) кількох сотень дипломів про вищу освіту, виданих відомими українськими університетами, у зв’язку з тим, що випускники освітніх програм не володіють мовою навчання та не перебували на території України під час очного навчання».
Питання визнання якості освіти фактично є набагато глибшим і стосується не лише Азербайджану і не тільки часів війни. На цьому наголошує Олена Шаповалова, директорка Українського державного центру міжнародної освіти.
У чому ж полягають закиди азербайджанського агентства? Причиною більшості нарікань є не стільки якість навчання, як безпосередньо його формат, упевнена Олена Шаповалова. Посадовці Азербайджану вважають, що якісну освіту їх студенти можуть отримати лише у тому разі, коли навчатимуться очно, офлайн і безпосередньо на території України.
Зрештою, часи пандемії COVID-19 відкрили слабкі місця в освіті багатьох країн, і для того, щоб дистанційна освіта була якісною, необхідно приділяти цьому достатньо часових та технічних ресурсів. Позиція ТКТА стосується дипломів студентів заочної форми навчання – яким Азербайджан радить перебувати на території країни, де вони навчаються, щонайменше 180 днів на рік. Тобто це вам не приїхати на сесію на тиждень, здати письмові й усні роботи та швидко повернутися.
«Ще в довоєнний час вони нам дуже рекомендували дистанційне навчання відмінити взагалі, – розповідає Олена Шаповалова. – Однак українські університети, які навчають іноземних студентів, стежать за якістю освіти. Особливо це стосується медичних вишів. Адже іноземці, як правило, ставлять досить високу планку для навчання. Вони не хочуть отримувати загальнодоступні тексти з інтернету, посилання на YouTube, адже цю інформацію можна знайти і так. Вони воліють мати доступ до найсучаснішої літератури, хочуть спілкуватися з найкращими фаховими викладачами».
Ще нещодавно Україна була своєрідним магнітом для іноземних студентів. Причому справа не лише в хорошому співвідношенні вартості отриманої освіти та її якості. Міжнародний контекст був дуже важливим. Студенти хотіли пожити якийсь період часу в європейській країні, здобути інший досвід.
Яка вплинула на ситуацію війна? Показовим є кейс із студентами з Марокко.
«Ми розуміли, що не всі поїдуть навчатися до країни, яка нині воює, – розповідає Олена Шаповалова, – намагалися знайти варіант, за якого марокканські студенти зможуть закінчити навчання й отримати український диплом безпосередньо у своїй країні. Так, один з університетів міста Агадір був готовий надати свої приміщення, доступ до своїх навчальних ресурсів тощо. Було проведено опитування, яке несподівано виявило, що марокканські студенти хочуть навчатися в Україні, хочуть повернутися до нашої країни після війни. Ми сказали, що наразі є змога навчатися лише онлайн – вони готові до цього».
Які ще варіанти доступні? Українські вищі намагаються знаходити варіанти, які зможуть задовольнити досить вибагливих іноземців. Наприклад Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна відкрив невелику філію на базі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Це маленький медичний факультет, де іноземні студенти можуть навчатися, фізично перебуваючи в Івано-Франківську, але здобуваючи освіту в ХНУ.
Чому українським вишам досі доводиться конкурувати за студента з… росією? Нині і росія, і білорусь позбавлені права представництва в Болонському процесі. Представники з країн-агресорів не можуть брати участь у робочій програмі Європейського простору вищої освіти. Їх не запрошують на міжнародні виставки, де країни презентують свої виші. Але росія досі залишається одним із найбільших конкурентів української освіти для іноземців на пострадянському просторі.
Чим заманюють російські навчальні заклади? Не якістю освіти, не визнанням дипломів, а… відсутністю оплати.
«У 2023 році росія додала 30 000 квот на безкоштовне навчання для іноземних студентів, – розповідає Олена Шаповалова. – Ми розуміємо, що молодих людей із різних країн можуть використовувати і для пропаганди так званого «русского міра», і як потенційних агентів, яких вербуватимуть російські спецслужби».
А як у росії зараховують іноземних студентів, які «переводяться»? Жодних атестатів і супроводжувальних документів не потрібно, достатньо показати залікову книжку. Звісно, це не відповідає нормам, але задля того, щоб переманити студентів, які хотіли навчатися, наприклад, в Україні, росіяни не гребують нічим.
З яких країн найохочіше їдуть вчитися в українські виші та на кого? Відповідно до статистики, яку надав Mind Український державний центр міжнародної освіти, найбільше іноземних студентів нам «постачає» Індія. Також у трійці лідерів – Китай і Марокко.
Серед найзатребуваніших спеціальностей – медична та навколомедичні сфери. Навдововижу, користується попитом і менеджмент.
Що відбувається з візами? Ще одна проблема: хочемо ми того чи ні, але левова частка іноземних студентів, які навчаються в Україні, є громадянами країн із ризиковою міграцією. Тож їм не дуже охоче дають візи – як в Україні, так і в країнах Євросоюзу. Нині українське МЗС проводить переговори з колегами з Молдови та Румунії про поліпшення ситуації з видачею транзитних віз, адже війна змінила логістичний трафік для тих, хто хоче потрапити в Україну. «При перетину кордонів Молдови, наприклад, не було такої практики, як змішаний транзит: був або авіа, або сухопутний. А тепер студент, скажімо, із Індії прилітає до Молдови, а потім їде автобусом в Україну. Такого раніше майже не було, тому не було юридичного унормування», – каже Олена Шаповалова.
Як підтвердити отримані знання? Ще один варіант підтвердження якості підготовки, принаймні для студентів-медиків, яких серед іноземних здобувачів освіти в Україні є чи не найбільше, – можливість працювати лікарем. Адже, згідно з українськими правилами, медик-випускник вишу має спершу пройти інтернатуру.
«Мовами навчання для іноземних студентів в наших закладах є англійська і українська, – нагадує Олена Шаповалова. – І багато хто з них просто не володіють українською на потрібному рівні, адже навчалися англійською. А для проходження інтернатури в наших закладах випускник має досконало знати українську мову – йому ж потрібно спілкуватися, заповнювати медичні документи, робити дослідження тощо».
До речі, в Індії нещодавно змінилося законодавство, і тепер, якщо студент-медик їде навчатися за кордон, він обов'язково має не лише закінчити університет, а й отримати ліцензію лікаря в тій країні, у якій він навчався. Відповідно виникає проблема. Нині Міністерство охорони здоров’я розглядає можливість внесення змін до постанови про інтернатуру, щоб дозволити однорічну інтернатуру, після якої теж складатиметься іспит «Крок-3», але для іноземних студентів – англійською мовою. Планується, що після неї вони зможуть отримати сертифікат лікаря загальної медицини, без спеціалізації та без додаткових років навчання.
«Упровадження такого підходу дасть змогу підняти рівень визнання української медичної освіти в очах інших країн – не тільки Індії, а й Саудівської Аравії та багатьох інших, – резюмує Олена Шаповалова. – Це свідчитиме, що випускник отримав не лише знання, а й усі необхідні практичні навички. Тобто провчився сім років, склав три незалежні іспити «Крок», підтвердив якість своєї підготовки. За таких спеціалістів нам стовідсотково не буде соромно».
Заступниця голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Олена Єременко впевнена, що для того, щоб унеможливити недоброчесний підхід, який скомпрометує випускника українського університету в іншій країні, потрібно уточнити вимоги процесу та підтримувати подальшу взаємодію. «Однак не забуваймо, що відповідальність за підготовку студентів та їх атестацію, відповідно до українського законодавства, лежить саме на закладах вищої освіти, – пише вона. – Ефективно використана нашими університетами автономія – дієвий інструмент покращення підходів освітнього процесу – саме й може сприяти позитивним змінам».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
