Як війна трансформує українську медицину та впливає на розвиток MedTech
Досвід і кейси компаній Esper Bionics, «Юрія-Фарм», GlobalLogic та фонду Future for Ukraine
Повномасштабна війна незворотньо змінює сферу охорони здоров’я та фармацевтику в Україні. Перед державою постало багато викликів, одним із найважливіших з яких є збереження здоров’я нації та пошук швидких, дієвих і технологічних рішень для комфортного та повноцінного життя громадян, зокрема поранених внаслідок бойових дій і ворожих обстрілів.
Вітчизняна медицина зіткнулася з величезною кількістю мінно-вибухових травм, складних поранень і контузій. За останніми даними, майже 50 000 українців мають ампутації, і ринок протезування наразі не покриває їхніх потреб.
Які ще виклики постали перед представниками медичної та фармацевтичної сфери з 24 лютого 2022-го? Як війна прискорила рух вітчизняних компаній у бік прогресивних біотехнологій та розвитку MedTech? Які проблеми ще належить вирішити, щоб розвивати українську медицину під нові реалії і задовольнити потреби громадян? Про це та багато іншого розповіли експерти та лідери галузі під час Mind WinTech Summit 2023 – конференції про управління змінами та впровадження інновацій під час війни, а Mind занотував найцікавіше.
Про виклики в медичній сфері у зв’язку з масштабною війною
Олена Ніколаєнко, Future for Ukraine:
– У мирному житті показання до ампутації були які? Цукровий діабет, судинні захворювання, і це були в більшості випадків нижні кінцівки. Коли почалось повномасштабне вторгнення – зовсім інший вид травми. Звичайно, для хірургів це був виклик – дуже швидко переорієнтуватися і навчитися працювати з травмами війни.
До того ж травма – це непланова хірургія. Сама ампутація відрізняється, висота відрізняється: в першу чергу треба зберегти пацієнта, а вже потім думають, що на цю культю необхідно буде робити протез. Тому перший час було дуже багато реампутацій, коли потім щось переробляли, щось скорочували, бо на ту культю, яку було сформовано, не можна було зробити протез.
Змінився вік пацієнтів з ампутаціями. Пацієнти стали молоді, вони потребують абсолютно іншої функціональності протезу. Коли раніше потрібен був протез для людини з цукровим діабетом 65–70 років – функціональність одна. Коли ми говоримо, що зараз ми маємо пацієнта, якому 22–25 років, і в нього ампутація на рівні відсутності кульшового суглобу чи відсутня рука на рівні плечового суглобу – це абсолютно інша історія.
Другий виклик: в нас не було достатньо фізіотерапевтів, тому що не було такої кількості людей з ампутаціями. Зазвичай в цивільний час ампутація проводилась близько 3000 – 3500 пацієнтам на рік. За останні майже два роки ми маємо близько 50 000 людей з ампутаціями.
Усі наші рівні надання допомоги в хірургії (тобто, коли ми говоримо про ампутації без подальшого протезування) постали перед дуже великим викликом – навчатися дуже швидко, знати де навчатися і брати цей досвід, бо це абсолютно інша технологія надання протезування, сама функціональність і експертиза.
Тому що цього досвіду не мав ніхто. Цей досвід мали лише ті країни, які свого часу мали війни, зокрема США. Вони бачили, що таке ампутація на рівні кульшового, коли протез потрібно робити таким чином, щоб він кріпився людині на пояс і при цьому людина могла ходити, бігати, тобто була висока функціональність цього протезу.
Богдан Діордіца, Esper Bionics:
– Портрет пацієнта з ампутаціями дійсно дуже сильно змінюється. [Щодо віку], я б сказав, 20–50 років, отак буде коректніше. І те, які засоби допоміжної реабілітації повинні бути в українських пацієнтів, відрізняється від того, що зараз є на ринку. Зазвичай, коли ми говоримо про amputee, ми уявляємо собі людину, яка втратила кінцівку [в однині], а є люди, які втратили кінцівки. І зусилля, яке припадає на протез в такому випадку, зовсім інше. Хоч людина втратила відповідно із кінцівкою і вагу, але тим не менш.
Сказати чесно, те, що є на ринку, – здебільшого для діабетиків і людей, які зазнали якихось побутових травм, і взагалі не для такого молодого віку [пацієнтів], як у нас зараз.
Чи повинні протези бути більш витривалими, дуже технологічними і функціональними? Однозначно. Бо пацієнти хочуть реабілітуватися, багато хто з них хоче повертатися [на фронт].
Потрібно змінюватись. Але великі іноземні компанії (виробники протезів) навряд чи зможуть швидко змінюватись. Бо все ж таки ринок України для них дещо незрозумілий, дещо ненадійний, і коли є умовні Америка та Європа з більш зрозумілими [умовами], зі страховою медициною, то все-таки вони орієнтуються в першу чергу на того стейкхолдера, на потреби тих людей.
Тому ми маємо вболівати за кожен стартап, проєкт, пет-проєкт у великій компанії, який зможе створити ці засоби допоміжної реабілітації саме в Україні.
Перспективи ринку протезування в Україні
Богдан Діордіца, Esper Bionics:
– Очевидно, що [перспективи] величезні. Питання в тому, чи є у нас зараз виробники протезів. Серійних два: один – це ми, Esper Bionics (по верхніх кінцівках), другий – це Parashar Industries (здебільшого по нижніх кінцівках).
Важливо розуміти, що ми, наприклад, стартували чотири з половиною роки тому й не орієнтувалися, і насправді досі не орієнтуємося, на український ринок. Тому що, як і для будь-якого виробника, для нас очевидно, що США, Європа й далі – це наш roadmap. Проте в Україні ми вимушено надаємо наші протези за безмаржинальною ціною, в декілька разів нижчою, ніж та, за якою ми продаємо їх в Штатах.
Чи є зараз можливість у стартапів самим пройти той самий шлях, який ми пройшли за чотири з половиною роки для того, щоб водночас продавати і в США, і якось соціально допомагати тут безмаржинально? Я думаю, що їм буде набагато складніше ніж нам, у рази. Чи потрібна їм мотивація? Так.
Знову ж таки, ми можемо комунікувати, що було би круто, якби держава зайнялася цим, але нам всім, кожному треба цим займатися. Треба спілкуватися, треба підходити з чіткими запитами до людей, які можуть вам теоретично допомогти. І так само, якщо ви людина, яка може допомогти якомусь проєкту швидше розвинутися, – робіть це.
Бо давайте по-чесному. Гуманітарний бюджет України і ті гроші, які до нас надходять, у тому числі на протезування, скоро закінчаться. І відповідальність за те, чим ми будемо протезувати, і взагалі чи будемо протезувати і реабілітувати наших ветеранів уже за рік, – виключно на нас (українцях). Вона не на якійсь уявній державі чи західних партнерах. Ця відповідальність на нас. І якщо ми будемо кооперуватися і працювати, то, може, все буде добре.
Як забезпечити українців сучасними протезами?
Олена Ніколаєнко, Future for Ukraine:
– Функціональні протези, чи є вони? Вони є. Вартість цих протезів визначається десятками й сотнями тисяч доларів. Наприклад, протез руки на рівні плечового за дуже великою знижкою коштує нам як фонду приблизго $80 тис. Це ринкова вартість протезу в світі.
Чи багато в нас таких пацієнтів? Багато. Не сто і не тисяча, їх 50 000, і близько 10% – це надскладні пацієнти, у яких немає кількох кінцівок. Виклик який? Держава розуміє, що ми маємо забезпечити цих пацієнтів протезами, але дає $20 000. За ці кошти я не можу зробити пацієнтові повноцінну «ногу», а коли ми ще говоримо, що в нас є питання навчання протезистів, реабілітологів, що в них ще немає досвіду цього, то зібрати за $20 000 протез, щоб поставити пацієнта на ноги, неможливо.
Крім того, за законодавством, первинне протезування має відбуватися в Україні, і ці кошти – $20 тис. максимально – надаються для того, щоб людина запротезувалася в Україні. Але якщо ми в Україні йому не можемо надати такої допомоги, то виходить, що військовий і кошти не може отримати, і я, як фонд, маю назбирати [з нуля] $80 000, щоб поставити йому протез.
Має бути діалог. Ми насправді вирішуємо багато питань, які в держави виникають. Фонди закривають гуманітарні потреби, медичні, ще якісь. Ми просто допомагаємо. Але нам також потрібно, щоб був постійний діалог, щоб була підтримка, і тоді разом знаходитимемо ефективні рішення.
Про нові біотехнології як відповідь на воєнні виклики
Дмитро Деркач, «Юрія-Фарм»:
– Щодо прогресивних технологій, я вважаю, що Україна тільки стала на цей шлях, до готових рішень ще далеко. Але, наприклад, що стосується клітинної терапії, то зараз ми ведемо низку проєктів, де намагаємося розробити й запропонувати медицині терапевтичні рішення на базі стовбурових клітин, які, зокрема, будуть допомагати відновлюватися військовим. Тобто це з галузі регенеративної медицини.
Зокрема, от сьогодні говорили про ампутації кінцівок. Там є така проблема – фантомні болі. Так от, ми вважаємо, що певні терапевтичні рішення теоретично можуть допомогти розв'язати цю проблему.
Також клітинні технології, знову ж таки стовбурові клітини або їхні похідні, можуть застосовуватися при опіках як регенеративна медицина або ж при військових травмах.
Уже не кажу про простіші, але дієві рішення, коли ми поєднуємо лікарський засіб із медичним девайсом і, по суті, отримуємо одноразовий інгаляційний пристрій, який допомагає військовому на полі бою на етапі евакуації знизити тривожність та отримати знеболення, але при цьому зберегти свідомість.
Ігор Костів, GlobalLogic:
– Як ІТ може допомогти в протезуванні ампутацій війни? Такі ампутації відрізняються від, так би мовити, «звичних» ампутацій тим, що дуже часто рани рвані або м'язи не на своєму місці, чи їх взагалі немає, бо травма сталася внаслідок вибуху.
І проблема протезування в таких випадках полягає в наступному. Біонічний протез має датчики на руці, які керуються або функціями м’язів, або імпульсами м’язів. А якщо м'яз не на місці або його взагалі немає, то протез стає не дуже функціональним.
Ми якраз допомагаємо одній компанії, яка розробляє протези, зробити так, щоб людина з допомогою штучного інтелекту могла натренувати протез і щоб протез сам «тренувався» до цієї людини, до її можливостей – щоб підняти функціональність і в результаті поліпшити життя цієї людини.
У будь-якому разі, якщо взяти ІТ і медицину, ІТ дозволяє підвищити якість медицини, наблизити її до пацієнта, підняти рівень його життя. У деяких випадках навіть вдається підняти його до рівня плюс-мінус раціонального, близького до здорової людини.
Про опанування мРНК-технологій в Україні та біомедичний R&D
Дмитро Деркач, «Юрія-Фарм»:
– Щодо R&D-платформи для терапевтичних рішень на основі мРНК, побудованої ще у 2021 році. У лабораторних умовах (наголошую: у лабораторних!) нам вдалося отримати прототипи мРНК-вакцини [від COVID-19], у маленьких кількостях ми її отримали. Для нас це була певна перемога, тому що нам захотілося долучитися до світової гонки. Звичайно, ми розуміли, що запропонувати власне рішення ми, можливо, за цей короткий період не зможемо, але ми сконцентрувалися на тому, щоб побудувати платформу – систему технологічних рішень, апаратного забезпечення, фахової експертизи та налагоджених процесів, на основі якої можливо буде технологічно відтворити наявні вакцинні рішення на основі мРНК та, в перспективі, швидко і ефективно розробляти та виробляти оригінальну мРНК-терапію. Завдяки цій платформі, уявіть собі, в Україні дійсно нам вдалося відтворити мРНК-вакцину, і ці лабораторні зразки за більшістю критеріїв якості відповідають оригінатору.
Ця платформа не одна. Якщо провести аналогію з ІТ, то це стек технологій. Чому ми це почали? Тому що ми не є ізольованою системою, ми працюємо у світовій надсистемі, і у фармі, якщо ти не володієш стеком технологій, то починаєш відставати.
Біомедичний Research & Development (R&D) в Україні тільки починає своє повноцінне становлення. Бо якщо взяти академію на сьогодні в Україні, то вона, скажімо так, не націлена на впровадження результатів: більшість досліджень – для досліджень тощо. Але є кілька компаній, в тому числі фармацевтичних, які вже отримали ресурс, певну зміну свідомості, і в них виникло бажання реалізовувати фундаментальні дослідження, які зроблять можливим нове покоління терапевтичних рішень.
Про кадри в медичній сфері та їхню кваліфікацію
Дмитро Деркач, «Юрія-Фарм»:
– Стосовно того, чи є в Україні спеціалісти, я вам відповідально заявляю: є! Однозначно є, у нас є дуже талановиті студенти, є дуже талановиті науковці [у медичній сфері]. Питання в тому, що їх не вміють розгледіти. Якщо взяти талановиту людину та створити для неї умови, відправити її в США повчитися, але щоб потім у неї збереглося бажання повернутися і працювати тут, то, повірте мені, такі є. І наша проблема в тому, що ми їх не помічаємо.
У нас на сьогодні в лабораторії працює приблизно 50 людей, які готові «створювати» науку світового рівня в Україні, працювати тут, публікуватись і доповідати за результатами, отриманими тут. І питання в тому, що наше завдання – створити умови, щоб у них не виникло бажання виїхати звідси, щоб вони бачили себе тут.
Тут більше проблема в тому, що оця талановита молодь, вона не знає досі, що в Україні є компанії, які займаються інноваційними технологіями. І коли він навчається на 5-му курсі та його цікавить мРНК, наприклад, він потенційно собі думає, що реалізувати себе він зможе за кордоном.
І ось коли ми зараз їм відкриваємо очі й кажемо, що, дивіться, у нас є проєкти, які можливо вас зацікавлять. Вони приходять і дивляться на оснащення лабораторій, матеріально-технічну базу, бажання компаній виходити на світовий технологічний рівень – їм цікаво, вони пробують і залишаються. А, повірте мені, патріотизму залишитися тут у них достатньо. Наше завдання – створити їм умови, щоб вони реалізували внутрішній потенціал.
Стосовно навчання та підвищення кваліфікації. У нашій сфері партнерства – це все. Шукати шляхів для партнерства зі світовими біофармацевтичними компаніями, спільно працювати над розробкою та впровадженням нових технологій – це, по суті, чи не єдиний спосіб насправді набути кваліфікацій світового рівня.
Олена Ніколаєнко, Future for Ukraine:
– До повномасштабної війни в Україні було 100 центрів протезування, наразі маємо ще +2 великих – Unbroken і Superhumans Center. Зараз йдеться лише про кваліфікацію. Потрібно підвищити рівень кваліфікації протезистів і реабілітологів, щоб вони могли протезувати будь-який вид ампутації. Щоб вони всі мали такий рівень експертизи, можливості функціонального забезпечення, щоб не говорити пацієнту, що той ніколи не буде ходити, тільки через те, що вони (протезисти) не вміють цього зробити.
Ще в Україні офіційно немає сертифікації протезистів у МОЗ. Тому що це не медична послуга – це людина, яка крутить гайки, давайте так відверто, вона не сертифікується. І відповідно, не існує єдиного такого рівня, щоб сертифікувати, що вони всі вміють робити якісно протези. Вони відкривають протезний центр, сертифікується реабілітація, тому що це надання медичної послуги, а протезисти – ні.
Богдан Діордіца, Esper Bionics:
– Про наболіле. У нас, за реєстром, протезних підприємств понад 100 в Україні, при цьому на сайті Мінсоцполітики є такий собі дашборд, де ми можемо подивитись ефективність кожного із цих підприємств. І ми зрозуміємо дуже швидко, що насправді підприємств, що функціонують, штук 15. При цьому кваліфікація дійсно все ще не наздоганяє, бо переважно протезисти вміли протезувати нижні кінцівки, здебільшого це були прості й не посттравматичні (ампутації).
І, мені здається, взагалі такою ниточкою через весь сьогоднішній день проходить те, що нам не вистачає людей всюди. І мені також здається, що можна було б провести якусь кампанію для того, щоб українців ставало більше.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
