Книжка тижня: «Життя Браяна. Мемуари соліста AC/DC» Браяна Джонсона
Спогади про дитинство в маленькому містечку, заснування власної групи та заміну Бона Скотта, вокаліста однієї з найвідоміших рок-груп світу – AC/DC
Перш ніж прокинутися знаменитим солістом легендарного рок-гурту, Браян Джонсон співав у церковному хорі, служив у армії і лагодив дахи автомобілів. Понад десять років він намагався підкорити сцену в складі різних гуртів – гастролював, випускав альбоми, підписував невдалі контракти і навіть входив до музичних чартів, та до успіху, який чекав його попереду, було ще далеко.
Попри все Джонсон не відмовився від своєї мрії. І завдяки цьому 1980 року зміг замінити вокаліста одного з найвідоміших рок-гуртів світу AC/DC Бона Скотта.
Докладніше – в огляді Mind.
Бекграунд. Браян Джонсон – рок-музикант і поет, вокаліст гурту AC/DC і колишній вокаліст гурту Geordie.
Billboard назвав книжку «зворушливими та веселими мемуарами».
«Досвід – це те, що ти здобуваєш, коли не отримуєш те, що хочеш. Ця книжка – про те, що було, коли я не отримував бажаного, але не втрачав надію і не здавався. Удача, звісно, теж відіграла свою роль. Однак я щиро вірю, що можна досягти майже будь-чого, якщо хотіти цього достатньо сильно, а до того не сидіти, склавши руки, і не чекати з моря погоди. Інші люди можуть зовсім інакше пам’ятати події, про які я тут писатиму. Врешті-решт, з часу запису Back in Black пройшло вже понад сорок років, а з часу, коли моя перша група Geordie була на піку популярності, – цілих п’ятдесят. Це лише моя версія того, як усе відбувалось», – пише Браян Джонсон.
Автор ділиться власними уроками життя та філософією: «Навіть найсильніший удар долі можна пережити, якщо використовувати те, що маєш, замість нудити світом і жаліти себе».
Джонсон каже, що головна причина, чому він любив співати, – це тому, що зрозумів, що в нього це добре виходить: «Мабуть, я успадкував від тата ген «гігантських легень». А от звідки в мене слух – поняття не маю. Татові ведмідь на вухо наступив, а мамі ще й потоптався».
Видавництво: «Лабораторія»
Сюжет. Від фантастичних злетів до болючих падінь – це відверта й повна гумору автобіографія хлопця, який іде до своєї мети, щоб врешті стати іконою цілої епохи. Це історія, яка змінила обличчя рок-музики і життя Браяна назавжди.
Вам сподобається, якщо: ви прагнете прочитати захопливу історію про те, як із поклейника вінілових дахів на автівки Браян став новим вокалістом одного з найкрутіших у світі гуртів.
Вам не сподобається, якщо: ви не любите біографії, а особливо – відверті книжки, приправлені гумором; ви не є шанувальником або шанувальницею гурту AC/DC.
Головна причина прочитати: це історія, розказана з перших уст про факти та події, досі не відомі ні фанатам гурту, ні поціновувачам жанру.
«Співати в ACDC – це зовсім не те саме, що співати в будь-якому іншому гурті. Тут немає балад. Не можна дати голосу відпочити перед наступною піснею. Ти віддаєшся повністю кожну секунду. Це наступ. Наче співати з оголеним багнетом. Як я кажу в одній із моїх пісень, «у мене дев’ять життів і котячі очі, не жаліючи їх, проживаю я дні і ночі».
У тому ж дусі:
Ернесто Ассанте, Джулія де Амічіс «Інфорок. Історія рок-музики»
Історія рок-музики викладена відомим музичним критиком Ернесто Ассанте в незвичний спосіб – за допомогою інфографіки, яка ілюструє еволюцію, вплив на світову культуру та зв’язок між різними жанрами: блюз, поп, панк, прогресив, хеві-метал, техно… Боб Ділан, The Beatles, Девід Бові, Queen, Ramones, Nirvana, The Chemical Brothers – зірковий шлях кожного гурту чи виконавця масштабно візуалізовано в поєднанні хронології і фактів: кількість проданих платівок і світових турів, місця у чартах, премії, гонорари, аудиторія у соцмережах тощо. Історії рок-музикантів, які назавжди змінили наш світ, доповнюють також світлини з журналів, концертів та обкладинок альбомів.
Ієн Ґіттінс «Depeche Mode: Faith & Devotion»
Вони з’явилися нізвідки і здобули славу суперзірок – славу, що мало не вбила, але зрештою зробила сильнішими. Це Depeche Mode, що пройшли шлях від незграбних провінційних хлопаків із простенькими мотивами до музичних бунтарів, чиї концерти збирають повні стадіони по всьому світу.
Вони могли розпастися наприкінці 1981 року, коли пішов Вінс Кларк. Чи в 1995-му, коли гурт полишив Алан Вайлдер. Чи багато разів у дев’яностих, коли залежний Дейв Ґаан ледь не вмер через наркотики і спробу суїциду, Мартін Ґор боровся з алкоголізмом, а Ендрю Флетчер – з депресією.
Depeche Mode могли багато разів із тріском провалитися й канути в небуття. Але вони вижили. Зав’язали з усіма залежностями, крім однієї – музики. Рідко яким гуртам вдається так довго триматися, а одиницям – ще й у віці «під сорок» випускати нетривіальні альбоми. Але в депешів вийшло.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
