Кінопрем’єри тижня: кулінарне фентезі «Смак свободи» і мелодрама «Цензорка»

Цього тижня у вітчизняний прокат вийшли дві різні стрічки, у центрі сюжету яких – жінки. Чи то до Міжнародного дня боротьби за права жінок, чи навіть поза цим контекстом – ці фільми нагадають про те, що варто зосереджуватися на тому, що та кого любиш, і тоді стає жити вільніше. Та ніхто не гарантує, що цей шлях буде простим, і що навіть його усвідомлення легко дасться.

Докладніше про все – в огляді Mind.

Сюжет. Молода дівчина-кухар втрачає роботу, бо її висока кухня нікому не потрібна у придорожньому кафе. Вона тікає до Львова, щоб нарешті стати шефом у ресторані європейської кухні. Та унікальна знахідка – книжка забутої легенди української кухні Ольги Франко – змінює її життя назавжди.

У ролях: Ірина Кудашова, Ірма Вітовська, Костянтин Темляк, Томаш Собчак, Тетяна Малкова, Римма Зюбіна, Віктор Стороженко, Вадим Куценок, Діана Кузьмінова, Світлана Золотько, Павло Лі.

В українському прокаті: з 7 березня 2024 року.

Бекграунд. Драмеді «Смак свободи» знята українським режисером Олександром Березанем. Як і попередній фільм режисера «Шляхетні волоцюги», новий знімався переважно у Львові. Проєкт виборов право державного фінансування на одному з конкурсних відборів Держкіно. Передбачалося, що фільм мав вийти на екрани ще 2022 року.

Джерелом натхнення для написання історії слугувала книжка 1929 року «1-ша українська загально-практична кухня», написана Ольгою Франко, дружиною науковця, педагога і співзасновника скаутської організації «Пласт» Петра Франка. У часи СРСР кулінарні книжки Ольги Франко не видавались, оскільки їх було зараховано до «буржуазної» літератури.

Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити картину з претензією на магічний реалізм, де головна героїня вірить у свою мрію і наважується ризикувати ледь не всім заради її здійснення, а на шляху традиційно будуть заздрісні пліткарі та впливові люди, що стоятимуть на заваді.

Вам не сподобається, якщо: ви хочете побачити щиру акторську гру – на жаль, гарна ідея і непоганий сценарій тьмяніють через непереконливі роботи виконавців головних ролей (за винятком хіба Ірми Вітовської чи Костянтина Темляка).

Українські продюсери люблять долучати до створення подібних картин блогерів із метою, щоб останні привели в кінотеатри свої багатотисячні чи навіть мільйонні аудиторії, але, на жаль, це не робить кіно кращим, а частіше – лиш гіршим.

Головна причина подивитися: побачити історію з гарним меседжем (займатися тим, що дійсно до душі, та не зраджувати власним принципам), з позитивними героями, які надихають, заплющуючи очі на надто «вилизану» картинку, шаблонні образи та кліше, що їх супроводжують. 

Сюжет. Леся – молода мама, яка народила первістка у спеціальній вʼязниці. Це світ, населений лише жінками: медсестрами, увʼязненими та наглядачками. Лесю турбує лиш одне: чи дозволять їй зберегти опіку над дитиною. За її життям спостерігає співробітниця в’язниці – самотня цензорка Олена, якій усе складніше лишатися осторонь.

У ролях: Марина Клімова, Ірина Кір'язева, Любов Василина.

В українському прокаті: з 7 березня 2024 року.

Бекграунд. «Цензорка» – це мелодрама спільного виробництва України, Словаччини та Чехії. Світова прем’єра відбулася в секції «Горизонти» Венеційського міжнародного кінофестивалю, де стрічка отримала Приз за найкращий сценарій.

Фільм спирається на матеріал із реальних історій ув’язнених жінок, які живуть в Одеській виправній колонії №74. Це одна з двох українських в’язниць, де відбувають покарання вагітні та жінки з новонародженими дітьми.

У стрічці зіграли жінки з реальним досвідом увʼязнення та працівниці колонії. Головну роль виконала професійна акторка Марина Клімова («Погані дороги»), а в одному з епізодів можна побачити Вʼячеслава Довженка («Кіборги», «Дільничний з ДВРЗ»). Цензорку втілила справжня співробітниця пенітенціарної служби Ірина Кір'язева.

«Цензорка» – дебютна повнометражна ігрова картина словацького режисера і сценариста Петера Керекеша. Сценарій він написав разом з Іваном Остроховським, який також відомий як співрежисер фільму «Фотофобія» спільного виробництва Словаччини, Чехії та України – призера Венеційського міжнародного кінофестивалю та кандидата на «Оскар-2024» від Словаччини.

Українським продюсером виступив Денис Іванов. Фільм створено за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.

Після світової прем’єри успішна фестивальна історія «Цензорки» продовжилася: вона отримала Нагороду «Срібний Х'юґо» за найкращу режисуру на Міжнародному кінофестивалі в Чикаго, Нагороду арабських критиків за європейський фільм на Каїрському міжнародному кінофестивалі, а також Ґран-прі Міжнародного кінофестивалю Les Arcs у Франції.

На батьківщині авторів фільм переміг у чотирьох номінаціях Національної кінопремії «Сонце в сітці» (Slnko v sieti): за найкращі ігровий фільм, режисуру, сценарій і головну жіночу роль – останньою нагородою відзначили українку Ірину Кір'язеву. Крім цього картина здобула номінацію на премію Європейської кіноакадемії в категорії European Discovery 2022 – Prix FIPRESCI.

Українська прем’єра фільму відбулась у програмі 6-го Київського тижня критики. Також стрічку показували на Одеському міжнародному кінофестивалі – 2023.

Американське профільне видання Variety написало про картину, що це «Разюче дослідження жіночої в’язниці, яке має винятковий вплив», а також відзначило «абсурдний гумор, яким усіяний сценарій». У рецензії Cineuropa також ідеться про те, що «Режисер знаходить гумор і ніжність у найгіршій ситуації». Deadline відзначило візуальну естетику, яка є «найсильнішим елементом фільму».

Вам сподобається, якщо: вам цікаво переглянути чисто фестивальне / артхаусне кіно про жінок, які вбили когось через ревнощі чи інші обставини – і дехто з них розкаюється, а дехто ні, але є відчайдушна наглядачка, що всіма силами намагається їх скерувати на праведний шлях. Також це фільм про стосунки матері й дитини, за чим цікаво спостерігати, адже попри соціальне становище, материнський інстинкт у більшості жінок бере гору над будь-якими обставинами.

Вам не сподобається, якщо: вам не до вподоби історії, подані у стилістиці брудного реалізму, про людей, які перебувають «за межами суспільства», тобто скоїли злочини й тепер відбувають покарання. Це не супер мотиваційний сюжет, який дарує легкість і віру у світле майбутнє, а, навпаки, «приземлює» та показує, що багатьом у цьому світі не солодко – і часто через власні вчинки.  

Головна причина подивитися: зануритися в інше життя – маргінальне і, мабуть, дещо екзотичне (якщо так можна висловлюватися в цьому контексті) для пересічного глядача, де герої намагаються переосмислити свій шлях і спробувати відшукати в собі світле й добре.