Феномен Катару: як один із найбідніших британських протекторатів перетворився на вершителя долі людства
До чого тут ЗПГ та Глобальний саміт миру
На невеликому мисі, що вгризається в Перську затоку в самому центрі столиці Катару – Досі, на тлі хмарочосів, які гострими голками пронизують горизонт, розкинувся схожий на багатоярусну білу піраміду п'ятизірковий конгрес-готель Sheraton Grand Doha Resort. Панівна сім'я Аль Тані 1982 року вирішила звести цю споруду з розкішним мармуровим холом у золотому оздобленні та розмістити поряд власний пляж. За останні кілька десятків років готель, що став одним із символів Дохи й усього Катару, перетворився на нервовий центр глобальної кризової дипломатії. У його 25 конференц-залах загальною площею понад 10 тис. кв. метрів часто відбуваються доленосні для планети зустрічі та переговори дипломатів, політиків і бізнесменів.
У кулуарах ділового центру можна зустріти західних дипломатів і підприємців у строгих ділових костюмах, арабських політиків у кандурах, талібів у традиційному афганському вбранні, а також представників усіляких ісламських та африканських «армій», визнаних терористичними організаціями в багатьох інших країнах.
Sheraton Grand Doha Resort – яскравий приклад того, як ефективно панівна сім'я маленького емірату площею трохи більше 11,5 тис. кв. км використовує свої незліченні газові багатства для посилення геополітичного впливу й авторитету у світі. Останнім прикладом діяльності на цьому терені є посередницькі зусилля Дохи в завершенні війни в Україні.
Минулого тижня Президент Володимир Зеленський відвідав Катар, щоб обговорити з еміром країни шейхом Тамімом бін Хамадом Аль Тані підготовку до Глобального саміту миру, який пройде наприкінці поточного тижня у Швейцарії, а також допомогу Катару в поверненні насильно вивезених росією українських дітей і роботу експортного коридору в Чорному морі (Катар є серед фінансистів ініціативи «Зерно з України»).
Крім ситуації в Україні, Доха активно бере участь у врегулюванні конфлікту між Ізраїлем і Хамасом у Газі. Проте сімейство Аль Тані не обмежується самими лише посередницькими послугами в розв’язання глобальних і регіональних протистоянь. Катар входить до числа головних експортерів енергоресурсів – але головним чином не нафти, як інші держави Затоки, а зрідженого природного газу (ЗПГ). Нині Катар – третій експортер ЗПГ у світі. Дуже добре відома ця країна й у спортивному середовищі – емірат претендував на проведення літніх Олімпійських ігор 2032 року, у ньому відбулися Азійські ігри 2006 року, регулярно проводяться етапи перегонів Formula 1 і чемпіонати світу з різних видів спорту. Останнім став наприкінці 2022 року Кубок світу з футболу.
Катар витрачає мільярдні суми в доларах США на розвиток десятка музеїв і філій найбільших університетів. У світі фінансів емірат відомий як один із найбільших інвесторів – активи, що належать Суверенному інвестиційному фонду Катару (QIA), можна знайти у столицях багатьох країн. Але особливо багато їх у столиці Великої Британії, яка 50 років була метрополією Катару – молодої держави, що лише три роки тому відсвяткувала півстолітній ювілей незалежності.
Усі свої зусилля зі зміцнення бренду Катару на міжнародній арені Аль Тані фінансують не лише з державної скарбниці, а й з особистих коштів, які оцінюються в діапазоні від $150 млрд (за підрахунками Bloomberg Billionaires Index) до $300 млрд.
Водночас слід мати на увазі, що ця арифметика не враховує $450 млрд коштів повністю контрольованого представниками панівної сім'ї Суверенного інвестиційного фонду, якому, до речі, з 2008 року належить і розкішний швейцарський курорт Bürgenstock Resort, де за ініціативи України відбудеться Глобальний саміт миру.
У повну реконструкцію готельного комплексу на березі озера Люцерн у Швейцарії, відомого серед світового політичного Істеблішменту із середини ХХ століття, катарці інвестували понад 500 млн швейцарських франків.
«Скромна привабливість королів»
У червні минулого року емір Тамім ібн Хамад ібн Халіфа Аль Тані відзначив десятиліття правління цією маленькою державою на західному узбережжі Затоки. На перший погляд може здатися, що родина Аль Тані за всіма статтями поступається сусідам: аравійським Саудам, еміратським Нагаям і Мактумам та іншим представникам панівних кланів арабських держав Перської затоки.
Але, по-перше, за розмірами сімейних статків Аль Тані цілком конкурентоспроможні й навіть перевершують, зокрема, тих же Саудів, а по-друге, вони дуже ефективно використовують «газові» долари та свої потужні міжнародні зв'язки й проводять повністю незалежну зовнішню політику (і цим, до речі, почасти викликають невдоволення сусідів).
Досить сказати, що Катар із 1 січня 2019 року не є членом нафтового картелю ОПЕК, де заправляють саудити. Доха дратує також Ер-Ріяд, Абу-Дабі, Каїр і Манаму підтримкою «Братів мусульман» і Хамасу, а також нормальними відносинами з Ізраїлем та Іраном. Така незалежна поведінка неодноразово призводила до конфліктів на берегах Перської затоки й навіть до блокади Катару сусідами на чолі з Королівством Саудівської Аравії протягом трьох із половиною років.
«Їм увесь час доводиться бути напоготові та стежити за сусідами», – пояснює дивні, на перший погляд, відносини на берегах Затоки Бараа Шибан із лондонського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI). За його словами, клан Аль Тані – дуже динамічні люди.
Великими зв'язками Аль Тані користуються і США, які нерідко звертаються до них із проханнями організувати переговори з організаціями та країнами, які визнані у Вашингтоні терористичними.
Наприклад, Катар дав притулок політичному керівництву Хамасу, з яким уже понад шість місяців без особливих успіхів бореться Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Тому нікого не здивувало, що саме Доха допомогла організувати визволення більш ніж 100 заручників, захоплених 7 жовтня 2023 року на півдні Ізраїлю бойовиками Хамасу.
Відома панівна сім'я Катару володіє величезною імперією нерухомості й активами по всьому світу. Багато їх мають, звісно, і панівні родини КСА та ОАЕ, але надто непорівнянні ці країни за іншими параметрами: Катар поступається Аравії та Еміратам за населенням (3 млн) у 12 і 3,5 раза відповідно, а за площею – майже в 190 і 7,5 раза.
До згаданої оцінки статків Аль Тані у $150 млрд аналітики Bloomberg дійшли після ретельного вивчення наявних у вільному доступі фінансових та інших документів і бесід із людьми, безпосередньо знайомими з фінансами панівної сім'ї Катару. Тобто $150 млрд – це мінімальна оцінка розмірів статків Аль Тані, що дає їм змогу обійти панівну династію Саудівської Аравії зі $112 млрд, хоча вони й відстають від Аль Нагаянів з Абу-Дабі ($305 млрд) і сімейства Волтонів ($281 млрд).
Панівна сім'я Катару розраховує істотно наблизитися до згаданих вище родин після завершення грандіозного проєкту з розширення газового сектора Катару (це, як очікується, станеться вже 2027 року).
Абсолютна монархія ХХІ століття
Еміра Таміма якнайкраще характеризують слова Людовіка XIV «Держава – це я!» з поправкою на реалії XXI сторіччя. Катар – абсолютна монархія. За Конституцією, особистість еміра священна й недоторканна, а його образа прирівнюється до кримінального злочину.
Емір має право розпустити Консультативну раду (парламент), що складається з 45 осіб, а також командує Збройними силами Катару і представляє його як усередині країни, так і за її межами, призначає прем'єр-міністра й міністрів, звільняє їх із посад і головує на засіданнях Ради міністрів, усі рішення якої виходять за його підписом. Природно, портрети еміра Таміма в Катарі всюди, а державний гімн називається «Мир Еміру!».
«Тут зовсім інші поняття того, що є суспільним, а що – приватним. Важко сказати, якою мірою багатства еміра відокремлені від активів суверенного інвестиційного фонду і всієї катарської економіки», – пояснює професор Університету Джорджії Аллен Фромгерц, автор книжки «Катар: Сучасна історія».
На відміну від сусідів, про катарську панівну сім'ю відомо небагато. Наприклад, немає конкретних даних навіть щодо чисельності клану Аль Тані. Розкид в оцінках величезний – від шести до 40 тисяч осіб (!). До речі, громадян Катару в тримільйонному населенні емірату менш як 400 тис., решта – експати, приїжджі робітники тощо. Не дивно, що в Досі поставили завдання підвищити народжуваність і якнайшвидше довести чисельність катарців до 1 млн.
В еміраті все так чи інакше належить Аль Тані. Кожен член цього численного сімейства, старший за шість років, отримує від уряду щомісячну індексовану стипендію, початковий розмір якої становить приблизно 6000 катарських ріалів ($1645).
Bloomberg називає колишнього прем'єра і главу міністерства закордонних справ, а також двоюрідного брата еміра – шейха Хамада бен Джасіма бен Джабера Аль Тані – «сімейним брокером». У родині Аль Тані багато гілок, кожна з яких відповідає за свою ділянку економіки, політичного життя тощо. Одні родичі еміра опікуються зовнішньою політикою країни, інші – фінансами, треті – економікою країни. Але варто пам'ятати, що останнє слово в усіх державних справах залишається за еміром.
М’яка сила нафтогазової незалежності
Катар споконвіку перебуває в оточенні багатших і сильніших сусідів і тому постійно ризикує бути поглинутим ними. Ще 100 років тому це був один із найбідніших британських протекторатів. Нафту в еміраті знайшли наприкінці 1930-х років, але її небагато за мірками монархій Перської затоки – розвідані запаси становлять 25,2 млрд барелів.
Прорив стався в рік здобуття незалежності 1971 року, коли в Катарі було знайдено величезні запаси природного газу, головного багатства цієї держави. Та всерйоз катарці взялися за освоєння незліченних газових багатств у 1990-ті. Батько нинішнього правителя – Хамад бен Халіфа Аль Тані – зробив ставку на ЗПГ, попит на який злетів до небес останніми роками, а особливо – після широкомасштабного вторгнення росії в Україну.
Катар видобуває газ головним чином на одному з найбільших у світі родовищ, розташованому в самому центрі Перської затоки – Північному, яке він ділить з Іраном. Тож передусім саме поклади блакитного палива, а не релігія привели до злагоди між Дохою і Тегераном, незважаючи на діаметрально протилежні відносини зі США (у Катарі сповідують іслам сунітського спрямування, на відміну від шиїтського Ірану).
Катар зобов'язаний еміру Хамаду не тільки одній із найпотужніших газових індустрій у світі, а й стратегією зміцнення авторитету та впливу на міжнародній арені за допомогою «газових» доларів.
Емір Хамад, який закінчив британську військову академію в Сендхерсті, правив Катаром 18 років (1995–2013). Крім заводів для зрідження газу, терміналів та іншої газової інфраструктури за його правління були створені телеканал Al Jazeera, який багато зробив і робить для пропаганди Катару у світі, і Суверенний інвестиційний фонд.
Хамад, якого катарці називають «батьком-еміром», провів чимало міжнародних конференцій. Саме за його правління доходи від продажу ЗПГ перетворилися на м'яку силу, плоди якої видно всюди, починаючи від політики й економіки та закінчуючи світом мистецтва і спорту.
Через суверенний фонд Аль Тані скуповували лондонські визначні пам'ятки повністю (як універмаг Harrods) або ставали власниками великих пакетів акцій (хмарочос Shard і аеропорт Heathrow). Звісно, Аль Тані купують нерухомість і власним коштом. Наприклад, величний особняк Dudley House площею 4100 кв. м на вулиці Park Lane, внесений до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, де вони приймали королеву Єлизавету II.
Приклад правителів наслідують і заможні катарці, що купують будинки і квартири в Лондоні. У британській столиці зараз так багато катарців, що район їхнього найбільшого скупчення навіть називають «маленькою Дохою».
Природно, така власність, як знаменитий готель Claridge або, скажімо, колекція творів мистецтва з полотнами Сезанна «Гравці в карти» вартістю $250 млн і Пікассо «Алжирські жінки» ($180 млн) зміцнюють престиж емірату на міжнародній арені. Проте Аль Тані не вдалося уникнути й інвестиційних помилок. Наприклад, QIA належить 6,8% акцій Credit Suisse Group AG, на яких він торік після банкрутства швейцарського банківського гіганта втратив сотні мільйонів доларів. Є у фонду й чимало акцій лондонського фінансово-ділового кварталу Canary Wharf, справи якого йдуть погано і який зажадав торік вливання в $500 млн.
Одним із напрямів м'якої сили панівної сім'ї Катару є освіта. В околицях Дохи в Місті освіти на ділянці площею 1 кв. км розташовані філії семи найбільших американських університетів. Тільки цим закладам Доха пожертвувала загалом приблизно $6 млрд. Не дивно, що за розмірами пожертвувань емірат посідає з великим відривом перше місце. Корнельський університет, який нещодавно відкрив медичний факультет у Досі, є найбільшим одержувачем катарських газових доларів – загалом майже $2 млрд.
Освітою і філантропічною діяльністю в Катарі опікується мати нинішнього еміра, шейха Моза бен Нассер Аль Міснад, яка очолює благодійний фонд Qatar Foundation. Катар також робить великі пожертви школам, аналітичним центрам і гуманітарним проєктам по всьому світу, включно з такими далекими країнами, як Бразилія, Камбоджа й Нігер.
«Блакитний» – новий «чорний»
Природний газ відіграє важливу роль у «зеленому» переході, тобто заміні викопних видів палива відновлюваними джерелами енергії: сонцем, вітром, воднем тощо. Звісно, газ теж належить до викопних видів палива, але він усе ж значно чистіший за вугілля та нафту. Завдяки цьому газ вирішили зробити «паливним містком» на перехідний період, коли виробництво ВДЕ досягне таких розмірів, що задовольнятиме потреби людства в енергії. Оскільки процес цей нешвидкий і дуже дорогий, то перспективи природного газу, а отже, і тих, хто його видобуває та експортує, блискучі.
Упевненістю в тому, що нинішній високий попит на блакитне паливо збережеться досить довго, а не 10 років, як пророкують у ЄС і Міжнародному енергетичному агентстві, пояснюються плани грандіозного розширення газового сектору Катару. Вони передбачають, що до 2027 року, коли проєкт буде завершено, річне виробництво ЗПГ у Катарі зрости на дві третини (на 64%) – з нинішніх 77 млн тонн до 126 млн тонн.
Ці амбітні плани розширення газового сектору Катару наближаються до закінчення, та нещодавно в Досі анонсували його продовження ще на три роки.
Рішення про другий етап ухвалили після відкриття нових родовищ на 6,75 трлн куб. м, внаслідок чого розвідані запаси всього Північного родовища нині впритул наблизилися, за словами міністра енергетики Катару Саада Шеріда Аль Каабі, до 54 трлн куб м.
Велику роль зіграло й рішення Джо Байдена в січні 2024 року тимчасово припинити видачу дозволів на експорт американського ЗПГ. За словами старшого радника Держдепартаменту США з енергетики Амоса Хохштейна, зупинка триватиме досить довго, щонайменше 14 місяців.
Здійснивши давню мрію енергетичного лобі й успішно витіснивши росію з європейського енергетичного ринку, США стали торік головним експортером вуглеводнів у світі. В останні два-три роки після того, як Європа, і насамперед Німеччина, відмовилася від російських енергоносіїв, на зміну дешевому трубному російському газу прийшов дорожчий зріджений газ із США. Європейці купують газ і в інших великих експортерів, але й в Австралії, і в Катару – набагато менше, ніж в Америки.
Австралія надто далека від Європи, а в Катару більша частина ЗПГ розписана на роки вперед. Катарці, як хороші бізнесмени, уже давно підписують із постійними покупцями довгострокові контракти на додаткові постачання газу починаючи з 2026–2027 років і досягли в цьому значного успіху. Найбільший – 27-річний (!) контракт було укладено з китайською компанією China Petroleum & Chemical. Є серед покупців ще не виробленого газу і європейські компанії: Eni, TotalEnergies і Shell.
Після рішення Білого дому про тимчасове зупинення видачі ліцензій на експорт ЗПГ в Європі напружилися. Очевидно, що попит на газ за таких умов лише зростатиме. Цією можливістю і вирішили скористатися Аль Тані. Високим попитом на «блакитне паливо» і пояснюється рішення катарського уряду про другий етап розширення газового сектору, після закінчення якого виробництво СПГ стане більшим ще на 16 млн тонн і сягне до 2030 року 142 млн тонн.
Це дозволить Катару відтіснити американських конкурентів, що почали заморожувати нові ЗПГ-проєкти, які вже почали реалізовувати, і стати головним виробником та експортером зрідженого газу на планеті.
Квантовий стрибок посеред пустелі
Майже двократний ривок у виробництві ЗПГ дасть емірату й сімейству Аль Тані сотні додаткових мільярдів «газових» доларів і змогу відігравати ще активнішу роль на міжнародній арені.
Саад Аль Каабі пояснив стратегію Катару так: «Єдине, що може змусити нас відмовитися від нових проєктів, це впевненість, що на газ не буде попиту».
Одне зі сховищ ЗПГ компанії Qatargas у Катарі
До 2030 року, згідно з прогнозами катарських аналітиків, глобальний ринок газу зросте до 580–600 млн тонн на рік із нинішніх 400 млн. Причому зростання головним чином забезпечуватиме попит в Азії. Катар на той час розраховує контролювати 24–25% глобального газового ринку. Потенціал для зростання попиту в Азії великий. У Китаї, наприклад, частка газу в енергетичному балансі становить, за даними Міжнародного енергетичного агентства, лише приблизно 8%, вугілля – 61%, нафти – 18%.
Задум Дохи простий: залити Азію, свій головний ринок, газом, збити на нього ціну, тим самим різко підняти попит і, зрештою, опинитися у великому виграші завдяки зростанню виробництва. В Азії зараз ціна мільйона британських термічних одиниць (МБТЕ) становить приблизно $10 ($350 за 1000 куб. м).
Для порівняння: у розпал енергетичної кризи в серпні 2022 року вона була більш ніж у сім разів вищою. До того ж собівартість 1 МБТЕ катарського газу – одна з найнижчих у світі: $0,3, тоді як у середньому у світі вона тримається на рівні $3–5. До того ж у Дохи, на відміну від конкурентів із США та Австралії, майже необмежений доступ до дешевої робочої сили.
Ризик, звичайно, є, навіть незважаючи на те, що новими проєктами займаються не приватні компанії, а держава. Бідні азійські країни можуть зберегти вугілля як головне паливо для виробництва електроенергії на електростанціях, тобто «паливним містком» буде не газ, а дешеве, хоча й брудне вугілля, яке, до речі, на відміну від газу, є практично скрізь. У такому разі попит на блакитне паливо, природно, різко впале, і всі додаткові потужності як у Катарі, так і в США виявляться непотрібними.
Бедуїни та королі
Наступного року Аль Тані відзначатимуть 200-річний ювілей династії. Засновником її вважається Тані бін Мухаммед, який правив з 1825 до 1850 року. Емір Тамім – 13-й за рахунком правитель Катару.
Шейх Хамад, який перетворив Катар на найбагатшу державу на планеті за подушним доходом, народився 1952 року в умовах задушливої спеки бедуїнського намету. Мати померла під час пологів, його виховував дядько. Він повалив батька, еміра Халіфу, 27 червня 1995 року, коли той відпочивав у Женеві, і побудував імперію на природному газі. Його другою великою ставкою була дружба зі США: крім великої військово-повітряної бази «Аль-Удейд», неподалік Дохи розташований штаб CENTCOM – Центральне командування Збройних сил США, яке відповідає за підготовку операцій американських військ на Близькому Сході та в Центральній Азії.
Бідність у Катарі було подолано ще за правління батька Хамада, але емірат до нього був не здатний до ривка на кшталт кувейтського, головним чином через Ер-Ріяд, який перешкоджав будівництву в еміраті нафтопроводів.
Емір Хамад вважається в арабському світі реформатором. Під час Арабської весни він не шкодував грошей на підтримку революцій у Лівії та Сирії і закликав інші країни проводити реформи, але вдома держав усіх у шорах. У Катарі, наприклад, заборонені політичні партії.
Історія появи на світ нинішнього правителя Катару щодо умов як небо від землі відрізняється від народження батька. Він народився 3 червня 1980 року в Палаці еміра в Досі. Тамім – четвертий син еміра Хамада від другої дружини, Мози, причому й у Мози він не старший, а другий син. Середню освіту майбутній правитель здобув у Великій Британії, у Шерборнській школі-інтернаті для хлопчиків у Дорсеті та лондонській школі Харроу, яку закінчив 1997 року з відзнакою. Після школи він рік навчався у Військовій академії Сендхерст, а службу розпочав у званні другого лейтенанта.
Наслідним принцом Тамім став 5 серпня 2003 року, після того як його старший брат шейх Джасім відмовився від свого права на престол.
«Попри те що я завжди виконував обов'язки кронпринца й працював на благо країни з усім завзяттям, я від самого початку заперечував проти мого призначення», – написав Джасім у листі батькові.
Він погодився стати офіційним наслідним принцом лише завдяки «дуже серйозним обставинам», які не розкрив. Так само, як не розкрив жодної іншої причини своєї відставки.
Через 10 років відмовився від своєї посади вже сам емір. І тут причина зречення теж невідома. За загальнопоширеною версією, 61-річний емір Хамад зрікся престолу на користь сина через проблеми зі здоров'ям. Справді, наприкінці 1990-х йому пересадили обидві нирки. Крім цього, емір-батько страждав від діабету й ожиріння. Щоправда, останньої напасті він загалом позбувся за допомогою операції, що дала йому змогу схуднути майже на 40 кг. У будь-якому разі Хамад живе зараз у Досі та на здоров'я, схоже, особливо не скаржиться, хоча й сидить на діалізі.
Загалом у еміра Хамада три дружини (Моза – друга) і 24 дитини. Першим кронпринцом при ньому був шейх Мішаал (1995–1996), його старший син від першої дружини. Зведеного брата змінив на відповідальній посаді шейх Джасім (1996–2003), після якого спадкоємцем призначили Таміма (у нього самого зараз 13 дітей від трьох дружин: семеро синів і шестеро дочок).
Еміри Катару часто зрікалися престолу на користь синів. Причому Абдалла бін Джасім Аль Тані примудрився зробити це навіть двічі: перший раз у 1940 році після 26-річного правління на користь сина Хамада та другий – після його смерті. Щоправда, друге правління Абдалли було недовгим і тривало трохи більше двох років.
Двічі престол діставався брату еміра, тому 2013 року ходили чутки, що новим правителем може стати вже згадуваний сімейний брокер шейх Хамад, який очолював уряд у 2007–2013 роках. Джасім дуже допоміг Хамаду з переворотом і мав право розраховувати на подяку. На додачу, крім величезної влади, він мав ще й незліченні (навіть за катарськими мірками) багатства.
Емір Хамад із цього приводу якось, напевно невесело, пожартував, що в той час, як він править країною, належить вона Джасіму. Шейх Джасім також багато років очолював зовнішньополітичне відомство Катару (1992–2013) і був, мабуть, головним творцем суперечливої зовнішньої політики емірату, яка 2017 року призвела до блокади.
У Джасіма були і права на престол, і можливості стати еміром, але він не вирізнявся честолюбством і не прагнув верховної влади. Проте однією з причин, що змусила Хамада передати трон синові, на загальну думку, є його бажання уникнути громадянської війни в разі, якщо Джасім захоче звести на престол одного зі своїх синів.
Виступаючи вранці 25 червня 2013 року на національному телебаченні, емір Хамад сказав: «Нашому народу настав час відкрити нову сторінку й почати нову подорож, відповідальність за яку візьме на себе нове покоління».
Ігри спадкоємців
Молодий емір, який вільно володіє англійською і французькою мовами, цілком успішно впорався з непростим завданням – перейти від періоду вибухового зростання катарської економіки до «мудрої консолідації». Вдалося йому, схоже, розв'язати й найважливіше завдання у зовнішній політиці, хоча й не відразу і набивши у процесі кілька шишок – поліпшити відносини з Саудівською Аравією, яка нависла над крихітним еміратом, наче лев, що не зводить голодного погляду з надокучливої миші.
Емір цікавиться не тільки історією та культурою Катару, також він є великим шанувальником спорту. У 2005 році Тамім створив інвестиційний фонд Oryx Qatar Sports Investments, серед активів якого найсильніший футбольний клуб Франції «Парі Сен-Жермен» (ПСЖ). Тож коли переважна більшість молодих людей самі займаються спортом або спостерігають за спортивними змаганнями з трибун чи по телевізору, шейх Тамім просто... купував улюблені спортивні змагання і команди. В юності він захоплювався тенісом, тому в еміраті нерідко відбуваються великі тенісні турніри із залученням зірок.
2010 року тоді ще кронпринцу Таміму вдалося переконати керівництво ФІФА, що Катару до снаги першому серед держав Близького Сходу провести Кубок світу з футболу, а «по дорозі», у 2011 році, він разом із другом купив ПСЖ і вклав у нього за перші 10 років катарського періоду в історії клубу сотні мільйонів на придбання зірок. Першою «катарською» зіркою паризького клубу був британець Девід Бекхем.
Досвід проведення великих міжнародних спортивних змагань у Таміма, який очолює Національний олімпійський комітет Катару і входив до складу Міжнародного олімпійського комітету, був. Зокрема, він очолював Організаційний комітет 15-х Азійських ігор 2006 року, в яких, між іншим, вперше в історії виступили спортсмени з усіх 45 країн Азії, і провів в еміраті кілька чемпіонатів світу. Після проведення ігор найбільша єгипетська газета Al Ahram назвала його «найвпливовішою людиною в арабському спорті».
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
