Книжка тижня: «Ялтинські доньки» Кетрін Ґрейс Кац
Неполітична, ввічлива, проста й м’яка дипломатія на руїнах війни, що досі тривала – як троє наймогутніших чоловіків світу й жінки у свій спосіб визначили повоєнне майбутнє Європи й світу
Бекграунд. В одному з інтерв’ю молода чиказька історикиня Кетрін Ґрейс Кац, яка здобула ступінь бакалавра в Гарвардському університеті 2013 року, розповіла, що після того, як став доступним широкому загалу архів доньки Черчилля Сари, до неї звернулися члени родини Черчиллів з проханням написати статтю про батька й доньку на підставі нових документів.
Робота над статтею захопила дослідницю. Тож з архівних документів і приватних листів вона дедалі більше дізнавалася не лише про особистість Сари та її стосунки з Вінстоном Черчиллем, але й про Ялтинську конференцію у лютому 1945 року, одними з головних учасників якої були батько й донька. Вивчаючи інформацію про перебування в Криму другої доньки прем’єр-міністра Великої Британії, Сари Міллісент Герміони Спенсер Черчилль, Кетрін Ґрейс Кац дізнавалася й про інших двох жінок, що також були на тій зустрічі лідерів трьох країн. І тоді зрозуміла, що формату статті буде замало для того, щоб розповісти людям їхню історію.
Усі три родини надали історикині доступ до сімейних архівів та інших документів, які могли знадобитися авторці під час роботи. 2020 року в США вийшла друком книжка про ялтинських доньок.
Видавництво: «Наш Формат»
Сюжет. Книжка складається з трьох частин, дві з яких описують хронологію подій перших 11 днів лютого 1945 року. Але тема саме Ялтинської конференції постає своєрідним тлом, на якому розгортаються події, що мало цікавили людей повоєнної епохи, та про які світ довго майже нічого не знав.
Деталі того, як відбувалося підготування до епохальної зустрічі в Криму, який настрій був у головних геополітичних гравців і їхніх численних почтів, навіщо Франклін Делано Рузвельт, Вінстон Черчилль і посол США в СРСР Аверелл Гарріман узяли до Ялти своїх дорослих доньок, як облаштували побут делегацій, чим годували, як прослуховували, маніпулювали й намагалися видобути інформацію, – ось головні теми книжки.
Видання дає унікальне уявлення того, що відбулося майже 80 років тому у Ялті очима жінок, які глибоко відчули, пережили й осмислили події кожна по-своєму.
Їхні батьки привезли їх із собою у зруйнований нацистами Крим тому, що не могли без них обійтися. Освічені, виховані, допитливі й кмітливі доньки були надійними радницями, кваліфікованими представницями, сестрами милосердя, друзями та навіть психологинями для своїх впливових батьків.
І хоч історія не терпить умовного способу, авторка ставить читачеві запитання: «А що, якби?» А що, якби Анна, Сара й Кеті не приїхали тоді в Ялту? Чи витримав би тоді цю конференцію смертельно хворий на той момент Рузвельт? Хто б стримував і врівноважував Черчилля? Кому би звірявся Гарріман у години розпачу?
Кожна з трьох жінок приїхала до Ялти, усвідомлюючи, свідком і учасницею чого їй доведеться стати. Для їхніх батьків це насамперед був вибір довіри. У своєму високому егоїстичному й облудному середовищі, просякнутому шпигунством, кожному потрібна була поруч надійна людина, яка могла б зрозуміти тонкощі міжнародної дипломатії та вміло й витончено вчасно втрутитися. Через них, як членів родин, а не представників офіційної делегації, батьки могли збирати певну інформацію, доносити думки, які вони самі не могли й не мали права висловити як члени уряду. Кожному батьку також потрібен був хтось, на кого він міг би розраховувати, щоб зберегти в таємниці його справжні почуття щодо конференції та занепокоєння щодо майбутнього, щоб охороняти особисті таємниці, які могли зашкодити більше, ніж дипломатичні хиби.
Для трьох жінок, хай і представниць найвищих соціальних щаблів середини 1940-х років, можливість бути поруч з батьками тоді в Ялті стала шансом на творення власної особистості й реалізації професійних амбіцій. Для більшості ж жінок тогочасного європейського й американського світу це було неможливим. Всі доньки були розумними, кмітливими, зналися на політиці й діяльності батьків, усіляко підтримували їх, дуже любили й прагнули бути гідними їх.
Читаючи книжку, складається враження, що любов була взаємною. Звісно, хтось із батьків був стриманішим у прояві почуттів, хтось більше демонстрував прихильність, проте і Рузвельт, і Черчилль, і Гарріман, безперечно, високо цінували своїх доньок. Про це свідчать цитати з листувань, яких у книзі багато, а також приватні діалоги й палкі політичні суперечки, у яких батьки завжди дослухалися до доньок.
І на контрасті авторка подала опис стосунків Сталіна з донькою Світланою. Протилежність постатей керівників і їхнє ставлення до доньок показано крізь призму характерів трьох чоловіків. Високоосвічені аристократи мусили домовлятися, а часом і йти на поступки з вихідцем з бідної родини, що закінчив лише кілька класів духовної семінарії. Хоч стосункам Сталіна зі Світланою авторка відвела небагато місця, проте стає цілком зрозумілий жорстокий стиль батька й психічні травми, яких поступово набувала дівчинка.
Цікавими і пізнавальними у книжці також є супутні теми, що стосувалися конференції опосередковано, проте мають велике історичне значення. Детально описаний період підготування до приїзду іноземних делегацій, процес швидкого приведення до ладу Лівадійського палацу, образи знесилених війною людей, які у стислі терміни мали фарбувати, прибирати, труїти бліх, накривати, прати, начищати, будувати тимчасові вбиральні й ванни та ще багато чого.
Паралельно авторка ненав’язливо й уміло подає історію Криму й колись розкішних резиденцій, описує зруйновані села й міста, неможливу в тих умовах стійкість людей, що вижили. Також робить екскурс в історію кримських татар, пише про їхнє виселення Сталіним, про Голодомор, влаштований в Україні до війни, про розстріл Червоною армією польських офіцерів у Катині тощо. Кожна така історія є невіддільною частиною загального сюжетного полотна, тож стає зрозумілим масштабний контекст подій, у яких і відбувся історичний тиждень виснажливих перемовин у Ялті.
Останній розділ книжки присвячений подіям після Ялти. Читаючи про те, як склалося життя Анни, Сари й Кеті, вчергове настає усвідомлення непереборної і всепереможної сили батьківської любові, яку доньки ніжно зберігають до кінця свого життя. Від самого дитинства на кожну з трьох вплинули їхні владні батьки, а вони, улюблені донечки, вплинули на характери своїх величних татусів. І якою високою б не була посада та непосильною відповідальність за долю світу, добре, що ці чоловіки мали своїх прекрасних доньок. Вони провели спільно багато часу попри всі страшні події ХХ століття, змогли бути разом, сміятися, сперечатися, сумувати, злитися. Та війни завжди залишають відбиток на психіці. Не оминуло це й Сару Черчилль, Анну Рузвельт і певною мірою Кеті, хоч вона й прожила найдовше з них – 93 роки.
Кетрін Ґрейс Кац написала прекрасну книжку про трьох сміливих жінок та сім’ї, кохання і зради, дружбу й вірність. Світ перебував у стані війни й висував нові вимоги до людей, які мали творити нову історію. Та попри це чи завдяки цьому для трьох відомих батьків стосунки з їхніми доньками були найважливішим у житті. Бо вони – просто люди.
Вам сподобається, якщо: історичні жіночі постаті ви вважаєте прикладом і натхненням для усіх сучасних жінок світу.
Вам не сподобається, якщо: прочитавши підзаголовок книжки, ви буквально сприйняли фразу «історія про любов і війну».
Головна причина прочитати: іноді може здатися, що ми знаємо все про певну відому світову подію, причетних до неї людей, про причини, наслідки й далекосяжні результати. Та сьогодення з його відкриттям доступу до сімейних архівів спонукає усвідомити, що постійно дещо було перед очима, але ми не помічали маленьких, проте надважливих деталей. І завдяки цій книжці світ знову відкриває для себе постаті трьох жінок – Сари Черчилль (Олівер), Анни Рузвельт і Кетлін Гарріман – і той надважливий внесок у перебіг історії, який, після завершення Ялтинської конференції, був неоціненим багато років.
Ще три книжки про жінок, які заслуговують на всесвітнє визнання:
Вахтанг Кіпіані «Країна жіночого роду»
Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких героїнь цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, військові, культурні діячки… Без них – сильних, активних, відданих – сторінки нашого роду були б зовсім інакшими.
У цій книжці зібрано інтерв’ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України – матеріали ресурсу «Історична правда».
Скотт Ферріс «Інґа»
«Ідеальна нордична красуня» – так її назвав Адольф Гітлер під час візиту до Німеччини. А також актриса, журналістка, володарка звання «Міс Данія» та «головного кохання» Джона Кеннеді, яка привернула пильну увагу ФБР за підозру у шпигунстві – біографії Інґи Арвад вистачило б на кілька пригодницьких книг.
Про цю жінку Скотт Ферріс написав лише одну книжку, але в ній є місце війні, інтригам і змовам, запаморочливим пригодам та драматичним романам й загалом усьому буремному ХХ століттю.
Міхаель Бар-Зохар, Ніссім Мішаль «Амазонки Моссаду. Жінки в ізраїльській розвідці»
У цій книжці зібрані унікальні історії, що тривалий час були під грифом секретності, але заслуговують на всесвітній розголос. Вони про жінок, які рятували Ізраїль від ядерної небезпеки, розбивали скляну стелю, виживали під час Голокосту, вербували найкращих мусульманських агентів. Робили неможливе – часом надто високою ціною.
Підписуйтеся на телеграм-канал Аліни Бутенко «Гербарій книжкових корінців»
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
