Погляд з Європи на наступ ЗСУ в Курській області: обережний оптимізм на тлі запізнілого прозріння

Український наступ на території Курської області повернув Україну на перші шпальти іноземних ЗМІ. Завдяки успішній роботі ЗСУ щоденно змінюється площа зайнятих українським військом територій, які ще тиждень тому належали російській федерації. Фото та відео зазначених результатів роботи української армії ширяться світом, фахівці військової справи та політики намагаються розкрити задум українських Збройних сил у цій кампанії. Водночас і ставлення до таких дій ЗСУ, зокрема у Європі, обережне. Одну з таких думок іноземного оглядача і європейського експолітика Mind пропонує увазі читачів. Як же бачать у ЄС український наступ на Курщині – у матеріалі ексміністра закордонних справ Швеції Карла Більдта на Project-syndicate.

Карл Більдт був міністром закордонних справ Швеції з 2006 до 2014 року та прем'єр-міністром з 1991 до 1994 року, саме тоді він очолював переговори про вступ Швеції до ЄС. Відомий міжнародний дипломат. Він обіймав посади спеціального представника ЄС у колишній Югославії, високого представника в Боснії і Герцеговині, спеціального представника ООН на Балканах та співголови Дейтонської мирної конференції, є співголовою Європейської ради з міжнародних відносин. Карл Більдт – автор матеріалів на Project-syndicate з 2009 року.

Переклад підготовлений партнером Mind – Бюро перекладів MK:translations

Читайте також: Курщина – це Україна: історія як зброя проти росії

Оскільки Україна не претендує на жодну російську територію, її нещодавні дії в Курській області росії суттєво відрізняються від численних порушень територіальної цілісності України з боку кремля. Проте несподіваний наступ України знову привернув увагу до фундаментального принципу європейської безпеки.  

З 2014 року росія цинічно порушує територіальну цілісність України шляхом збройного втручання, незаконної анексії та повномасштабного вторгнення. А зараз Україна порушує територіальну цілісність росії шляхом власного вторгнення в Курську область.

Звичайно, між цими двома випадками є суттєва різниця. російська федерація офіційно, хоча і незаконно, анексувала Крим і завоювала територію українського Донбасу, а владімір путін не приховує свого наміру загарбати всю Україну. На противагу цьому Україна не висувала жодних територіальних претензій на жодну російську територію.

Читайте також: Наступ на Курськ: ЗСУ вправно завдають клопоту ворогу

Як європейці бачать принцип територіальної цілісності

Однак для європейців територіальна цілісність є ключовим питанням, і контрнаступ України повернув це у фокус уваги. Хоча країни можуть мати різні причини підтримувати Україну в цьому конфлікті, захист принципу територіальної цілісності є спільним імперативом. Зрештою більшість європейських кордонів були здобуті кров'ю, і якщо дозволити їх змінити зараз, це призведе до ще більшого кровопролиття.

Під час укладання Біловезьких угод у грудні 1991 року лідери ключових радянських республік погодилися з тим, що наявні кордони мають беззаперечно поважатися, навіть попри те, що багато з них не відповідали жодній етнічній або географічній логіці. Найбільш очевидним прикладом може бути Ферганська долина в Узбекистані, де три десятиліття тому спалахнуло небезпечне повстання. Аналогічно Крим у той час викликав багато суперечок із приводу територіальної приналежності.

Усе ж таки ті, хто спостерігали за пострадянськими змінами, чітко усвідомлювали, що альтернативою до прийняття наявних кордонів був би широкомасштабний конфлікт. Тому, попри опозицію з боку більш палких націоналістів, російський парламент належним чином ратифікував угоду та прийняв усі окреслені в ній кордони.

Тим часом лідери тодішнього Європейського співтовариства організували комісію з провідних юристів на чолі з французом Робертом Бадінтером для розробки принципів врегулювання кризи, що розгорталася в Югославії. І знову центральним питанням стали кордони. Балкани завжди були мовною, етнічною та конфесійною мозаїкою народностей, а кордони, встановлені протягом попередніх століть, не відображали цих відмінностей. Комісія Бадінтера дійшла висновку, що кордони необхідно поважати, щоб не допустити занурення регіону в хаос і кровопролиття.

Європейські лідери прийняли рекомендацію комісії належним чином і зробили територіальну цілісність основою своїх зусиль із врегулювання питання розпаду Югославії. Звісно, не обійшлося без ускладнень. Статус Косова був суперечливим, оскільки воно не було повноцінною республікою на противагу іншим. Якби йому було надано статус, подібний до статусу інших колишніх югославських республік у 1991 році, визнання його незалежності було б простішим. Але цього не відбулося.

Звичайно, у цей період деякі кордони були змінені без насильства, наприклад, коли Чехословаччина була мирно розділена на Чеську Республіку і Словаччину. Але цей процес відбувався за взаємною згодою між усіма залученими сторонами, і принцип територіальної цілісності залишався головним аспектом.

До чого призвело мовчання європейських лідерів

Так само, коли в середині 1990-х і пізніше в 1999 році в Чечні спалахнули масштабні повстання, що призвели до двох надзвичайно кровопролитних воєн, європейські лідери навіть не намагалися натякнути на те, що вони визнають будь-які декларації про незалежність тих народів, які прагнуть відокремитися від російської федерації.

Але потім, у 2008-му, росія сама порушила принцип територіальної цілісності шляхом визнання та військової підтримки декларації про незалежність Абхазії та Південної Осетії від Грузії. Ця зміна кордонів нікого не переконала, навіть Білорусь не визнала незалежність сепаратистських регіонів. Але це був знак того, що очікувало на Україну у 2014 і 2022 роках.

Повага до територіальної цілісності є фундаментом, на якому тримаються європейський мир, безпека та процвітання. Якщо цей принцип перестане діяти, то й світ, який ми сприймаємо як належний, також опиниться під загрозою.