«Не дати ворогу пройти»: як ШІ-камери відеоспостереження Rcam тестують на полі бою

Засновники miltech-стартапу Rcam із 2022 року створюють ШІ-камеру відеоспостереження для війська. Обкатали експертизу на попередній компанії Recoshelf, яка створювала камери для ритейлу. Після початку повномасштабного вторгнення цей бізнес довелося закрити. «Заморозили через війну: виникли технічні та бізнесові проблеми», – не вдається до деталей співзасновник стартапу Ярослав Пархісенко. Тепер команда «промацує» miltech. У чому фішки нової розробки? Як готується до сертифікації? На що саме шукає інвестиції? Про це та багато іншого Mind поговорив із Ярославом Пархісенком.

Над чим зараз працює команда? Rcam – портативна, автономна та захищена від РЕБ камера відеоспостереження, що автоматично фіксує рух противника та його координати. Для розробки прототипу команді знадобилося $70 000: $10 000 – власні, інші – залучили від Українського фонду стартапів. «Найбільший челендж – зібрати з 40 різних компонентів те, що працює саме для війська: не б'ється, витривале, може працювати автономно», – розповідає Пархісенко. Камера може безперервно працювати протягом 12 годин, падати з трьох метрів та нагрівається до 70 градусів.  

Як розв'язує ці завдання? Система відстежує переміщення рухомих об’єктів, на планшет виводиться зображення. Оператор може працювати на відстані 15–3000 метрів від камери. Оператор бачить пересування двома способами. Перший – самостійно, приглядаючись до зображення (на відстані до кілометра можна помітити техніку, піхоту – до 300 метрів). 

Другий спосіб – за допомогою ШІ, який розпізнає техніку на відстані 400 метрів, людину – 200. Зображені об'єкти класифікуються за декількома категоріями: це людина чи техніка. Далі визначається відстань до них, що дозволяє оперативно передати координати в штаб. «Людина не може понад 40 хвилин фокусуватися на рутинному завданні. ШІ – це спосіб невідривно спостерігати за полем бою», – пояснює співзасновник. 

У комплекті – три камери, процесорний блок, який для скритності ховається у землю, планшет, кабелі та два повербанки. Вага комплексу – 7 кг. Камера менше смартфона Й закамуфльована. «Робили експерименти та запрошували людей. Просили, щоб вони знайшли камеру. Не змогли», – згадує Пархісенко. 

Коли сертифікація? Зараз команда до неї готується: створила певні документи та працює з відповідними департаментами. Втім залишилися останні 2–3% дослідницької фази, щоб довести систему до повної готовності. «Це може коштувати більше, ніж все, що витратили раніше. Зробити ракету, щоб вона злетіла – це $100, а зробити, щоб вона кожен раз так само летіла – мільйони доларів», – каже співзасновник.

Стартап уже зробив понад 30 демо для бригад. «Треба довести функціонал і надійність до необхідного військовим рівня. Без цього не можемо ні пройти сертифікацію, ні запускати виробництво», – розповідає співзасновник.

Скільки зможуть виробляти? Якщо буде гарантований бюджет і замовлення від держави, то пристроїв можна виробити будь-яку кількість. «Інше питання – чому українські стартапи не отримують фінансування на вироби, які коштують на порядок дешевше. 50 000 євро – ціна конкурента, вартість нашого девайса – до 5000 євро. Це впливає на всі стартапи в Україні, які хочуть створити щось дієве», – говорить він.

Rcam уже має контракти на виготовлення систем із європейськими виробниками. «Вони працюють із такими компаніями, як ABB та Siemens. Виробництво вимагає потужностей, ми цього не маємо й не плануємо мати», – пояснює співзасновник.  Для співпраці з українськими виробниками, за словами фаундера, є надто багато перепон. «Немає гарантій, що в Україні виробництво не буде знищено: ракета прилетить або якісь органи будуть щось перевіряти. Коли маєш виробництво в Європі – це гарантовано, що це нікуди не втече і ніхто його не забере», – говорить Пархісенко.   

Компанія планує в жовтні завершити глибокі тестування, після цього буде зрозуміло, коли рішення можна відпускати в масове виробництво. «І знову ж таки, масове виробництво для кого? Якщо це спонсори, які свої кошти вкладають, то це одна кількість. Якщо купує держава з відповідною сертифікацією, яка може тривати довго, – інша ситуація. І коли отримаємо ці дозволи та гарантоване фінансування держави – дуже велике питання. Тому кількість можна забезпечити будь-яку, але практика показує, що вона залежить від чинників, на які ми не можемо повпливати. Навіть якщо є попит», – говорить співзасновник. 

Які проблеми із замовленнями? За кордоном попит на рішення є. «Особисто говорю з генералами НАТО, які підтверджують це, але в них є свої протекціоністські політики. Ніхто нас сильно не чекає. Інтерес більше в тому, щоб отримати ліцензію на технологію, а виробництво має бути у країні НАТО. Вони дійсно тестують у нас, контактують із нами. Інше питання, наскільки вони готові платити нашим компаніям за ці рішення, а не, наприклад, викупити їх задешево», – розмірковує співзасновник. 

До того ж експортувати з України вироби військового призначення не можна, що сильно ускладнює життя стартапам. «Якщо я не можу продавати за кордон, то я вкладаю в розробку власні кошти, які може й не поверну. Скільки мені потрібно продати камер, щоб отримати $70 000? Тому є проблема, мабуть, більш політична. Така бізнес-практика не сприймається позитивно», – каже Пархісенко.

Чи шукають інвестиції? Зараз команда працює з декількома закордонними фондами. Для камер кошти не потрібні, шукають інвестиції для розробки комплексної системи на основі дронів. На БпЛА мають поступати координати цілі, які оновлюватимуться в реальному часі. «Ціль нікуди не втече, тому що контролюється декількома камерами. І, можливо, самим дроном в певному періоді часу. Успішність враження штучним інтелектом – 80%. Тобто два дрони – гарантоване знищення цілі. Компоненти системи окремо вже існують: дрони зі штучним інтелектом, камери зі ШІ та система оперативної обізнаності – треба все поєднати», – говорить Пархісенко. Для MVP цього продукту команді потрібно $500 000. 

Що після війни? У цивільному житті рішення може використовуватися для охорони кордонів, військових та інфраструктурних об'єктів. «Порядок цифр – тисячі одиниць на рік. У нас декілька тисяч кілометрів кордону. Тільки для його охорони потрібно кілька тисяч камер. Плюс на об'єкти: склади, електростанції, мости – треба стільки ж», – підраховує кофаундер.