Брак практики та відірваність від реальності: як роботодавці оцінюють професійну підготовку випускників
І що з цим робити?
Якими є бар’єри у співпраці між навчальними закладами й університетами? Як показує дослідження «Ринок праці інженерів та робітників з професійно-технічною освітою», яке провели експерти Київської школи економіки, головним із них можна назвати брак практики й відірваність від реальності. Найгірше представники компаній оцінюють навички та знання з проєктування, аналізу інженерних проблем, досліджень і рівня знання англійської. А серед основних форматів співпраці з навчальними закладами, які є цікавими для компаній, – стажування, організація візитів на об’єкти й гостьових лекцій, спільне створення навчальних курсів і програм.
Найбільшими проблемами, з якими сьогодні стикаються роботодавці, які ризикують брати на роботу вчорашніх випускників, можна назвати нестачу в молодих працівників актуальних навичок, донавчання на виробництві й відсутність легкої та універсальної системи взаємодії з вишами.
Круто – це коли після університету є робота, а не диплом
«Як оцінювати університети? Хто краще? Є два показники – якість студентів на вході та працевлаштування на виході», – вважає Тимофій Милованов, президент Київської школи економіки. Зрозуміло, що, маючи на руках верифіковані дані рівня заробітних плат випускників, вишам простіше пояснювати, чому їхні послуги з навчання коштують стільки, скільки коштують.
Щоправда, цим більш переймаються приватні заклади, адже і ціни на навчання у них є досить високим, і взагалі вони більш залежні саме від грошей вступників. Державні виші, навпаки, орієнтуються більше на бюджетні кошти й переважно залежать від кількості студентів.
Цьогоріч Міністерство освіти й науки відновило формульний принцип у розподілі бюджетного фінансування між закладами вищої освіти. Тепер визначають п’ять основних критеріїв, серед яких не лише кількість студентів, а й місце вишу в міжнародних рейтингах і відсоток працевлаштованих випускників. Але, чи за спеціальністю вони були працевлаштовані та наскільки адміністрація вишів буде зацікавлена в активізації співпраці з роботодавцями, питання відкрите.
З іншого боку, якщо якийсь університет випускає здебільшого не перспективних молодих працівників, а низькокваліфіковані кадри, подальша «кар’єра» яких лягає на плечі Державної служби зайнятості, то варто порушити питання, чи доцільно взагалі фінансувати такий заклад із бюджету.
Отже, перший виклик, важливий і для бізнесів, і для майбутніх працівників, – це підняти значимість працевлаштування. Нині бізнес доволі часто змушений брати на роботу посередніх працівників, яких потім довчає. Своєю чергою випускники з різних причин теж не поспішають працевлаштовуватися «за омріяною спеціальністю».
Що зараз у цьому плані можуть зробити виші? Зацікавити студента спеціальністю, за якою він навчається (особливо якщо він початково був не зовсім впевненим у тому, що хоче займатися в житті саме цим), показати йому кар’єрні перспективи, в ідеалі – привести його до потенційного роботодавця.
Що можуть зробити підприємства? Організувати стажування майбутніх працівників під час їх навчання у вишах, тобто вчити не тоді, коли вони потрібні як трудовий капітал, а тоді, коли вони здобувають професію. Для студентів престиж працевлаштування та значення його як мети навчання (а не отримання диплома, як зазвичай зараз) залежатиме від зростання кількості кейсів співпраці між ЗВО та бізнесами, результатами яких є отримання роботи й успішна кар’єра для молодих фахівців.
Дуальна освіта – формат ефективний, але не для всіх
Дуальна освіта – це така форма здобуття освіти, коли студенти набувають певну професійну кваліфікацію, тісно поєднуючи навчання й практику на реальних робочих місцях. «Дуальна» – значить «подвійна», тобто і заклад освіти, і виробництво взаємодіють зі студентом практично на рівних.
Така форма освіти є дуже популярною у європейських країнах, зокрема в Німеччині. Саме німецьким досвідом керувалися в Україні для напрацювання нормативної бази для такої взаємодії ЗВО та бізнесу.
На сьогодні в Україні є справді багато прикладів успішної співпраці навчальних закладів із виробництвами. Зі свіжих – організація дуальної форми освіти між ТОВ «Промавтоматика Вінниця» та Вінницьким національним технічним університетом.
У чому переваги для бізнесу? «Для підприємства це значущий етап розвитку кадрового потенціалу. Але при цьому важливо зберегти зв’язок студентів з університетом, оскільки молодий спеціаліст має обов’язково завершити навчання», – каже генеральний директор «Промавтоматики» Михайло Ганчук.
Які переваги для закладу освіти? Ректор університету Віктор Біліченко називає затребуваність випускників на ринку праці, бо вони матимуть практичний досвід. Плюс навчальний процес наблизиться до реальних потреб виробництва, бо угода передбачає також підвищення кваліфікації викладачів ВНТУ на базі «Промавтоматики».
Втім дуальна освіта має і свої мінуси: для бізнесу це досить трудомістка робота, зокрема – бюрократична з представниками вишу, відволікання майстрів на роботу зі студентами, мінімізація помилок у роботі з високовартісним обладнанням.
А ще – відсутність гарантії того, що випускник, на навчання якого витрачали сили й кошти, працевлаштується саме на цьому виробництві. Тут уже на сцену виходить демонстрація підприємством усіх переваг роботи саме тут: прозорих умов оплати та перспективності кар’єрного зростання.
На сьогодні саме такий вид співпраці із закладами освіти обрали досить багато підприємств. Але чи не більшість прикладів такої співпраці – у сфері професійно-технічної, а не вищої освіти.
Чия справа – «рятувати того, хто потопає»?
Показово, що після закінчення навчання працевлаштовуються (не кажучи вже, що за спеціальністю) навіть не половина випускників. МОН опублікувало дані звіту з моніторингу працевлаштування випускників-бюджетників за 2022 рік, підготовлені ним, Мінцифри та Пенсійним фондом. Згідно з цим звітом, лише 46,18% випускників вважаються «зайнятими та умовно зайнятими», у 2021 році таких було 58,96%. При цьому підприємствам не вистачає рук, на ринку праці – рекордна кількість вакансій, не кажучи вже про гостру потребу в людях у ЗСУ.
Можливо, однією з причин є те, що в Міністерства освіти і науки – установи, яка відповідає за наповнення ринку праці кваліфікованими фахівцями, – бачення цього самого ринку праці досить розпливчасте.
«Ринок праці динамічний, і хтозна, які спеціальності з’являться та будуть затребувані за чотири-п’ять років, коли сьогоднішні вступники завершать навчання. А освічені люди, здатні до навчання та професійного розвитку, будуть потрібні країні завжди», – каже заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький.
Що ж робити роботодавцям? Перший шлях – продовжувати те, що вони роблять зараз: інвестувати в майбутній людський капітал за форматом дуальної освіти, стажувати практикантів, доучувати молодих фахівців. Або ж, не чекаючи потрібних кадрів від держави, готувати їх самим, відкриваючи власні заклади освіти. Так, наприклад, зробила компанія «Метінвест»: вона відкрила перший в Україні недержавний гірничо-металургійний університет «Метінвест Політехніка», який цього року набрав студентів на 16 бакалаврських і 18 магістерських програм.
Отже, «порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого». Чи не прокинемося ми одного разу у країні, де не залишилося жодного державного галузевого вишу, бо роботодавці та приватні заклади взяли справу підготовки кадрів у свої руки?
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
