Керівник офісу U-LEAD на Черкащині: «Громадам треба цікавитися досвідом інших громад»

Черкаська область складається з 66 об’єднаних територіальних громад. Команда Програми «U-LEAD з Європою» у регіоні за останній час організувала заходи як для цих ТГ, так і залучаючи міську владу із сусідніх областей, а також із прифронтових територій Дніпропетровської та Запорізької областей.

Результатом цієї активності став розквіт міжмуніципального співробітництва: завдяки заходам, організованим Програмою, громади Черкащини ініціювали вже 50 міжмуніципальних угод про співпрацю. Саме з розмови про важливість партнерства між громадами в умовах війни та про те, чому ця співпраця стала зараз такою актуальною, почалася розмова Mind із Сергієм Слиньком, керівником Регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою» у Черкаській області.

– Налагодження співпраці між органами місцевого самоврядування не є класичною політикою U-LEAD, але це – запит від громад Черкащини, який ми побачили та реалізували.

Все почалося з того, що ми їздили в територіальні громади й бачили, що існує багато проблемних питань, які можна розв'язати завдяки співробітництву з іншими громадами.

Але багато громад – навіть тих, що між собою співпрацюють – не до кінця усвідомлюють переваги цього документа. А отже, не використовують його норми у своїй діяльності. Тож ми шукали можливості донести цю інформацію.

Оскільки голови громад є ключовими особами в зовнішній комунікації, то в кожному районному центрі ми запросили всіх голів громад, щоб донести інформацію, а також пропрацювати з ними можливі напрямки співробітництва. На Черкащині відбулося чотири такі заходи, у результаті яких було напрацьовано 50 ідей договорів міжмуніципального співробітництва.

Наприклад, в одній громаді є класна місцева пожежна команда. Вона по факту виїжджає й у сусідні громади – допомагає гасити пожежі. Але робить вона це по залишковому принципу, бо у пріоритеті громада, що її утримує. А можна пройти відповідну процедуру та спільно утримувати пожежну команду, згідно зі спільним договором. Тоді вона гаситиме пожежі та проводитиме превентивну роботу на території не однієї громади, а двох (звичайно, якщо це відповідатиме вимогам 20-кілометрової зони роботи пожежної частини). На Черкащині є такий приклад – це Білозірська та Степанківська територіальні громади.

Або інший приклад. Зараз актуальним є пошук спеціалістів у галузі архітектури та містобудування. Громади шукають спеціалістів роками, хоча в сусідній громаді вони є. Тож ТГ можуть укласти договір про співробітництво в напрямку делегування повноважень, за умов якого спеціаліст надаватиме послуги двом-трьом територіальним громадам.

Якщо ж говорити про типи співробітництва, то по двох із них я вже навів приклади: спільне утримання та делегування повноважень. Також можливе створення спільних комунальних підприємств, установ й організацій. Наприклад, у двох громадах немає пожежної команди. Вони домовляються та створюють спільне КП, яке забезпечить усіх мешканців відповідними послугами.

Четверта форма співробітництва, найпростіша, – реалізація спільних проєктів. Голови двох громад зустрілися, підписали договір і пішли працювати над якимось коротким у часі проєктом. От зараз на Черкащині ведуться роботи з розчищення однієї з річок, і на цьому проєкт завершиться.

Перші три типи співпраці – більш довгострокові й потребують складнішої процедури. Потрібно мінімум два рішення від місцевих рад громад і громадське обговорення у ТГ, що долучається до ініціативи партнерів. Реалізація ж спільних проєктів передбачає значно більш спрощену процедуру.

–  Війна внесла якісь корективи у співпрацю громад?

– Звичайно, внесла. Збільшилася кількість населення через внутрішньо переміщених осіб: що далі від обласного центру, то більше ВПО «соціальних категорій»: пенсіонерів, людей з інвалідністю, багатодітних. Тобто людей, які більше самі потребують уваги, аніж здатні поліпшити економічний потенціал громади.

Одним із головних викликів воєнного часу є мобілізація працівників комунальних організацій та органів місцевого самоврядування. З Черкащини у Збройних силах України служать два голови територіальних громад. Відповідно за напрямки, за які відповідали ці люди, зараз відповідають їхні секретарі.

Або ж треба шукати нових людей і навчати їх, на що йде певний час. Особливо це актуально в комунальних підприємствах, які опікувалися благоустроєм, тепло- та водопостачанням, каналізацією, прибиранням територій, там велика частка мобілізованих працівників. Звісно, це – менш кваліфіковані кадри, ніж лікарі, але в будь-якому разі є величезні корективи, що пов'язані з людськими ресурсами.

Іншим викликом воєнного стану є спрямування великої частини коштів на підтримку Збройних сил України, на боротьбу з агресією, на допомогу сім'ям військовослужбовців, реабілітацію та відновлення зруйнованих об’єктів та інфраструктури. Це все – додаткові витрати з бюджетів громад, але всі розуміють, що потреба в них більша, ніж у гарних дорогах чи «гарних квітах» на клумбах біля сільради або старостату.

– Розкажіть про успішні проєкти міжмуніципальної співпраці, що були реалізовані на Черкащині під час війни та які саме проблеми вдалося розв'язати завдяки цим ініціативам.

– Я вже згадував про Білозірську громаду. Вони під час зустрічей щодо міжмуніципального співробітництва ініціювали чотири договори із сусідніми громадами, один із них – саме спільне утримання місцевої пожежної команди, що перебуває на території сусідньої громади. Там залучені обидві громади: спільно організували автомобілі частини й разом їх доглядають і ремонтують.

Зокрема, у громад зараз є багато ідей щодо спільного забезпечення реабілітації військових та їхніх родин, особливо якщо є певні ушкодження. Не кожна громада може собі дозволити спеціалістів із реабілітації, та їх особливо й немає. Не кожна громада може знайти психолога, який готовий працювати з ПТСР та іншими психоемоційними станами родин і військовослужбовців.

Не всі громади можуть належно організувати геріатричні інституції або центри протидії сімейному насиллю, як для жінок, так і для чоловіків. Та й не для всіх громад насправді такі заклади економічно доцільні. Тому викристалізувалися громади, де вони вже є, або ті, що зараз активно працюють над створенням центрів, здатних приймати людей із сусідніх громад.

Важкою є тема сміттєсортування та переробки сміття. Через війну бюджетні кошти виділяються на більш пріоритетні цілі, проте громади розуміють важливість теми й шукають варіанти, як ця співпраця може бути взаємовигідною для громад – як сусідніх, так і в межах області.

Але не всі проблемні питання можна розв'язати за допомогою міжмуніципальної співпраці. Наприклад, виникла якось ідея створити для кількох громад спільну службу внутрішнього контролю та аудиту. Але законодавство обмежує таку можливість: має бути внутрішня служба для кожної громади.

Також обговорювали можливість залучення на дві громади фахового юриста, який би був фінансово вмотивованим працювати – в обмін на представництво громад у судах та аналіз нормативно-правових документів, що їх розробляють органи місцевого самоврядування.

Важливий аспект – медицина. Не в кожній громаді були створені заклади первинної ланки та взагалі не кожна громада мала можливість залучити фахових сімейних лікарів як базову ланку медичної галузі. Існують особливості фінансування, які можна вирішити гуртом: частково первинна ланка фінансується Національною службою здоров’я України, але кошти НСЗУ не можна витрачати на комунальні послуги чи закупівлю нового обладнання – це є прерогативою громад. Така співпраця вже відбувається в частині громад, і вони планують вивести її на рівень договорів міжмуніципального співробітництва.

Вторинна ланка також зацікавлена в розширенні співпраці. Не кожна громада здатна самотужки модернізувати те, що має, чи закупити сучасне обладнання й поліпшити якість надання послуг, які отримують мешканці цієї та навколишніх громад.

Освіта – важлива тема: з одного боку, фінансування виділяється на кожного учня, з іншого – є напрямки, які не можуть бути забезпечені з цих коштів. Також не в кожній громаді є спеціалісти, які здатні якісно виконувати функцію «методичних кабінетів». А на декілька громад простіше знайти спеціалістів і співфінансувати цей напрямок.

Підіймається й тема позашкільної освіти. У нас є дві громади – Кам'янська міська та Михайлівська сільська. Виявилося, що багато дітей з обох громад користуються послугами позашкільної освіти, які надаються на кошти Кам'янської громади. З одного боку, люди в сільській громаді зацікавлені користуватися надалі цими послугами, а з іншого – не зовсім справедливо, що одна громада фінансує ці послуги для всіх.

Міжмуніципальний договір – не такий уже й ультимативний документ, він враховує обмеження ресурсів у громаді в умовах воєнного стану. Наприклад, якщо не буде фінансування, то умови договору можна передивитися.

Зараз я бачу, що десь 30% договорів активно виконуються – принаймні проходять перші процедури. Інколи, якщо громади починають співпрацю в якійсь одній сфері, згодом виникають пропозиції і в інших. Тож я думаю, що 50 ідей, які ми напрацювали, не є остаточною цифрою.

– U-LEAD сприяє обміну успішними практиками міжмуніципальної співпраці. Так, до вас приїздили представники громад Дніпропетровської та Запорізької областей. Які наслідки мали ці візити для громад Черкаської області?

– Торік, попри воєнний стан, ми змогли запустити візити з обміну досвідом, оскільки в Україні вже є дуже багато успішних прикладів. У перший рік приймали на Черкащині делегації з інших регіонів і відправляли наші делегації по Україні. Цього року вже приймали на Черкащині гостей із громад Запорізької та Дніпропетровської областей – з тих, що постійно перебувають під обстрілами.

Тематика візиту: «Надання послуг для мешканців територіальних громад». На прикладі трьох наших громад ми демонстрували, як можуть працювати ветеранські хаби. Їхніми послугами вже користується надзвичайно багато людей. А буде ще більше, оскільки збільшуватиметься кількість військових і членів їхніх сімей, які потребуватимуть цих послуг.

Крім того, показували, як працюють інклюзивні ресурсні центри та кращі практики забезпечення харчуванням учнів. У нас є гарні практики харчування дітей відповідно до меню Євгена Клопотенка. Зокрема, Білозірська громада серед перших закупила неймовірно якісне обладнання, щоб готувати здорову їжу для учнів. Також гарні практики організації харчування дітей продемонстрували Шполянська та Чигиринська громади.

У більшості громад харчування є безоплатним для категорійних дітей. Є і діти, які сплачують за харчування, частину дофінансовує громада. Ми на прикладі трьох громад показали різні варіанти.

Згодом і представники громад із Черкащини їздили на Київщину, де вивчали засади залучення зовнішнього фінансування. Вони дізнавались, як працюють і що мають вміти люди, які від громади готують грантові заявки та спеціалізуються у співпраці з донорськими організаціями, іноземними муніципалітетами й інституціями.

– Яким досвідом роботи ветеранських хабів змогли поділитися громади Черкаської області?

– Не можна сказати, що тема ветеранських хабів в Україні геть нова, але вона по-новому зараз запускається. Багато громад стикаються з тим, що можна зробити класне приміщення, але туди ветерани не ходять. Або запрошувати родини ветеранів, військовослужбовців, які приїжджають у відпустки, але це – «не заходить».

Наразі громади випробовують різні варіанти. У Шполянській громаді організовують екскурсії в уманський дендропарк «Софіївка»: родина цілий день проводить разом, організовуються екскурсії та харчування. Або ж їздять у Жашків, на кінний завод. Або самостійно реалізують різні активності – для дітей, дружин, для тих, хто любить (чи не любить) ловити рибу.

Громади побачили, що насправді така послуга має попит серед людей, які пройшли жахи війни чи постраждали фізично – вони мають можливість побути разом із родиною та повернутися до повноцінного життя.

– Які активності пропонуються внутрішньо переміщеним особам?

– Для внутрішньо переміщених осіб організовуються різні творчі гуртки: вони малюють, ліплять, з ниток і тканини роблять ляльки-мотанки. Керівники гуртків говорять, що послуги мають попит, і багато людей завдяки цій арттерапії повертаються до більш повноцінного життя, забуваючи страшні події, заводять нових друзів серед місцевих мешканців.

Великий попит мають центри із сучасною літературою. Бібліотекарі кажуть, що навіть не думали, що така кількість внутрішньо переміщених осіб буде цікавитися українською новою літературою. Вони ходять у хаб на арттерапію, яка їм подобається, і там бачать книжки українською, з задоволенням їх беруть і потім обговорюють.

Отже, крок за кроком, беручи участь у різних активностях, внутрішньо переміщені особи та ветерани інтегруються в життя місцевих громад.

– Як, на ваш погляд, можна поліпшити співпрацю між громадами?

– Треба цікавитися досвідом інших громад.

Воєнний час показав, що дуже важливо дружити, підтримувати один одного, адже це точно сприяє перемозі. Місцевим громадам і колективам важливо обмінюватися позитивним досвідом, комунікувати між собою та спільно розв'язувати проблеми.