Продюсерка фільму «БожеВільні» про каральну психіатрію: «Ми хотіли показати, як страшно, коли цей інструмент спрацьовує»
Валерія Іваненко про задум і створення стрічки, її сприйняття іноземними глядачами та реальних прототипів фільму
З 31 жовтня на широкі екрани українських кінотеатрів виходить художня стрічка «БожеВільні». Історія розповідає про 1970-ті роки в СРСР, коли молоді прогресивні люди, які хотіли вільного життя в тоталітарній радянській системі, зіткнулися з «каральною психіатрією» за свої погляди.
Розробка фільму розпочалась ще у 2019 році. Головною ініціаторкою й ідейною натхненницею створення стрічки стала продюсерка Валерія Іваненко, яка досліджує цю страшну тему вже багато років й особисто знала тих, хто пройшов крізь тортури…
Mind поспілкувався з пані Валерією про те, чиї особисті історії лягли в основу «БожеВільних», як їй було працювати з молодим режисером Денисом Тарасовим, для якого зйомки цього фільму стали повнометражним дебютом і чи планує вона ще знімати проєкти, пов'язані зі злочинами лікарів і каральною психіатрією.
Докладніше – у нашому інтерв’ю.
– Головна тема вашого нового фільму «БожеВільні» – каральна психіатрія в СРСР. Ви зазначали, що вивчаєте цю тему вже достатньо довго. Чому вона стала для вас такою важливою?
– Мене завжди вражала кількість цинізму та жорстокості, якою пронизана вся історія СРСР, і про що не прийнято було говорити. Після так званої «відлиги» про це стали писати частіше. Але в мою підсвідомість і серце, у буквальному сенсі, ця тема увійшла, коли у 2002 році я познайомилася з Валерією Новодворською (російською політичною діячкою та дисиденткою, що померла 12 липня 2014 року) та її мамою Тамарою Федорівною, яка була лікаркою. Вона, як ніхто інший, розуміла, через що пройшла її донька та дисиденти взагалі, та що відбувалося у тих лікарнях. Валерію Іллівну запроторили до психлікарні у 19 років (у 1969 році Валерія Новодворська розповсюдила листівки з власним антирадянським віршем «Спасибі, партіє, тобі!». Звинувативши в антирадянській агітації, її помістили в психіатричну лікарню).
Мама Валерії Іллівни не могла про це не розказувати. Сама Лєра цю тему дуже не любила. Не тому, що хотіла про це забути. Просто вважала, що нікого такі історії не цікавитимуть. Я не погоджувалася, звичайно.
– Коли ви вирішили, що будете знімати фільм про каральну психіатрію?
– Під час зустрічей з Валерією Новодворською і її мамою я дивувалась, що немає ніяких фільмів про це. Тоді я вперше почула про історію Петра Григоренка, Леоніда Плюща, Володимира Буковського. З Буковським я потім познайомилася у квартирі Новодворських (Буковський – політичний дисидент, якого радянська влада у 1976 році обміняла на лідера чилійських комуністів Луїса Корвалана). Він висувався на пост президента росії у 2008 році. Звісно, ЦВК його не допустили до виборів, і він згодом знову виїхав із країни.
Якось Буковський мене проводжав до готелю й сказав, що дуже хоче зробити документальний або ігровий фільм про каральну психіатрію. Відтоді я старалась знайти якомога більше свідчень про те, що відбувалось, і моїм «поводирем» у цій темі був Буковський.
У 2019 році було оголошено пітчинг від Держкіно. Ми з моїми партнерами і співпродюсерами Артемом Колюбаєвим та Тарасом Босаком розглядали декілька сценаріїв для пітчингу. І серед них був проєкт під назвою «Межа забуття» Ксенії Заставської. Це було одкровення. У цьому сценарії вперше була порушена тема каральної психіатрії для художньої стрічки. І ми вирішили пітчити саме цей сценарій.
Я дуже вдячна Раді з підтримки кіно, яка погодила фінансування для нашого фільму, своїм партнерам-продюсерам і, безумовно, режисеру Денис Тарасову, для якого ця робота стала повнометражним кінодебютом.
І дуже вдячна Риммі Зюбіній. Вона спочатку мала грати одну з головних ролей, але коли ми почали знімати стрічку, у неї уже був розписаний графік 24/7, вона знімалася у великому серіалі, і ми вимушені були знайти іншу актрису.
На знімальному майданчику. Фото: Федір Іваненко.
Коли почалась робота над фільмом, одразу було наголошено на тому, що ми робимо стрічку в пам'ять про всіх, хто поклав своє життя на вівтар свободи, про всіх дисидентів, не лише українських. Бо ця ганебна практика, вона досі існує в кожному диктаторському режимі. Є свідоцтва, розслідування Гельсінської групи, підтвердження, що каральну психіатрію використовують і в росії, і в багатьох Азійських країнах... Я думаю, що після прем'єри цього фільму у нас буде також розмова про те, чи викоренено в Україні цю практику. Але це окрема тема.
– Одним із консультантів для фільму став Семен Глузман, президент Асоціації психіатрів України, колишній політвʼязень та дисидент. Хто ще вас консультував під час зйомок?
– Першим консультантом погодився стати Володимир Буковський. Як тільки ми виграли пітчинг, я одразу йому зателефонувала. Він дуже хворів тоді. На жаль, через два місяці його не стало. Але перед цим він мені казав, що в Україні є чудова людина, політв'язень і його друг Семен Глузман.
Я зв'язалася з Семеном Фішельовичем. Він одразу погодився стати консультантом. Ця людина приїздила до нас на читання сценарію й дуже допомогла.
На знімальному майданчику. Фото: Федір Іваненко.
Бо в нас уявлення про психлікарню були доволі стандартні, як про звичайну лікарню, де всі в білих халатах ходять. Там дійсно теж є білі халати. Але це тюрма.
Семен Фішельович дуже багато розповідав про долі людей, яких він знав особисто. Про те, який це все мало вигляд зсередини. Що це справжня тюрма, де були тюремна роба, решітки на вікнах, конвоїри, собаки й так далі.
Ксенія Заставська не змогла взяти подальшу участь у роботі над сценарієм, бо була задіяна в іншому проєкті, і ми шукали скрипт-доктора для доопрацювання сценарію. Так у нашому житті з’явився чудовий сценарист Симор Гласенко («Кава з кардамоном», «Батько»), який опрацював багато літератури під час роботи над фільмом. Тож у нас два сценаристи – Ксенія Заставська й Симор Гласенко.
На знімальному майданчику. Фото: Федір Іваненко.
У процесі роботи над стрічкою, у кожному з моїх колег прокинулося відчуття того, що це не просто кіно, а місія. Люди мали почути, що відбувалося тоді насправді, і досі відбувається де-не-де. Каральна психіатрія – це інструмент підкорення незгодних. Бо людина, яку визнали божевільною, не має права на протест. Її не слухають.
– Головний герой вашого фільму – Андрій Довженко. Юнак, якого запроторюють до психлікарні за те, що він слухав іноземну музику. Цей герой – чийсь конкретний прототип чи збірний персонаж?
– Такі історії були не поодинокі, коли за музику могли забрати до тюрми, бо вона була заборонена. Комусь щастило, їх друзі не «здавали», і людина слухала улюблену музику та зараз може згадувати про це із задоволенням. Втім трагічних історій було чимало.
Сам Довженко – це, звичайно, вигаданий персонаж. Але в історії кожного героя нашого фільму були прототипи, здебільшого їхні історії збірні. Ми старалися брати за основу реальні події й перекладали їх на кіномову.
– «БожеВільні» – це повнометражний дебют молодого режисера Дениса Тарасова. Він, на щастя, не застав тих страшних часів. Втім, важливо було автентично відтворити антураж радянської психіатричної клініки й достовірно розказати історію тих часів. Чи складно було йому це зробити? Як взагалі оцінюєте вашу співпрацю?
– Денис – дуже емпатійна людина. У ньому одразу відчувся відгук на цю історію. Тож він дуже глибоко занурився у тему. З Денисом легко працювати, бо він людина з гумором, легка у спілкуванні й працьовита. Але він також дуже вимогливий до себе і до майданчика. Денис ставив задачу і наполягав на тому, що це треба зробити саме так і ніяк інакше. А взагалі вся наша творча група була чудова. І не просто так «БожеВільні» нещодавно отримали головну нагороду за роботу художника Івана Тищенко на фестивалі в Угорщині.
– «БожеВільні» були представлені на низці міжнародних фестивалів. Як іноземні глядачі сприймали це кіно?
– На фестивалі частіше їздить режисер. Він привозить звідти відео, і ми бачимо, що люди сприймають цей фільм дуже гаряче, аплодують стоячи. Для деяких стрічка стала справжнім відкриттям. Успіх режисера в тому, що він зміг зробити кіно таким, яке буде зрозумілим і цікавим сучасному глядачу.
У нашому фільмі звучить чудова музика Госейна Мірзаголі. Ми хотіли купити оригінальну музику The Rolling Stones або Pink Floyd, але, на жаль, це дуже дорого. Госейн написав чудову оригінальну музику спеціально для нашого фільму, яка дуже підняла градус емоцій цього фільму, підсилюючи кожен елемент сюжету.
Актор Костянтин Темляк. На знімальному майданчику. Фото: Федір Іваненко.
Нашим головним завданням було не тільки висвітлення жорстокості дій каральної психіатрії, – ми хотіли показати, як страшно, коли цей інструмент спрацьовує, знищуючи людське в людині. Ось це страшно. Я вклоняюсь перед усіма людьми, що змогли гідно пройти через тортури й продовжити боротьбу. Бо пережити це все, витримати й не зламатися – безумовно, великий подвиг. І нам було важливо показати, що людська гідність – це дуже сильний стрижень.
– Зараз, коли ви вже зняли художній фільм про каральну психіатрію, чи плануєте далі займатися дослідженням цієї теми? Можливо, створите документальну стрічку?
– Так, у нас є сценарій, який уже виграв пітчинг. Але поки на нього немає фінансування. Це сценарій художнього фільму «Глухомань». Він про те, що робили радянські та німецькі «лікарі» під час Другої світової війни та в тюрмах сталінського режиму, коли намагалися створити «надстійкого» солдата.
Наголошую, що всі наші біди – звідти – з минулого, яке не було вивчене достатньо глибоко й злочини якого не були покарані.
Щодо документального кіно про каральну психіатрію, то такі проєкти вже існують, але не всі архіви ще для нас відкриті, і тому ми продовжуємо пошуки документальних свідчень, і звісно, коштів на цей проєкт.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
