Фінансист Олександр Савченко: «Транзит нафти і газу є реальним інструментом у геополітиці, який допомагає Україні не вдавати суб'єктність, а бути справжнім суб'єктом на міжнародній арені»

Урядовці та Оператор газотранспортної системи України заявляють про підготовку до зупинки транзиту російського газу з 1 січня, тобто наступного дня після завершення чинної угоди на транспортування між «Нафтогазом» і «Газпромом». Проте дискусії навколо транзиту не вщухають і в політичних, і в ділових колах, а також серед галузевих експертів. Ця тема охоплює доволі широке коло проблем, які виходять навіть за кордони України. Тож до 31 грудня ще можуть проявитися ризики, здатні вплинути на нульовий транзитний сценарій, який наразі чиновники називають базовим.

Такої думки дотримується фінансист Олександр Савченко, колишній виконавчий директор Європейського банку реконструкції та розвитку в Лондоні, заступник голови Національного банку та міністра фінансів України. Спираючись на великий досвід роботи із західними інституціями та успішне провадження мільярдних проєктів державного значення, він стверджує, що Україні потрібно використовувати газовий транзит як інструмент геополітичного впливу й не відмовлятися від нього, допоки Євросоюз не запровадить ембарго на російський газ.

Інакше, як вважає співрозмовник Mind, Україна ризикує втратити не лише транзитні доходи, а й значно більше. Та бесіду ми почали не з витонченого мистецтва геополітики, а раціональної газової арифметики, нюанси якої Олександр Савченко знає з власного досвіду. Саме він за дорученням премʼєр-міністра Євгена Марчука проводив 1995 року оцінку вартості української ГТС, яка допомогла убезпечити цей актив від продажу росії майже за безцінь. «Росіяни на нас тиснули, пропонували $1 млрд, накручували борги й хотіли, щоб ми розрахувалися реальним активом. Я зробив розрахунки кількома методами – і отримав оцінку ГТС щонайменше у $25–29 млрд», – згадував він згодом.

– Мені відомо, що ви проаналізували наслідки для України завершення транзиту російського газу наприкінці року. Можете поділитися з читачами Mind результатами?

– Так. Мої розрахунки засновані на фактичних даних 2023 року та І кварталу 2024-го. Я дійшов висновку, що транзит дозволяє отримувати Україні валовий дохід десь на рівні $850 млн на рік. Враховуючи реальну собівартість транзитних послуг близько $150 млн, чистий прибуток «Нафтогазу» чи «Оператора ГТС України» (залежно від того, яка компанія виступить стороною контракту) становить щонайменше $700 млн. Якщо ми відмовляємося від транзиту, то Україна втрачає ці кошти, а отже – і державний бюджет залишається без податків, дивідендів та інших надходжень від транзиту. Це досить великі гроші – у гривнях щонайменше 30 млрд. 

– А що з фінансами «Газпрому»?

– «Газпром» завдяки українському транзиту отримує валовий дохід $5–6 млрд, його чистий прибуток від цього бізнесу я оцінюю у $2 млрд, і десь $1,5 млрд потрапляє до бюджету рф.

Це все приблизні розрахунки. Як економіст і фінансист я завжди звертаю увагу, що відхилення в таких може бути плюс-мінус 10%, оскільки є багато складових, які складно врахувати, не маючи доступу до внутрішньої інформації компанії безпосередньо. Але принципово це нічого не міняє.

Взагалі я хочу наголосити, що на рівні чистого доходу, який отримують «Газпром» і «Нафтогаз» за транзит після вирахування всіх витрат, маємо такий результат: $2 млрд проти $700 млн відповідно.

– Ви враховували у своєму дослідженні інші наслідки від зупинки транзиту? Зокрема для України?

– Я вважаю, що варто очікувати на скорочення персоналу, оскільки «Оператору ГТС» уже не буде потрібно так багато співробітників для обслуговування магістральних газопроводів, як зараз. Ще однією проблемою стане трикратне зростання тарифу на транспортування газу внутрішніми мережами до українських споживачів. Для когось це будуть незначні витрати, але для соціально незахищених громадян і пенсіонерів – величезна сума. Крім того, доведеться шукати фінансування для технічного переобладнання ГТС, щоб скоротити її потужності до реальних потреб внутрішнього ринку.

Загостриться безпекова проблема. Рашисти вже пробували обстрілювати нашу газотранспортну інфраструктуру, причому били по найвразливіших місцях, по газоперекачувальних станціях, намагалися влучити у сховища та знищити все, що навколо, аби унеможливити їх використання, закачувати газ для зберігання та відбирати на запит ринку для споживачів. Якщо транзит остаточно зупиняється, то ми наражаємося на значно потужніші масштабні удари.

– Тож, підсумовуючи ваші висновки, транзит газпромівського газу, який наразі залишається затребуваним ЄС – це не лише про гроші, а й про тактичні переваги та стратегічні можливості для України провадити самостійну гру в геополітиці, бути суб'єктом у переговорах?

– Саме так. Відмовляючись зараз від транзиту, ми подаємо сигнал конкурентам на міжнародній арені, що не вміємо або не наважуємося вести самостійну партію в геополітиці. І це при тому, що президент Володимир Зеленський прагне демонструвати власною поведінкою прямо протилежне – суб'єктність України. Наголошую, що транзит нафти і газу є реальним інструментом в геополітиці, який допомагає Україні не вдавати суб'єктність, а бути справжнім суб'єктом на міжнародній арені та проявляти свою силу.

Якщо відмовляємося від транзиту зараз, коли Євросоюз ще не відмовився від газу з рф, не запровадив ембарго, то рашисти все одно продовжать отримувати чималі гроші від його експорту, перенаправивши потоки з України через Туреччину, Болгарію та інші країни, які стануть отримувати доходи за транзит замість України.

– Яке рішення ви вважаєте оптимальним для України?

– Моя позиція така. Передусім, ми маємо виставити Євросоюзу умови, що доки там не погоджуються на повне ембарго газу з рф, трубопроводного та зрідженого, то Україна має залишити транзит. А угоду ми будемо укладати не з росією, а з покупцями газу з Європи, яким і надаватимемо транзитні послуги. Звісно, ще більше ми воліли б припинити транзит, але готові це зробити лише після того, як будуть закриті інші маршрути для газу з раші, після всеосяжної заборони на будь-які з ним операції.

– Гадаєте, це спрацює?

– У цій справі в нас є потужний союзник – президент США Дональд Трамп, який прагне збільшити присутність американських експортерів зрідженого газу на ринку ЄС. У нього просто руки не дійшли до конкретних справ до інавгурації. Він, здається, зараз більше з Илоном Маском працює, про електромобілі думає та реорганізацію американської бюрократії. Та вже встиг заявити про затвердження світового лідерства США у видобутку нафти і газу.

А до цього країни ЄС будуть отримувати газпромівський чи російсько-азербайджанський газ навіть за відсутності транзиту через Україну – просто з  інших напрямків. А Україна просто в дурнях залишається. Крім втрати транзитних доходів, для країни на додачу зростають безпекові ризики, ми також наражаємося на більш руйнівні атаки та втрачаємо інструменти впливу на недружні нам країни ЄС. Такий мій висновок.

– Серед активістів, які домагаються припинення газпромівського транзиту, поширена думка, що в разі його продовження Україна не матиме морального права вимагати від Європи накладати санкції на російський газ. Що ви можете сказати на це?

– Відповідь тут проста. Якщо в ЄС, у європейських компаній є запит на постачання російсько-азербайджанського газу, що буде заходити з території росії, то Україна має надавати послуги для його транспортування. Ми прямуємо до Європейського Союзу й хочемо бути для нього надійними бізнес-партнерами. Та ще більше Україна, звісно, прагне взагалі зупинити транзит, проте зробити це готова, коли ЄС уже затвердить повну заборону на імпорт від рашистів будь-якого газу. Тоді ми дійсно виграємо.

Взагалі в усьому важлива послідовність, розставляння пріоритетів і, знаєте, чесність. Ми маємо не випереджати Євросоюз зі своїм прагненням наперед відмовитися від транзиту, допоки постачання газпромівського газу продовжується, а діяти з Євросоюзом синхронно. 

– Ви вірите в можливість таких послідовних домовленостей?

– Українці здебільшого вкрай нераціональні люди, схильні приймати емоціональні рішення, а не з холодною головою. Проте в таких важливих справах варто включати розум. Україна не має права ставати ще біднішою. Особливо зараз, під час війни, коли в державному бюджеті не вистачає власних коштів і країна змушена покладатися на допомогу від західних партнерів.

Та війни виграються не просто обороноздатністю країни, а сталою економікою та суспільством.

---