Звідки гроші у МВФ і як це впливає на світову економіку

Міжнародний валютний фонд більш відомий фінансуванням країн, що потрапили в економічну скруту. Але мало хто розбирався, звідки в нього, власне, ці гроші? Цю прогалину вирішили закрити в самому фонді, підготувавши розлогий експлейнер. В адаптованому перекладі Mind пояснює, звідки беруться гроші на його критичні функції та як оплачується його операційна діяльність.

Для початку треба пам’ятати, що МВФ є не лише всесвітнім фінансовим рятувальником. Фонд також консультує своїх членів стосовно питань економічної та фінансової політики й надає технічну допомогу у створенні сприятливих економічних умов і розбудові інституцій, відповідальних за економічну та фінансову стабільність, розвиток, створення робочих місць і в підсумку для підвищення стандартів життя.

Виконання цього мандату уможливлює унікальний механізм збору та розподілу ресурсів. Його можна порівняти з кредитною спілкою, тільки для країн – з «глибиною кишень» близько $1 трлн.

Кредитна спілка для країн

Як функціонує кредитна спілка? Її учасники вкладають у загальний пул свої гроші, очікуючи одержати натомість відсотки, проте також вони можуть використовувати цей спільний пул для отримання позики.

МВФ працює за схожим принципом. Країни-учасниці, а їх 191, мають індивідуальні «квоти», засновані на частці країни у світовій економіці. Ці квоти є засадничими цеглинами фінансової структури фонду. Вони визначають максимальний фінансовий внесок кожної країни, і вони ж визначають, скільки саме країна може взяти в борг у МВФ.

З цієї моделі мають зиск як позичальники, так і кредитори. В обмін на надання ресурсів фонду, країни-члени отримують право на процентну, ліквідну та забезпечену позику. Крім того, важливо, що внесок держави враховується як частина валютних резервів країни.

Модель також означає, що на відміну від багатьох інших організацій МВФ не розраховує (і не залежить) від щорічних внесків чи грантів від бюджетних асигнувань своїх членів.

Все це має вплив на світову економіку. Об’єднуючи ресурси країн-членів, фонд відіграє центральну роль у глобальній мережі фінансової сталості. Він підтримує країни, які не в змозі виконувати свої міжнародні фінансові зобов’язання, на кшталт оплати за імпорт чи обслуговування зовнішнього боргу. Зіткнувшись із кризою платіжного балансу, країни можуть звертатися напряму по допомогу до МВФ.

Для розуміння: Фонд не надає допомогу на розвиток чи проєктне фінансування у вигляді позик на розбудову інфраструктури чи чогось такого; це справа інших інституцій. Як кредитор останньої надії, фонд надає тимчасову підтримку ліквідності країнам, економіка яких перебуває у стані стресу. Але переваги допомоги від того не менш відчутні. Кредити МВФ допомагають пом’якшити вплив кризи на населення країн, дозволяють відновити впевненість і забезпечують життєво важливий «простір для маневру», який потрібний для проведення економічних реформ, здатних поставити країну на ноги знову.

Зиск від цього мають всі, зокрема й розвинені країни. Логіка така: якщо лишити країну чи регіон сам на сам із нестабільністю, криза може поширитися й охопити значно більші території, у тому числі через перетікання капіталів і підвищений міграційний тиск. Інакше кажучи, підтримка нужденних країни є «освіченим егоїзмом» країн, що не потребують допомоги.

Умови та положення

Коли члени позичають у МВФ, країни-кредитори отримують справедливу компенсацію за ресурси, що вони надають фонду, – так само як традиційні відсотки, що очікують одержати учасники кредитної спілки.

До списку кредиторів входять ті члени МВФ, чиї економічні позиції, зокрема зовнішньоекономічні, достатньо міцні, щоб підтримувати інших. У 2024 році близько 50 розвинутих країн спільно отримали близько $5 млрд відсотків за використання ресурсів, які вони надали фонду для непільгового кредитування.

Країни-члени також мають зиск від самої ідеї об’єднання їхніх ресурсів. Візьмемо найбільшого акціонера МВФ, Сполучені Штати Америки: кожний долар, який США надають на кредитування, залучає чотири долари від інших країн. Загалом, загальний обсяг кредитування фонду становить близько $1 трлн.

Участь фонду також може стати передумовою надання життєво важливого фінансування з боку інших міжнародних фінансових організацій, а згодом – і з боку приватного сектору.

Для країн-позичальниць «членство у кредитній спілці» відкриває можливості здобути доступ до макроекономічних ресурсів. Обсяг ресурсів представляє мультиплікатор від їхніх індивідуальних квот. А щоб відповісти на основні економічні виклики, на додачу до коштів, МВФ надає розроблену програму економічних реформ з обґрунтуванням потреби в них. Вигоди від отримання цього пакету від фонду полягає в розмірі кредитних ставок – значно менших, ніж охоплена кризою країна здатна залучити на ринках приватного капіталу.

Країни-позичальниці, що мають доступ до загального, непільгового, пулу фінансування, сплачують вже згадану процентну ставку, яка розподіляється між країнами-кредиторами, плюс невелику маржу. Крім цього, фонд керує кількома трастами, здатними надавати дешевше, майже пільгове, фінансування для найбідніших членів.

Внески членів МВФ лишаються захищеними завдяки надійним гарантіям кредитування фонду, його бездоганному балансу та значним резервам. МВФ завжди сплачує по своїх зобов’язаннях. Це означає, що фонд жодного разу не зазнавав кредитних збитків, а отже, і жодна країна не мала проблем із коштами, наданими МВФ.

Адміністративні витрати

Унікальна фінансова структура МВФ лежить у самому серці його функції кредитування. Проте не лише вона вирізняє фонд серед інших. Враховуючи його майже глобальне охоплення, МВФ є єдиною інституцією, яку її члени уповноважили проводити перевірки «стану здоров’я» їхніх економік – так звані консультації за Статтею IV.

Крім того, фонд веде дослідження та надає консультації стосовно економічної політики – від поводження з держборгом до боротьби з відмиванням коштів і розробки реформ задля підвищення продуктивності. Він також співпрацює зі своїми членами у справі розбудови економічних інститутів на кшталт системи адміністрування податків або створення цілого набору економічних інструментів, які б допомагали в розробці обґрунтованої економічної політики та забезпечували б підзвітність державних органів.

Для виконання цих робочих завдань МВФ потребує бюджету на адміністративні витрати. Проте й тут фонд не покладається на щорічні внески членів чи будь-яку іншу підтримку з боку платників податків для покриття цих витрат.

Натомість вони цілком забезпечуються доходом від кредитної та інвестиційної діяльності. Наявність цих джерел доходів, вкупі з розсудливим управлінням витратами в межах фіксованого бюджету дозволяють МВФ не лише покривати адміністративні витрати, а й навіть формувати резерви. Щодо фіксованого розміру, то адміністративний бюджет фонду, з урахуванням інфляції, такий самий як і був 20 років тому.

Всі перераховані елементи фінансової структури МВФ є ключовими. Вони багато в чому унікальні, проте на фундаментальному рівні доволі прості – і були закладені на етапі зародження фонду.

Виступаючи на Бреттон-Вудській конференції 1944 року, Держказначей США Генрі Моргенау сказав: «Фактичні деталі міжнародної валютно-фінансової угоди можуть здаватися незрозумілими. Проте в її основі лежать найпростіші реалії повсякденного життя».

Ці слова не могли б мати більшого значення сьогодні. Члени МВФ складають докупи ресурси для власного та загального економічного добробуту. Це відкриває можливості як для кредиторів, так і для позичальників – та дозволяє фонду просувати ідеї глобальної економічної стабільності та загального процвітання.