Від провального прототипу до першого у світі робота-вбивці російської бронетехніки: як DevDroid завдяки НРК змінює майбутнє поле бою

У грудні 2025 року вперше в історії бойових дій український наземний робот знищив броньовану техніку противника разом з екіпажем. Розробник цього роботизованого комплексу – українська Defence-компанія DevDroid – має не один гучний кейс, коли її  продукти вражали своєю ефективністю на фронті.

Почавши зі створення дистанційної турелі, компанія поступово дійшла до розв’язання глибшої проблеми – фрагментованості ринку наземних дронів, де кожен виробник змушений із нуля створювати систему керування, а військові – щоразу підлаштовуватись під кожну з них.

Але шлях до створення універсальної системи керування наземними дронами був не лінійним, адже пролягав через закриття проєкту, провальний прототип та цілу низку фронтових випробувань.

Як стартап долав цей шлях, дослідив Mind.

«Це були мої гроші»: як DevDroid стартував без інвесторів

Ідея, з якої у 2023 році зародився DevDroid, була прагматичною – поставити кулемет на дистанційно керовану турель, виставити її на позицію, відійти на безпечну відстань і вести вогонь із планшета. У такий спосіб хотіли вивести людину з-під прямого ураження.

Наприкінці 2022 року майбутній співзасновник та СЕО DevDroid Юрій Поріцький почав шукати, чи існують подібні рішення на ринку. Швидко зрозумів: вони або відсутні, або занадто складні, дорогі й повільні у впровадженні для реалій війни, що змінюється щомісяця. Тож Поріцький вирішив, що ідея має право на життя.

На старті були лише особисті кошти та рішення витратити їх на продукт, ефективність якого ще ніхто не міг гарантувати. Перший рік роботи компанії – приблизно вісім-десять місяців – DevDroid існував виключно на кошти засновника. Він фінансував розробку зі своїх заощаджень і доходів від інших бізнесів, закладаючи бюджет на кілька місяців утримання команди й можливість довести ідею до прототипу, що працює.

«Коли формував команду, розумів, що не можу її швидко збільшувати. У мене був чітко виділений бюджет: на зарплати, комплектуючі, розробку», – згадує СЕО.

Перша команда DevDroid складалася з п’яти фахівців, частина з них стала співзасновниками компанії.

Певною точкою полегшення став грант від державної ініціативи Brave1 – $25 тис., які компанія отримала вже пізніше – 2024 року. Але навіть тоді ці кошти радше підсилили напрям розробки, ніж змінили загальну фінансову модель. DevDroid до того моменту вже працював, тестувався і розвивався без зовнішньої підтримки.

Перша турель і перший провал

На початку команда DevDroid шукала рішення, яке дозволяло б максимально захистити оператора, використовуючи мінімум ресурсів і доступні компоненти. Так з’явилася ідея складної стаціонарної турелі, у яку заклали відразу кілька амбітних ідей.

Концепція здавалася логічною… на папері. Турель могла не лише обертати зброю ліворуч і праворуч, а й опускатися та підійматися вертикально. Її планували встановлювати в заздалегідь підготовлену яму – так, щоб у неактивному стані вона була врівень із землею. У момент загрози бойовий модуль мав підійматися, відкривати вогонь, а потім знову ховатися.

Але війна дуже швидко перевіряє ідеї реальністю. Турель вийшла надто габаритною й важкою. Щоб доставити її на позицію, потрібно було кілька людей, час і відносно безпечні умови. Додайте до цього необхідність копати яму, маскувати позицію, працювати під постійною загрозою FPV – і стає очевидно, що в умовах сучасного поля бою така система просто не встигає «дійти» до моменту, коли вона справді потрібна.

Паралельно змінювався сам фронт. Масове застосування Mavic, перші системні FPV-атаки та зростання щільності спостереження зробили будь-які стаціонарні рішення вразливими ще до моменту відкриття вогню. Великі системи просто не встигали вписатися в темп сучасного бою.

У DevDroid це зрозуміли досить швидко й ухвалили рішення, яке може здатися непопулярним для стартапу: проєкт закрили.

«Не можу сказати, що це була помилка, – пояснює Юрій Поріцький. – Усі рішення, які ми тоді ухвалювали, дали нам досвід. Ми зрозуміли, що не працює, і дуже швидко змогли зробити інший продукт – уже не з нуля».

Wolly: турель, для якої легкість стала тактичною перевагою

Після першого «кому» команда повністю переглянула логіку продукту. Інженерна естетика поступилася тактичній доцільності. Ключове питання звучало просто: чи можна донести бойовий модуль до позиції швидко й без спеціальної підготовки. Якщо відповідь «ні», такий продукт не матиме сенсу.

Так у DevDroid зародилася ідея розробити турель, яка згодом дістала назву Wolly. Її принципова відмінність від попереднього прототипу – вага. Адже Wolly вважить близько 30 кг без озброєння, а значить, її можуть перенести двоє бійців, а за потреби – й одна людина.

Але вага стала лише частиною продуктивності рішення: не менш важливою стала архітектура системи. Усю дорогу електроніку перенесли з бойового модуля. Комп’ютер керування, обчислення, інтерфейс – усе залишалося в оператора. Турель перетворювалася на відносно просту вогневу точку, під’єднану кабелем або каналом зв’язку.

«Наша логіка була проста: якщо FPV вразить турель – це буде неприємно, але не критично. Головне, що оператор залишається живим і може підключитися до іншого модуля», – пояснює Юрій Поріцький

Фактично DevDroid розділив систему на дві частини: витратний бойовий модуль і багаторазовий пункт керування.

Перші Wolly почали проходити випробування восени 2023 року. Паралельно DevDroid залучав військові підрозділи, які погоджувалися тестувати систему в реальних умовах.

На одній із ділянок фронту підрозділ утримував близько 800 метрів лінії оборони, використовуючи дві турелі Wolly. Під час атаки штурмової групи з восьми загарбників турелі відкрили вогонь дистанційно. За кілька хвилин позиція була очищена без прямого контакту піхоти з противником.

Після перших бойових застосувань з’явився і фідбек, який швидко трансформував продукт. Військові сказали, що турель потрібна насамперед для нічної роботи. Це означало, що системі потрібен тепловізор.

Спочатку в DevDroid не планували інтегрувати тепловізійну камеру. Адже вона суттєво підвищувала вартість системи, а команда намагалася тримати ціну максимально низькою. Але після розмов з операторами рішення переглянули.

Від турелі до наземного дрона: як народився Droid TW 12.7

Якщо у 2022 році та на початку 2023-го 7,62-мм кулеметів було достатньо для стримування піхоти, то згодом на передову почали масово виїжджати бронемашини.

«Кілзона почала збільшуватися до 5–6 км. Ніхто вже 30-кілограмовий модуль на такі відстані вручну не понесе», – пояснює Поріцький.

Треба було робити наступний крок – ставити турель на мобільну платформу. У DevDroid вирішили інтегрувати Wolly на наявні НРК – гусеничні або колісні шасі, які інші українські виробники вже створювали як роботи-логісти.

Першим експериментальним носієм став легкий гусеничний НРК від української компанії «Танкове бюро». На нього встановили модуль із кулеметом ПКТ 7,62 – так з’явився рухомий роботизований комплекс Droid. Паралельно – за запитом штурмовиків 3-ї ОШБ – DevDroid почав роботу над версією під великокаліберний кулемет Browning M2 (12,7 мм).

Наприкінці весни 2024 року гусеничні Droid із кулеметами вийшли на полігонні тестування, а невдовзі були допущені й до бойових випробувань. Армія сприйняла новинку спершу зі скепсисом. «Левова частка людей казала: «Ну, навіщо ти це робиш? Давай краще дрони (літючі) будемо робити – тільки ж усі цим і займаються», – пригадує Поріцький.

Утім результати на фронті поступово розвіяли сумніви.

Бійці 3-го штурмового підрозділу розповіли, що один DevDroid TW 12.7 45 днів поспіль утримував фронтову позицію без жодного піхотинця. Робот виїздив на вогневу позицію, придушуючи вогнем будь-які спроби ворога просунутися, а щоночі відкочовував в укриття для технічного обслуговування.

Ще один гучний епізод стався у грудні 2025 року на Донеччині, коли бійці 5 окремої штурмової бригади вразили важку броньовану техніку противника – російську МТ-ЛБ разом з екіпажем за допомогою Droid TW 12.7. Це був перший публічно підтверджений випадок, коли український наземний робот знищив ворожий бронеоб’єкт у бою.

«Деякі результати показують ефективне застосування – і скепсис поступово долається. Коли людина побачить, як це працює – покерує, потримає руками, постукає, вона зовсім інакше до цього ставиться», – коментує СЕО компанії.

Тож DevDroid постійно возить свої вироби на полігони, аби дати військовим змогу спробувати їх у дії.

Droid Box: спроба навести лад у хаосі наземних дронів

Після перших успішних бойових застосувань наземних роботів DevDroid зіткнувся з проблемою, яка на той момент уже визрівала на всьому ринку НРК, але ще не була артикульована вголос. Що далі, то більше різних компаній почали розробляти власні наземні дрони для війська – як колісні, так і гусеничні.

Одні робили штурмові платформи, інші – розвідувальні, треті – логістичні безпілотники для доставляння боєприпасів. У кожного виробника була своя електроніка й пульт керування.

«Ми бачили, як різні команди по пів року або більше будують систему керування з нуля. У кожного при цьому був свій підхід, інтерфейс і «костилі». Але на війні час – це життя», – пояснює Поріцький.

Вузьким місцем у цій ситуації стала система керування. Саме вона визначала, наскільки швидко новий робот з’явиться на полі бою та наскільки легко з ним зможуть працювати оператори.

«Раніше наші турелі треба було підлаштовувати окремо під кожен тип шасі. 10 топових виробників НРК по два місяці на інтеграцію – це майже два роки. Нам це не підходить, бо хочемо, щоб наші бойові засоби стояли на більшості роботів», – пояснює співзасновник.

Так з’явилася ідея створення Droid Box – універсального компактного модуля керування наземним дроном, який по суті є мозком платформи. До складу системи входять:

• комп’ютер керування:
• кабельна мережа:
• планшет оператора:
• геймпад для зручності керування:
• система камер:
• система зв’язку:
• монтажна стійка або арка. 

DevDroid запропонував іншим виробникам: «Дайте нам голе шасі: ходову частину, акумулятори, двигуни, механіку, а всю начинку встановимо ми. Droid Box дозволяє підключити все до блоків керування – моторів, акумулятора. І засіб готовий до експлуатації».

Тобто на платформу ставиться бойовий модуль – і виходить повноцінний робот. Завдяки цьому цього DevDroid скоротив інтеграцію з новим партнером до двох-трьох тижнів (включно з тестами на полігоні).

Перші ж кейси підтвердили ефективність: Droid Box уже встановили приблизно на десять моделей НРК, які сумарно випускаються «сотнями одиниць і воюють у військах».

Droid Box відкрив для компанії ще один сегмент ринку – B2B. Якщо раніше DevDroid продавав турелі та роботизовані комплекси напряму військовим, то тепер він постачає системи й іншим виробникам.

Наразі Droid Box інтегрований у вісім наземних роботизованих комплексів. Втім у компанії розраховують на зростання кількості партнерів. «Droid Box – готове рішення, яке дуже легко масштабувати для виробника НРК», – каже Поріцький.

За його словами, впровадження цієї «скриньки» в три-чотири рази скорочує цикл від виходу шасі з конвеєра до відправлення готового робота військовим.

Чому DevDroid майже не витрачає гроші на маркетинг

На початку 2024-го команда протягом двох тижнів їздила вздовж лінії фронту – тоді вони відвідали близько 20 підрозділів, яким привозили й показували зразки «дроїдів», давали покерувати та протестувати.

«Поки людина не покерує цим, не потримає руками, не переконається, що воно їде – вона не зацікавиться», – ділиться спостереженням Поріцький.

Після таких демонстрацій телефони фахівців DevDroid почали «розриватися» від запитань: «А можна нам таке і скільки коштує?».

DevDroid майже не витрачає грошей на маркетинг – вважають, що краща реклама виходить органічно, коли самі бійці постять відео бойової роботи роботів у соцмережах.

«Робимо класні засоби, їх застосовують підрозділи. Відео поширюємо ми та підрозділи – і контент розлітається по медіа. Головний акцент: усе, чим ми раніше воювали, тепер треба роботизувати, забрати звідти людей», – пояснює Поріцький.

За його прогнозом, вже в найближчий рік зони бою стануть вкрай небезпечними (кишітимуть ворожі БпЛА, дальність ураження сягне 50 км) – тож діяти там зможе тільки безекіпажна техніка.

Чому DevDroid хоче масштабуватися в Європі та шукає кошти

Український DefenceTech у 2022 році жив за простою логікою: якщо твій продукт потрібен фронту – гроші знайдуться через збори, фонди, знайомих і соцмережі. Так на початку DevDroid розвивався переважно на невеликих контрактах із військовими частинами та «низових» закупівлях: перші турелі Wolly часто купувалися на гроші, які збирали самі бійці через соцмережі.

Але вже у 2023–2024 роках ця модель почала ламатися. Великі донати збиралися все повільніше, необхідні для закупівель зброї суми накопичувалися в рази довше. Тож DevDroid почав будувати змішану модель: працювати і з фондами, і напряму з державою, і з іншими структурами.

«Ми орієнтуємося на всі способи масштабувати й виготовляти велику кількість засобів», – каже Поріцький. Зокрема DevDroid зараз шукає інвестиції з-за кордону – переважно у США та Європі.

«У нашій сфері грошей ніколи не буде достатньо. Є, умовно, завжди якісь касові розриви, закупівля, відвантаження, довгий ланцюг логістики», – визнає СЕО.

Зараз DevDroid підтримує свою діяльність коштом виконання чинних замовлень, але масштабні плани на зразок європейського виробництва потребують зовнішнього капіталу.

Втім, за словами засновника СЕО, у Defence гроші рідко є головним обмеженням. Справжній дефіцит – час.

«Ми найчастіше керуємося не грошима, а часом. Сьогодні це головний ресурс. Один наш наземний комплекс може складатися із 400 компонентів. І, якщо хоча б один із них треба чекати пів року, вся збірка стає на паузу», – розповідає Поріцький.

За його словами, приблизно 70% комплектуючих DevDroid отримує в Україні, ще близько 30% припадає на Китай.

«Від Китаю поки що нікуди не дінемося. У Європі ціна може бути в рази вищою, але в багатьох випадках це все одно той самий Китай – просто з assembled in Europe», – каже Поріцький.

Саме тому DevDroid дивиться в бік європейського виробництва не як на «релокацію», а як на спосіб зняти два ключові ризики – швидкість і безпеку.

В Україні масштабуватися важче не тільки через завантаженість підрядників, а й через постійний безпековий фактор.

«У нас можна збудувати виробництво хоч на 10 тисяч квадратів, але в якийсь момент прилетить – і все може згоріти. Тому потрібно диверсифікуватися, шукати захищені приміщення, розносити процеси по різних точках і не зав’язувати все в одному місці», – говорить Поріцький.

Важчі калібри та нові ринки: які плани на 2026 рік

У дорожній мапі компанії – освоєння 30-мм калібру. Мова про установку автоматичної гармати (як на БМП-2 або БТР-4) на роботизовану платформу. Такий комплекс зможе вражати цілі на 4–5 км і фактично замінить собою легку артилерію.

Також компанія працює над рішеннями для протидії дронам-камікадзе: випробовує дистанційно керовані зенітні установки, здатні збивати БпЛА без участі людини.

«Ми не вигадуємо новий засіб – беремо наявний, швидко доопрацьовуємо і їдемо тестувати», – описує Поріцький підхід до експериментів.

Завдяки напрацьованому фундаменту інженери можуть реалізувати черговий прототип за три-чотири місяці й віддати його на полігон. Цей цикл весь час скорочується: колись на створення робота йшло пів року, тепер – кілька місяців, а згодом буде ще швидше.

На внутрішньому ринку у DevDroid наразі майже немає конкурентів, але в компанії вірять, що бойовий досвід українців в оборонці безцінний, тож після війни багато країн захочуть перейняти технології. Поріцький уже веде перемовини про спільні проєкти у Східній Європі – сусіди з НАТО уважно стежать за прогресом українських НРК й готові інвестувати.

Вивівши частину процесів за кордон, компанія сподівається мати доступ до сучасної промислової бази та виготовляти складні компоненти значно швидше. Маючи майданчик у ЄС, такі деталі можна буде замовляти швидше, без митних процедур. До того ж ризик обстрілів зведеться нанівець: об’єкт на території НАТО більш захищений.

З іншого боку, DevDroid не планує виїжджати з України повністю. Конструкторський центр, R&D, дослідне виробництво – це залишиться вдома. Адже головна цінність компанії – таланти інженерів і конструкторів, які налаштовані працювати саме на перемогу України.