«Війна з росією – не найбільший стратегічний виклик для України»: які «карти» можуть дати країні шанс вистояти у XXI столітті
Євген Глібовицький – про те, чому в майбутньому поламаному світі краще бути українцем
Світ входить у період турбулентності, який може тривати десятиліттями. Війни, технологічні ризики, клімат і боротьба за ресурси формують нову реальність, де старі правила більше не працюють. Україна – не на периферії цих змін, а в епіцентрі подій. Про це на нещодавньому 19 Українському маркетинг-форумі розповів генеральний директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький.
Його думки завжди цікаві, він глибоко аналізує пласти прийдешніх проблем. Картина майбутнього, яку обрисував Глібовицький у виступі, водночас загрозлива й оптимістична. Спікер попереджає про сніжний ком викликів і наголошує на унікальних українських перевагах, які можуть стати основою для виживання в новій реальності. Мind переповідає найцікавіші тези.
Перехід до мультиполярного світу: втрата лідерства США
Євген Глібовицький розпочав виступ з яскравої метафори – сцени з фільму «Хрещений батько». Вона якнайкраще описує, де зараз опинився світ і куди він рухається.
«Далі у фільмі було багато стрілянини та крові – через те, що ті, хто сподівався здобути владу й ресурси, не хотіли віддавати свої можливості та готові були вбивати навіть рідних і лояльних людей, а тих, хто належав до інших сімей і поготів. Це метафора світу, в якому ми опиняємося. Раніше в однополярному світі був великий гегемон – США. Цей світ закінчився. З багатьох причин. Головна – США почали втрачати якісне лідерство», – пояснює спікер.
За словами Глібовицького, у переході до мультиполярного світу з'являється багато гравців, які починають претендувати на лідерство. росія вже зробила свій крок. Китай і Іран роблять свої. ЄС намагається прокидатися – час від часу. Народжується нова архітектура світу: «Ці втрушування триватимуть десятиліттями, деколи навіть поколіннями. Маємо усвідомити: це надовго».
Снігова куля загроз
Турбулентність при переході до нового світу може посилитися через додаткові виклики.
По-перше, через розрив між технологічним розвитком та етикою. Спікер наводить приклад компанії Anthropic. Її ключова ідея – розробка безпечних моделей ШІ. Але на практиці компанія зіткнулася з парадоксом: що потужніший ШІ створює – то менше зрозуміло, як його контролювати та уникати потрапляння в «погані руки» з масштабуванням кібератак.
«Раптом виявляється, що сила їх технологій набагато потужніша, ніж вони розраховували. І несподівано топи Anthropic зустрічаються з релігійними лідерами, філософами тощо. Шкода, що вони цього не робили, коли тільки починали розробляти технологію. Якщо софт, здатний знаходити вразливості та руйнувати інфраструктуру, потрапить у «погані руки» – а це, ймовірно, питання часу – наслідки будуть руйнівними: маємо приготуватися до життя в нових обставинах», – пояснює Глібовицький.
Та нагадує про долю надзвукового літака «Конкорд» як приклад того, що у високотехнологічному світі можливі «відкати» назад: «Наприкінці 70-х років можна було перетнути Атлантику за дві з половиною години «Конкордом». Але його вже немає. Зараз найкоротший час – 6 годин, якщо пощастить. Тож чи зможемо в майбутньому розраховувати на GPS та інші сервіси, до яких звикли? Це тривожний дзвінок, особливо для тих суспільств, які повністю покладаються на технології».
Другий виклик – накопичуваний ефект кліматичних змін. «Навіть повна зупинка викидів СО₂ не скасує вже запущених процесів. Кліматичні зміни призведуть до воєн за воду, міграційних потоків і непридатних для життя територій. Подивіться, наскільки важливим для росіян був Північно-Кримський канал», – навів приклад Глібовицький.
У цих обставинах війна з росією – не найбільший стратегічний виклик для України у ХХІ столітті, вважає спікер.
«Зараз маємо проблему з рф – сильним, підступним, але відносно нескладним противником. Одного дня ця війна закінчиться. І нас чекатимуть наступні виклики. Набагато серйознішим може бути глобалізація альянсів. Хто міг уявити у 2022 році, що США симпатизуватимуть росії більше, ніж Україні? Подивиться, наскільки міцними зараз уже стали китайсько-іранський та ірансько-російський зв'язки», – пояснює Глібовицький.
Також Україні варто готуватися до демографічного й технологічного викликів і проблем, що пов'язані з географією. «Навіть під час війни західний кордон блокувався нашими партнерами. Тобто ми опиняємося в ситуації, де українська суб’єктність не викликає великого ентузіазму ні в кого у світі. Це означатиме, що нам потрібно буде доводити: маємо право на існування», – прогнозує гендиректор Інституту фронтиру.
Єдиний вихід – вступ до союзу, якого ще немає
У цих обставинах, на думку спікера, у України немає іншої альтернативи, ніж рух до ЄС. Однак проблема в тому, що вступаємо до союзу, якого по суті немає. ЄС формувався як союз добробуту під парасолькою НАТО. А зараз з'ясовується, що НАТО не факт, що існує.
«США, ймовірно, не готові втручатися, а європейці ще не готові захищати себе самостійно. Наразі ЄС не розв’язує проблем безпеки. Так, він вирішує проблеми добробуту, але, якщо маєте добробут і не маєте безпеки, це просто означає, що його швидше втратите. Відповідно Україні потрібен вступ до союзу, який може постояти за себе. Тож Україна – спонсор безпеки для ЄС – має шанс вести переговори на інших умовах, ніж бідний родич, що проситься в багатий клуб», – пояснює Глібовицький.
При цьому ціна помилки буде шаленою. «Україна не спроможна існувати без підтримки ЄС. Досі маємо роботу з тої причини, що щедрий європейський платник податків субсидує українську економіку. Якщо країна опиниться поза блоками, змушена буде радикалізуватися до такої межі, що про якість життя говорити не зможемо», – вважає спікер.
Вплив травм минулого на майбутнє
У ХХ столітті українське суспільство пережило тоталітарну та колоніальну травми.
«Саме вони стали причиною того, де ми зараз опинилися. Конфігурація, яка визначає сучасну українську силу, взялася не від того, що ми супермудрі, займалися спортом або вранці босоніж ходили по росі. Ні. Ми пройшли через пекло. Втрата незалежності призвела до винищення суб'єктності, здатності рухатися вперед і тоталітарної травми. Вона «прошила» одну «річ»: ми боїмося сильної концентрованої влади. Довіряємо горизонтально, але не вертикально. У нас є страх, що будь-хто, хто на горі, перетвориться на царя гори», – пояснює спікер.
Однак цей страх призводить до того, що суспільство в режимі безпеки намагається оспорювати чи послаблювати будь-яку владу. «Ми постійно караємо лідерство. Але ми не зможемо так постійно існувати: у нас закінчяться люди, які будуть хотіти проявляти ініціативу. Це означає, що нам доведеться сформулювати нові фундаментальні правила існування. Інакше опинимося в ситуації Вавилонської вежі», – вважає Глібовицький.
Спроможності творити власні правила все ще може заважати колоніальна травма – комплекс меншовартості, який намагалася «прищепити» імперія. «Хоча за останні 35 років Україна значною мірою подолала колоніальну травму. Тепер підходимо до «лікування» глибшої та складнішої тоталітарної травми. Тут західний світ нас не розуміє: тоталітаризм у Німеччині, нацистській чи фашистській Італії тривав набагато коротший період часу, відповідно відновлення було швидшим», – розповідає спікер.
Переваги України в поламаному світі
«Слово «переваги» звучить дивно в цих обставинах, але вони є», – не жартує Глібовицький. Географія – це і прокляття, і благословення. Ми розташовані поруч із росією та іншими складними сусідами. Ми нікуди від цього не подінемося. Але в цій самій географії закладені й серйозні сильні сторони.
По-перше, це помірний клімат із чітко вираженими порами року. «Це дає можливість стабільно вирощувати сільськогосподарські культури й розвивати економіку в умовах, коли не треба думати про те, що станеться, коли зникне критичний ресурс, без якого неможливо жити. Свого часу працював у Киргизстані, який отримує майже всю прісну воду з льодовиків. За прогнозами, ці льодовики розтануть до кінця століття. Населення країни на той момент уже перевищить 10 млн. Ми ж маємо значний запас часу. Це дає нам можливість спокійніше й осмисленіше вирішувати, як саме хочемо загосподарювати свою територію», – пояснює спікер.
По-друге, Україна забезпечена водою. Не всюди рівномірно: на Поліссі її значно більше, на Півдні – менше. Але в цілому маємо доступ до цього стратегічного ресурсу.
«А вода в ХХІ столітті стане одним із головних джерел конфліктів. Війни майбутнього значною мірою будуть війнами за воду. Звісно, це не захищає нас автоматично від спроб впливу: можливе отруєння джерел, знищення інфраструктури тощо. Проте ми маємо запас міцності, який є важливим стратегічним активом», – каже гендиректор Інституту фронтіру.
Третя перевага – харчова безпека. «Україна здатна повністю прогодувати себе й навіть бути одним із тих, хто годує значну частину світу. Це не просто про їжу. Це потужний стратегічний ресурс. Як казав Трамп – «карти». Це матиме величезне значення й у міграційній політиці ХХІ століття. Багато людей, які змушені будуть пересуватися світом через кліматичні зміни, війни чи нестачу ресурсів, захочуть їхати саме туди, де гарантована харчова безпека. У цьому сенсі Україна може стати однією з найпривабливіших країн для мігрантів», – припускає спікер.
Четверта «карта» – в Україні сформовано індустріалізоване суспільство зі здатністю до швидких інновацій. «Це означає, що за потреби ми можемо «напружитися», впроваджувати складні технології, знаходити рішення й змінювати реальність у межах тижнів, а не років. На тлі цього особливо помітно, наскільки інертними, спокійними й навіть «сплячими» виглядають сьогодні багато західних ринків. Американці не дають якусь зброю? Маємо потенціал розробити заміну. Уже зараз видно, як дрони кардинально змінюють поле бою. Технологічний розвиток і здатність країни себе захищати виводять Україну на зовсім інший рівень переговорної позиції», – наголошує Глібовицький.
Ця «карта» дає Україні шанс здобути дійсну суб’єктність і не повторювати помилки інших країн.
Спікер нагадує історію Японії, яка після поразки у Другій світовій війні прийняла конституцію під диктовку США. Країну демілітаризували, на її території розмістили американські бази, уклали угоду про безпекові гарантії. У 1980-х, коли японська економіка досягла піку й стала загрозливо конкурентною для американської, відсутність власної незалежної безпекової політики зіграла проти Японії. Одним політичним рішенням США зафіксували курс єни та ввели торговельні обмеження. Японське економічне диво зупинилося.
«Ще три-чотири роки тому багато хто в Україні хотів, щоб нас захищало НАТО. Стратегічно ж, якщо ми хочемо розвивати сильний бізнес і економіку, нам значно вигідніше мати можливість захищати себе самостійно. Коли залежиш від когось іншого, цей «інший» рано чи пізно почне нав’язувати свою волю. А якщо суб’єктність когось дратує – краще мати змогу захистити себе самому», – зазначає Глібовицький.
Ще одна важлива перевага – інклюзивна громадянська ідентичність. Глібовицький згадав свого друга Георгія Гонгадзе: «У сучасній Україні про нього казали б, що він українець грузинського походження. Ми прийняли всіх, хто з нами. Ми всі – українці. Ця інклюзивна громадянська ідентичність дає можливість зайти в наше суспільство будь-кому, хто має добрі наміри й готовий підписатися під нашими обов’язками. Оцей поламаний світ буде дуже важким для тих, хто звик жити в зоні комфорту. Якщо у ХХІ столітті доводиться мати справу з такими викликами, то краще бути українцем».
Завдяки складній історії та обставинам українці значно краще підготовлені до сучасних викликів. «Маємо кілька важливих рис – незвичних як для східної, так і для західної культур. По-перше, це низова суб’єктність громадян і потужний активізм. Ви цього не побачите ані в Німеччині, ні в росії, ані в США, ні в Китаї, ні в арабських країнах. Це дуже важлива культурна особливість України. Ця риса дає нам можливість вистоювати та продовжувати боротися тоді, коли, здавалося б, мали б скластися й загинути», – пояснює спікер.
Друга риса – усвідомлення, що система не завжди працює, провокує культуру «бекапу». «На відміну від більшості розвиненого світу, ми добре знаємо, що система не завжди працює. І це наше базове припущення. Саме тому ми постійно бекапимо будь-яку систему, яку створюємо: державну систему шліфуємо громадянським суспільством; військову – добровольцями, волонтерським рухом. Той факт, що заздалегідь знаємо про ненадійність систем, робить нас одними з найтверезіших у цьому світі», – вважає Глібовицький.
Третя риса – орієнтація в майбутнє. «В України немає періоду, за яким ми, як суспільство, ностальгуємо. Немає імперського минулого, коли всім могли показати, де «раки зимують». Немає часу, коли були сильними й могли всім «наваляти». Наша історія або сягає настільки глибоко в часи Київської Русі, що ми про ті сторінки вже не дуже пам’ятаємо, або таких періодів просто не було. І це дає величезну перевагу: можемо рухатися з припущенням, що завтра буде краще, ніж сьогодні. Що наш золотий вік – попереду. Цей факт формує лідерський оптимізм і загальну готовність рухатися вперед навіть тоді, коли громадяни інших країн не дали б собі ради», – розповідає спікер.
Водночас в українцях живе внутрішній дискомфорт: щось не так, щось болить. Цей дискомфорт постійно живить прагнення змінювати, шукати й удосконалювати.
«Саме ці речі є тими опорами, на які можемо спертися у ХХІ столітті. Тож працюємо», – підсумовує Євген Глібовицький.
Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.
Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.
Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!
Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].
