Інвестиції в безбар’єрну освіту: як Україна будує нові можливості для людей з інвалідністю

Український ринок праці зараз характеризується значним дисбалансом: у той час як компанії намагаються вести діяльність, розвиватись і підвищувати заробітну плату, а також створюються нові галузі на кшталт miltech, працівників – у першу чергу «синіх комірців» – критично не вистачає. Настільки, що, за даними Держслужби зайнятості, на 10 пошукачів роботи припадає 16 вакансій.

Крім того, дисбаланс присутній і в «кадровому резерві»: працедавці відзначають доволі значне зменшення кількості молодих фахівців віком до 22 років (через мобілізацію та виїзд), а також появу великої кількості працівників у віці 60+, людей з інвалідністю та ветеранів і ветеранок.

За оцінками Федерації роботодавців України, загальний дефіцит робочої сили може становити від 200 000 до 500 000 працівників і працівниць. Найгостріше кадрову кризу відчувають промисловість, транспорт, будівництво та енергетика.

Цей факт не може не братися до уваги системою освіти, особливо – професійної. З огляду на соціальний вимір, забезпечення безбар’єрності в освіті стає одним з ключових завдань для подолання кризи.

Експертний вимір

- Чи вважаєте Ви, що інклюзивна освіта стала особливо важливою для України саме зараз, і чому – саме зараз?

- Однозначно стала. Демографічна ситуація (міграційні процеси, старіння населення, низька народжуваність) та безпосередній вплив війни вже зумовили кризу на ринку праці.

Це чинники вкрай небезпечної з точки зору економічної безпеки ситуації, що загрожує сталому розвитку людського капіталу. Освіта є фундаментом розвитку будь-якої нації, і саме якість та доступність освіти визначають довгострокові перспективи добробуту суспільства та держави як системи, що обслуговує його інтереси.

Але на це можна подивитися і з точки зору прав людини. Освіта є одним з основних прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією, а тому вона має бути доступна для кожного і кожної незалежно від будь-яких ознак.

Більше з тим, українське законодавство прямо визначає доступність як наріжний принцип освіти. Тому сьогодні інклюзивна освіта – це водночас і прагматична необхідність, і ціннісний орієнтир, і важливий фактор стійкості нації в умовах війни за незалежність.

- Як можливість безбар’єрної професійної освіти впливає на економічну стійкість країни?

- По-перше, за даними Державної служби зайнятості, станом на 1 травня 2026 року на Єдиному порталі вакансій налічувалося 230 000 пропозицій роботи, а шукали роботу 141 000 українців.

Таким чином, в середньому по країні для 10 шукачів роботи налічувалося 16 пропозицій роботи. Висновок – в Україні спостерігається суттєвий дефіцит кадрів.

По-друге, за оцінками Федерації роботодавців України, дефіцит робочої сили може становити від 200 000 до 500 000 працівників та працівниць. Найгостріше кадрову кризу відчувають промисловість, транспорт, будівництво та енергетика.

Висновок: від дефіциту кадрів найбільше потерпають галузі, де потрібні «робітничі» професії, – так звані «сині комірці».

По-третє, дослідження Європейської Бізнес Асоціації за 2025–2026 рр. свідчать, що 83% компаній відкрили нові вакансії, а 96% – підвищили зарплати.

74% з опитаних відчули дефіцит кваліфікованих кадрів, 46% відзначили вплив виїзду молодих фахівців (18–22 р.) на HR-стратегію.

Отже, бізнес відчуває гостру потребу у кваліфікованих кадрах та активно конкурує за них.

По-четверте, молодь до 25 років становить лише 6,4% учасників ринку праці (дані Державної служби зайнятості). Мобілізація та вимушена міграція суттєво скоротили пропозицію праці, особливо серед чоловіків працездатного віку.

При цьому, з понад 20 000 роботодавців, що були охоплені дослідженням у 2025 році та планували наймати працівників і працівниць у 2026 році, понад 66% були готові наймати людей віком 60+, 88% – людей з інвалідністю і понад 90% – ветеранів та ветеранок.

Висновок: вікова структура та соціальний профіль людського капіталу, а також очікування та стратегії роботодавців зазнають кардинальних змін.

Таким чином, ринок праці України перебуває в стані структурного дисбалансу, що характеризується гострим дефіцитом кадрів у реальному секторі. Цей факт не може не братися до уваги системою освіти, особливо – професійної. З огляду на соціальний вимір, забезпечення безбар’єрності в освіті стає одним з ключових завдань для подолання кризи.

- Які приклади безбар’єрних рішень у професійній освіті сьогодні варто масштабувати по всій Україні?

- На мій погляд, ще зарано говорити про масштабування, адже більшість рішень та ініціатив, що мають ознаки успішності, наразі перебувають на стадії «верифікації». Але деякі вже точно варто вважати такими, що мають бути впроваджені в межах всієї країни.

Наприклад, облаштування доступності багатоквартирних будинків (за прикладом Львова, Вінниці та Києва), впровадження послуги підтриманого проживання у громадах (ГО «Майстерня мрії» у Львові, ГО «Соціальна синергія» за підтримки ПРООН у Чернівецькій області), підтримка розвитку інклюзивної освіти в закладах профтехосвіти (Дніпропетровський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну»), програми розвитку інклюзивності та підтримки ветеранів і ветеранок у великих банках та найбільших компаніях аграрного сектору й рітейлу). Цей перелік не є вичерпним – та й все одно я б почекав пару років перш ніж робити висновки.

- Яку роль у розвитку безбар’єрної освіти сьогодні мають відігравати держава, бізнес та міжнародні партнери?

• Держава має забезпечити чіткі й прозорі вимоги до безбар’єрності в освіті, впровадити ефективний контроль за їхнім дотриманням, віднайти ресурси для інвестування в реформу освіти на всіх рівнях.
• Бізнес повинен стати відкритим до різноманіття на ринку праці, підтримувати професійну освіту – принаймні в своєму секторі, а також впроваджувати власні освітні механізми з підвищення кваліфікації та доступного навчання на робочому місці.
• Міжнародним партнерам слід підтримати державу експертно та фінансово, інтегрувати безбар’єрність в свої програми підтримки освітніх реформ, а також сприяти розвитку спроможностей організацій громадянського суспільства брати ефективну участь у процесах розбудови системи освіти протягом всього життя, зокрема освіти для дорослих. Окремо зазначу, що міжнародні партнери здатні суттєво вплинути на темпи та якість безбар’єрних перетворень, якщо доступність та інклюзивність визначатимуться як ключові показники успішності співпраці з урядом та громадами.

Бізнес-вимір

- Як бізнес сьогодні може підтримати розвиток безбар’єрної професійної освіти в Україні? Можливо, є конкретні кроки або приклади з досвіду вашої компанії?

- Відверто, безбар'єрна професійна освіта – це дуже комплексне поняття. Воно не може розглядатися виключно як доступне навчання чи перекваліфікація. В контексті бізнесу йдеться які про підходи до рекрутингу і навчання нових працівників, так і про підготовку інклюзивного робочого місця.

- Яка загалом ситуація на ринку праці сьогодні та як розвиток інклюзивної освіти може впливати на його формування?

- Відповідь на це питання, на мою думку, дає орієнтир на майбутнє.

Якісна освіта впливає на обізнаність населення, що, своєю чергою, поступово впливає на зміну корпоративної культури будь-якої компанії. Тому інклюзивна освіта – це база для змін у компаніях та, відповідно, у країні.

- Чому для компаній важливо створювати можливості для людей з інвалідністю не лише на етапі працевлаштування, а й під час навчання?

- Повертаючись до прикладу, який я згадувала на початку, відповім, що такі можливості породжують системні зміни, які роблять компанію привабливою як для клієнта, так і для працівника. Це впливає на бренд роботодавця.

У зазначеному прикладі працевлаштування людей з порушенням слуху банк не тільки змінив процеси, пов'язані з підбором персоналу і навчанням, а й переглянув та адаптував усі процеси надання консультацій у чатах. Для фахівців банку, які мають порушення слуху, усі голосові та відеоповідомлення клієнтів дублюються текстом. Система робить це автоматично. Для самих клієнтів нічого не зміниться, вони і далі записують голосові та відеоповідомлення. Водночас це суттєво полегшило роботу працівникам з порушенням слуху.

- Як змінюється ставлення українського бізнесу до теми безбар’єрності?

- Тема модна і потрібна одночасно. Кожен бізнес самостійно обирає, що йому більше підходить за цінностями. Це або «бути в тренді», або «заглиблюватися» в тему безбар'єрності, формуючи нову інклюзивну корпоративну культуру не на папері, а через практичне усунення бар'єрів чи створення доступних послуг і продуктів.

- Які бар’єри ви сьогодні бачите у працевлаштуванні людей з інвалідністю, які не мають можливості отримати додаткову освіту або перекваліфікацію?

Ви у своєму питанні дали часткову відповідь. Перше – це відсутність можливості змінити профіль чи кваліфікацію. Проте найбільшим і найскладнішим бар'єром залишається ментальний. Тобто суб'єктивне сприйняття та стереотипи в головах людей, які приймають ключові рішення про можливість чи неможливість людей з інвалідністю працювати.

- Які переваги отримує бізнес, коли інвестує у безбар’єрні середовища та інклюзивні практики?

Переваги однозначні. Це інвестиція в підтримку клієнтів та працівників сьогодні, особливо актуальна через наслідки війни. А також формування якісного майбутнього, де основою є рівноправне залучення всіх працівників і клієнтів: з інвалідністю чи без, з порушеннями чи потребами, що виникли внаслідок війни чи з інших обставин.

Це – формування нової України, як би це пафосно не звучало. Але якщо говорити зрозумілою для бізнесу мовою, то ці інвестиції повертаються лояльністю діючих працівників, залученням нових (через цінності, а не рекламу), зміцненням бренду, підвищенням інвестиційної привабливості для міжнародних донорів, поширенням споживання продукту чи послуги – через доступність.

- Наскільки український бізнес сьогодні готовий до працевлаштування людей з інвалідністю?

- Я не можу відповісти за весь бізнес (посміхається). Я вважаю, що готовий. Хоча б тому, що ринок праці має серйозне просідання в частині відтоку працездатного населення. Думаю, що питання не в готовності, а в обізнаності й розумінні того, що за цим стоїть.

- Які ризики для бізнесу ви бачите, якщо тема доступності та безбар’єрності залишатиметься поза увагою?

- Ця тема неминуче прийде до бізнесів. Її неможливо ігнорувати через наслідки війни, через отримання інвалідності великою частиною населення, через повернення ветеранів із видимою або невидимою травмою, через кризу на ринку праці, через неготовність бізнесів вкладати кошти в автоматизацію і потребу в трудовому ресурсі, через бажання жити і працювати в Україні.

Я могла б перерахувати ще багато «через», але впевнена, що такої потреби немає. Важливо єдине – поважати досвід одне одного. Я вважаю, що це запорука відкритого до суспільства бізнесу.