Заборона ЄС на імпорт нафтопродуктів із російської нафти: які НПЗ підозрюють у порушеннях

Торік Євросоюз заборонив імпорт нафтопродуктів, вироблених із російської нафти у третіх країнах. Санкційна ініціатива націлена на нафтопереробників, які після початку повномасштабного вторгнення рф збільшили закупівлі російської нафти і постачали вироблені з неї нафтопродукти на ринок ЄС.

Раніше Mind проаналізував, який масштаб мала проблема «відмивання» російської нафти через треті країни та що саме передбачає заборона ЄС, котра набула чинності в січні 2026 року.

У цій публікації Mind аналізує дотримання заборони одинадцятьма НПЗ Індії, Туреччини, Брунею і Грузії на основі дослідження українського аналітичного центру KSE Institute.

Як врегульовано заборону?

ЄС запровадив заборону на імпорт нафтопродуктів, виготовлених із російської нафти, у межах 18-го пакету санкцій у липні 2025 року. Вона стосується купівлі, імпорту або транспортування такої продукції до ЄС, а також пов’язаних технічних і фінансових послуг. Заборона набула чинності після шестимісячного перехідного періоду – 21 січня 2026 року.

ЄС передбачив виняток, що стосується імпорту з п’яти країн – партнерів ЄС: США, Великої Британії, Канади, Норвегії та Швейцарії, які реалізують власну санкційну політику щодо імпорту російської нафти та нафтопродуктів.

Брюссель також пояснив, що нафтопродукти з третіх країн, котрі були нетто-експортерами сирої нафти попереднього календарного року, вважатимуться продуктами переробки сировини власного походження, а не російського. Цей пункт може переглядатися, якщо будуть виявлені достатні докази російського походження нафти.

Окрім того, ЄС поінформував, що згодом видасть настанови щодо практичної реалізації заборони – яким чином будуть врегульовані відповідні вимоги до нафтопереробних заводів (НПЗ) у третіх країнах. Ці роз’яснення були оприлюднені в жовтні 2026 року.

По-перше, НПЗ, які мають окремі установки первинної переробки нафти, можуть локалізувати переробку російської нафти на окремій установці, а нафту іншого походження переробляти на інших установках і постачати нафтопродукти, вироблені на них, до ЄС.

По-друге, НПЗ, котрі не мають окремих установок, можуть постачати нафтопродукти до ЄС лише за умови, що протягом 60 днів до відвантаження відповідної експортної партії вони не отримували та не переробляли російську нафту.

В обох випадках доказом дотримання цих вимог є підтвердження (attestations) самих НПЗ, а оператори ЄС можуть вимагати додаткових документальних доказів.

Як вимірювати ефективність заборони?

Ефективність санкційної ініціативи ЄС проаналізував український аналітичний центр KSE Institute. Дослідження охоплює 11 НПЗ: шість – в Індії (Jamnagar, Mumbai, New Mangalore, Paradip, Vadinar, Visakhapatnam), три – у Туреччині (STAR, Tüpraş Izmir, Tüpraş Izmit), по одному – у Брунеї (Hengyi) та Грузії (Kulevi).

До заборони ЄС вказані НПЗ імпортували російську нафту й експортували вироблені з неї нафтопродукти до ЄС або інших країн санкційної коаліції, зокрема до США, Великої Британії, Австралії або Канади. «Вони – основні канали, через які нафтопродукти, вироблені з російської нафти, можуть потрапляти до ЄС», – зазначають аналітики.

У дослідженні, зокрема, проаналізовано імпорт заводами російської сирої нафти й наведено розрахунки експорту до ЄС нафтопродуктів, вироблених із російської нафти, у лютому – квітні 2026 року – у перші повні три місяці після набуття чинності забороною.  

Оцінка імпорту підприємствами російської сирої нафти базується на ринкових даних консалтингової компанії Kpler.

Для оцінки експорту до ЄС нафтопродуктів із російської нафти дослідники використовують розрахункову модель «ідеального змішування». Вона передбачає, що частка російської нафти в сировинному балансі НПЗ пропорційно розподілена між усіма виробленими нафтопродуктами. До прикладу, якщо російська нафта становить 40% сировини НПЗ, умовно вважається, що 40% кожної експортної партії нафтопродуктів також вироблено з російської сировини.

Індикативний характер такої методології не враховує низку факторів, приміром, відмінностей у якості сирої нафти, різницю у виході різних видів нафтопродуктів тощо. Тому дослідники зауважують, що результати варто сприймати як орієнтовну оцінку потенційної присутності російської нафти в торгівлі нафтопродуктами.

Яку ефективність демонструє заборона?

Загалом заборона виявилася ефективною у зменшенні прямої залежності ЄС від нафтопродуктів, вироблених із російської нафти, констатують дослідники. Сукупно експорт такої продукції вказаними НПЗ до ЄС у лютому – квітні 2026 року розрахунково зменшився проти другого півріччя 2025 року на 69% – зі 175 тис. барелів на добу до 55 тис. барелів на добу.

Експорт нафтопродуктів, вироблених із російської нафти, та імпорт російської нафти одинадцятьма НПЗ

Показник	Друге півріччя 2025 року, тис. барелів на добу	Лютий – квітень 2026 року, тис. барелів на добу	Зміна, %
Експорт до ЄС нафтопродуктів, вироблених із російської нафти (розрахункова оцінка)	175	55	-68,7
Загальний експорт нафтопродуктів, вироблених із російської нафти (розрахункова оцінка)	722	398	-44,9
Імпорт російської нафти	1491	1069	-28,3

Джерело даних: KSE Institute, Kpler

Водночас ризики недотримання заборони залишаються. «Близько 50 тис. барелів на добу й далі надходять від НПЗ без чітко ідентифікованих окремих потужностей переробки російської та неросійської сирої нафти, передусім Tüpraş İzmit, STAR і Kulevi. Саме ці постачання створюють потенційні питання щодо дотримання санкцій», – зазначають автори дослідження.

Санкційна ініціатива також могла сприяти ширшому скороченню заводами загального експорту нафтопродуктів, вироблених із російської нафти: обсяги розрахунково зменшилися на 45%, або на 324 тис. барелів на добу (з них 120 тис. барелів на добу припадають на скорочення постачань до ЄС).

Окрім того, заборона могла вплинути на загальне споживання російської сировини вказаними НПЗ: сукупний імпорт заводами російської нафти зменшився на 28,3%, або на 422 тис. барелів на добу. Втім, ефект саме заборони ЄС складно відокремити від інших факторів – насамперед санкцій США проти російських нафтових компаній «Роснєфть» і «Лукойл» та тиску на імпортерів, додають дослідники.

Які змінилась імпортно-експортна активність НПЗ?

Індія. Сукупно шість індійських НПЗ в лютому – квітні 2026 року скоротили імпорт російської нафти порівняно з другим півріччям минулого року на 28% – до 1,26 млн барелів на добу. На загальний показник вплинуло зменшення імпорту найбільшим у світі нафтопереробним комплексом Jamnagar компанії Reliance Industries. Падіння, ймовірно, було зумовлено санкціями США проти «Роснєфті» та «Лукойлу» і не може пояснюватися стримувальним ефектом заборони ЄС, зауважують дослідники.

Натомість 98% експорту нафтопродуктів із російської нафти заводи переорієнтували на інші ринки, причому дедалі більші потоки впродовж аналізованого періоду спрямовувалися до країн, котрі не належать до санкційної коаліції.

Більшість заводів Індії, зокрема Jamnagar, зберігають можливість експортувати нафтопродукти до ЄС, оскільки мають окремі установки первинної переробки і можуть ізолювати переробку російської нафти.

Щодо Jamnagar окремо зазначимо, що цей комплекс потужністю майже 1,5 млн барелів на добу має нагоду скористатися своїм масштабом, оскільки експлуатує чотири установки первинної переробки та здатний структурно відокремити переробку російської нафти, яка торік становила близько половини його імпорту сирої нафти.

Упродовж багатьох років саме Jamnagar був найбільшим постачальником нафтопродуктів до ЄС серед усіх індійських НПЗ. За даними Kpler, у січні – жовтні 2025 року обсяг постачань заводу на ринок ЄС становив у середньому 179 тис. барелів на добу, або 21% усього його експорту.

Експорт до ЄС нафтопродуктів, вироблених із російської нафти одинадцятьма НПЗ (розрахункова оцінка), тис. барелів на добу

Джерело інфографіки: KSE Institute

Туреччина. Три турецькі НПЗ сукупно зменшили імпорт російської нафти в лютому – квітні 2026-го проти другого півріччя 2025 року на 39%, а експорт до ЄС нафтопродуктів із російської нафти, за розрахунками KSE Institute, скоротився на 35%. Однак загальні показники приховують дуже різну динаміку заводів.

З трьох турецьких НПЗ лише Tüpraş İzmir повністю припинив імпортувати російську нафту після набуття чинності забороною.

Завод STAR азербайджанської компанії SOCAR у другій половині 2025 року посідав перше місце серед турецьких НПЗ за імпортом російської нафти й експортом до ЄС нафтопродуктів, вироблених із неї. У лютому – квітні 2026 року завод зменшив імпорт російської нафти на 29% – до 0,27 млн барелів на добу проти попереднього тримісячного періоду (листопад 2025 року – січень 2026-го). Експорт нафтопродуктів із російської нафти до ЄС, за оцінками KSE Institute, також скоротився – на 56%, до 0,07 млн барелів на добу.

Натомість Tüpraş İzmit демонстрував зворотну динаміку. Завод наростив імпорт російської нафти в лютому – квітні 2026 року на 45% – до 0,29 млн барелів на добу проти попереднього тримісячного періоду. Попри заборону експорт продуктів переробки російської нафти до ЄС, за розрахунками KSE Institute, також збільшився – на 57%, до 0,13 млн барелів на добу.

Після роз’яснень ЄС агентство Kpler зазначало, що нафтопереробник Tüpraş теоретично має можливість виділити по одній установці первинної переробки на двох своїх НПЗ під переробку російської нафти, зберігаючи можливість постачань на ринок ЄС. Виробнича гнучкість STAR натомість сильно обмежена, оскільки завод має лише одну установку.

KSE Institute припускає, що різні рішення Tüpraş стосовно своїх НПЗ можуть відображати відокремлення переробки нафти неросійського й російського походження на рівні окремих підприємств. «Стратегічне позиціювання одного (до прикладу, İzmir) як експортера нафтопродуктів до ЄС, котрий не використовує російську нафту, а іншого (приміром, İzmit) – як споживача російської нафти, який (теоретично) не експортує продукцію до ЄС», – зазначають вони.

Однак Tüpraş İzmit продовжує експортувати до ЄС нафтопродукти з російської нафти, що суперечить цій гіпотезі та потребує додаткового аналізу, додають дослідники.

Бруней. Заборона ЄС майже не змінила роботу заводу Hengyi у Брунеї. У лютому – квітні 2026 року російська нафта продовжувала відігравати важливу роль у його сировинному балансі: обсяг імпорту майже не змінився порівняно із попереднім тримісячним періодом і становив 0,12 млн барелів на добу. Експорту нафтопродуктів до ЄС не зафіксовано. Постачання переважно спрямовувалися до країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. 

Грузія. Новий НПЗ у грузинському порту Кулеві розпочав експлуатацію потужностей першої черги у другій половині 2025 року. У жовтні підприємство отримало першу танкерну поставку російської нафти обсягом 105 тис. тонн. У першому півріччі 2026 року обсяг переробки нафти становив 650 тис. тонн, за даними власника Кулевського НПЗ – компанії Black Sea Petroleum.

За інформацією KSE Institute, протягом аналізованого періоду завод повністю працював на російській сировині. У лютому – квітні 2026 року обсяги імпорту нафти становили 0,06 млн барелів на добу проти 0,02 млн барелів на добу в попередньому тримісячному періоді.

Експорт нафтопродуктів до ЄС у лютому – квітні 2026 року становив 0,01 млн барелів на добу проти 0,012 млн барелів на добу в попередні три місяці, вказують дослідники. «Хоча обсяги експорту залишаються відносно невеликими порівняно з більшими НПЗ в Індії та Туреччині, які аналізувалися, завод Kulevi потребує ретельного моніторингу», – наголошують вони.

Раніше Mind зазначав, що заборона імпорту нафтопродуктів зі «слідами» російської сировини потребує аналогічних рішень інших країн – учасниць санкційної коаліції.

Дослідження доводить, що заводи в Індії, Туреччині та Брунеї продовжили спрямовувати частину експортних постачань до деяких країн коаліції: «США та Австралія продовжували отримувати нафтопродукти, пов’язані з російською нафтою: США – переважно з турецьких заводів, тоді як Австралія стала важливішим ринком для індійських НПЗ й залишалася основним напрямком серед країн санкційної коаліції для Hengyi у Брунеї».