Український досвід, польська база, європейські компоненти: як Molfar створює нове покоління тактичних радарів

Українсько-польський стартап Molfar Defence Technologies, заснований лише 2026 року, нещодавно залучив 1,5 млн євро. Команда розробляє компактні тактичні радарні системи для раннього виявлення малих безпілотників, мікродронів і FPV – на тлі сильних завад, атмосферних аномалій і рельєфу.

Потреба в таких рішеннях зростає разом із самою дроновою війною. «Нещодавно НАТО випустило стратегічний репорт із пріоритетами на найближчі 5–10 років, де трендом №2 назвали протидію БпЛА та захист повітряного простору. Бачимо, як масштабування вимірюється вже сотнями тисяч і мільйонами одиниць на рік. З'являються FPV-інтерцептори, які працюють на 100 км, змінюються діапазони радіозв'язку, додається автономія», – пояснює співзасновник Molfar Defence Technologies Максим Джеріхов.

Як стартап залучає капітал у складний DeepTech-продукт? Чому розробка тактичного радара потребує десятків мільйонів євро? Як компанія закриває ланцюги постачання без китайських компонентів і формує команду з фахівців космічної галузі? Про це та багато іншого Mind розповів Максим Джеріхов.

Як четверо співзасновників зібрали Molfar навколо радарної технології

«У мене завжди була амбіція створити власну компанію. До того ж мав непоганий досвід роботи в динамічному середовищі глобального стартапу, де треба було будувати всі операції з нуля, – пригадує співзасновник Molfar. – Вирішальним моментом стало запрошення від давніх знайомих. Вони розробляли глибокі технології, але розуміли, що для створення системного бізнесу потрібна людина, яка візьме на себе операційну рутину, побудову процесів, залучення інвестицій і міжнародну стратегію».

Так сформувалося ядро компанії, де ролі чітко розділили. Технічну частину взяли на себе три співзасновники з бекграундом у DeepTech: раніше вони створювали квантові гіроскопи, розробляли лідари та системи керування. Максим же очолив комерційний і стратегічний напрям, фандрайзинг, хайринг (використовуючи власну рекрутингову компанію) та очолив напрям розбудови відносин із партнерами й державою.

Molfar заснували 2026 року. Спочатку під конкретну проблематику розробили й запатентували технологію, і лише після цього навколо неї почали будувати команду та юридичну структуру.

Чому розробка радара потребує десятків мільйонів євро

Створення власного радара – принципово новий рівень. Стартап одразу потрапив у середовище надвисоких фінансових і технологічних бар'єрів, де доводиться опосередковано конкурувати з корпораціями, які будують свої системи десятиліттями.

«Запуск розробки фінансували з власних заощаджень засновників: закривали базові задачі, збирали перші прототипи, фінансували R&D. Завдяки кастомізації та власним інженерним рішенням вдається суттєво знижувати вартість розробки. Наприклад, проєктування та виготовлення першої AESA-антени обійшлося приблизно ушестеро дешевше, ніж аналогічні розробки в конкурентів або готові рішення», – пояснює Джеріхов.

Та уточнює: «Але R&D у галузі радіолокації – дуже дорога історія. Нещодавно залучили в команду фахівця, який до цього розробляв стратегічний радар із дальністю понад 1600 км. Так от, у його попередній компанії бюджет лише на розробку становив 2,5 млрд євро».

У компанії наразі не розкривають ціноутворення. «Можу сказати, що системи подібного класу від провідних світових виробників коштують орієнтовно від 200 тис. євро до 2 млн євро – залежно від конфігурації та можливостей. Порівнювати нашу майбутню ціну з українськими аналогами на цьому етапі було б передчасно», – каже спікер.

У цьому бізнесі самі лише компоненти коштують астрономічних грошей, а спеціалізоване вимірювальне обладнання й оренда лабораторій вимірюються десятками, а часом сотнями тисяч євро.

«Оцінюючи аналоги, один із наших колег по ринку нещодавно заявив, що витратив на розробку свого радара 16 млн євро, – ділиться Джеріхов. – Ми не оприлюднюємо точну суму, скільки вже вклали та скільки ще залучимо, але точно йдеться про десятки мільйонів євро для створення системи, яка може конкурувати на світовому рівні. Забезпечувати такий масштаб виключно власним коштом неможливо, тому від початку розробили багатораундову інвестиційну стратегію».

Чому радар, який працює в симуляції, розсипається на полігоні

Створити перший концепт і розробити Proof of Concept (PoC) команда змогла за дев’ять місяців, однак у радіолокації шлях від робочої гіпотези до стабільного серійного приладу – неперервна дистанція випробувань.

«На папері й у симуляторах будь-який радар працює ідеально, – посміхається співрозмовник. – Та будь-який DeepTech-проєкт починається з математики і фізики: ти сідаєш із науковцями та прораховуєш фундаментальні обмеження. Далі створюється віртуальне середовище, де крутиш алгоритми, але, як тільки виходиш у реальний світ, усе розсипається».

«Щоб просто протестувати та відкалібрувати антенні системи, тобі потрібні спеціальні безлунні камери. Це приміщення площею від 20 до 100 кв. м, повністю обшиті поглинальними матеріалами, де немає жодного зовнішнього радіосигналу чи відбиття. Кількість подібних камер в усій Польщі та Україні можна перерахувати на пальцях однієї руки – та й там черги розписані на місяці наперед.

Але справжній реаліті-тест починається, коли вивозиш прототип із лабораторії на полігон. Там у повітрі висять сотні БпЛА, кругом працює РЕБ, літають птахи, шумить кластер – і після кожного такого виходу повертаєшся в офіс і повністю перекалібруєш математичну модель», – розповідає Максим.

Нині продукт перебуває на етапі розробки та тестування функціонального прототипу. До кінця цього року в Molfar планують досягти рівня TRL 6 – бетапрототипу, випробуваного в середовищі, максимально наближеному до бойового.

«DefenseTech передбачає значну кількість регуляторних і сертифікаційних процедур, над якими ми вже працюємо. У планах також кодифікація, але це наступний етап після завершення поточної фази розробки та тестування», – пояснює Джеріхов.

9 параметрів детекції та мобільність: у чому особливість технології

За словами співзасновника Molfar, ключова проблема більшості класичних локаторів полягає у фокусуванні виключно на ефекті Доплера та мікродоплера.

«Класичні системи дивляться на зміну частоти хвилі від об'єкта, що рухається. Але якщо пластиковий дрон висить у повітрі, рухається повільно або ховається за деревами, рівень відбитого доплерівського та мікродоплерівського сигналу зменшується в сотні разів, через що дрон фактично зливається із шумом», – пояснює співрозмовник.

У Molfar пішли іншим шляхом: «Використовуємо декілька детекторів: класичні енергетичний і CFAR (це алгоритм з адаптивним порогом виявлення, який підлаштовується під поточний рівень шуму й фону, щоб кількість хибних спрацювань залишалася сталою. – Mind), а також власні детектори на основі структури цілі та зі складовою машинного навчання», – розповідає Джеріхов.

Перший оглядовий тактичний радар Molfar заточений під найгострішу проблему фронту – малогабаритні коптери.

«Наш таргет №1 зараз – мультикоптерні дрони: FPV, Mavic, бомбери та інтерцептори. Саме під них калібруємо наші алгоритми й додаткові канали детекції, – пояснює співзасновник стартапу. – Звісно, радар бачить і «шахеди» чи літакові планери, але саме на коптерах даємо суттєву перевагу. Далі плануємо розвивати це як універсальну платформу та поступово адаптувати її під увесь спектр повітряних загроз».

Джеріхов додає, що радари на сьогодні – одна з пріоритетних цілей для ворога. Тому, щоб зберегти життя наших військових, команда намагається зробити систему максимально мобільною: вона має швидко розгортатися, переміщатись і згортатися.

«При цьому радар не працює у форматі Plug and Play. Він вимагає обов'язкового калібрування та базового навчання операторів. Наше завдання – зробити інтерфейс максимально user-friendly, щоб екіпаж міг швидко зрозуміти всі додаткові фічі та розкрити потенціал приладу на 100%», – зазначає він.

Але самотній радар у сучасній війні – лише половина рішення, пояснюють у компанії. Справжня ефективність досягається тоді, коли локатор стає «мізками» для цілої мережі датчиків і засобів ураження.

«Радар – первинний тригер, який має першим сказати: «В умовній точці X на такій-то висоті з'явилася ціль». Але далі за справу беруться інші системи, – розповідає Джеріхов. – Ми закладаємо архітектуру так, щоб наш радар миттєво віддавав точні координати на оптико-електронні станції, акустичні датчики, засоби РЕБ або безпосередньо на автоматизовані вогневі групи чи FPV-інтерцептори. Оптика підтверджує тип цілі, радар її супроводжує, а засіб ураження – знищує. Саме за такими мультисенсорними платформами – майбутнє захисту об'єктів критичної інфраструктури та міст».

Пошук «мізків»: де Molfar знаходить інженерів

Не меншим викликом для стартапу виявився пошук фахівців.

«Увесь світ останні 12 років масово біг у софт, мобільні застосунки та IT, про складні антенні системи й радіофізику майже всі забули. А в Україні через війну ситуація ще гостріша: ринок БпЛА висмоктав практично всіх інженерів, які вміють працювати з платами й радіочастотами. Зрозуміти, як будувати АЕСА-антени, можуть поодинокі спеціалісти. Саме тому ми розгорнули R&D-лабораторію у Варшаві й почали хантити фахівців із топових світових радарних компаній – людей, які до цього конструювали супутникові системи та стратегічні локатори з дальністю понад 2000 км», – розповідає Джеріхов.

Зараз у команді Molfar – 9 фахівців (7 інженерів та 2 бізнес-менеджери).

Стартап відкриває офіс в Україні та сподівається, що його запуск масштабує і команду.

Від європейської бази – до фронтового фідбеку

Ключовий розробницький майданчик стартапу зараз розташований у Варшаві. Втім, Molfar активізує присутність в Україні та розгортає повноцінний офіс у Києві.

«Польща для нас – чудова інфраструктурна база: доступ до сертифікованих європейських лабораторій, міжнародного капіталу та комфортний майданчик для хайрингу закордонних інженерів. Але реальний бойовий досвід і кінцевий користувач – в Україні, – пояснює співзасновник стартапу. – Будувати військовий DeepTech у відриві від фронту неможливо. Відкриваємо офіс у Києві, щоб скоротити дистанцію між розробником і військовим до кількох годин. Нам потрібен фідбек у режимі реального часу: якщо дрон змінив конструкцію або тактику польоту, наші алгоритми мають адаптуватися негайно, а не через пів року бюрократичних погоджень».

Без Китаю в ланцюгу постачання: як Molfar розв’язує проблему компонентів

У Molfar принципово вирішили уникнути залежності від Китаю.

«Якщо робиш продукт для оборони країн НАТО, не маєш права впаяти туди жоден китайський транзистор чи модуль, бо завтра тобі перекриють постачання або виріб не пройде сертифікацію. Усе залізо закуповуємо виключно в країнах НАТО або ЄС, але тут є інший бік медалі – логістика. Доставка однієї деталі може тривати від одного до трьох місяців», – пояснює спікер.

Крім того, ці компоненти досить складні та часто їх треба кастомізувати.

«Тому при виборі компонентів потрібно враховувати можливість інтеграції і взаємного доповнення цих компонентів з іншими елементами системи. Так один із ключових елементів розробки – антену – робимо кастомну, бо не знайшли на ринку чогось доступного, тому виробляємо її самі», – ділиться співзасновник стартапу.

У компанії визнають, що використання європейських компонентів матиме вплив на кінцеву ціну радара, оскільки європейські компоненти об’єктивно дорожчі.

«Водночас, на нашу думку, ця різниця не є критичною з огляду на питання безпеки, надійності та необхідних параметрів системи. Більшим викликом зараз є строки постачання окремих компонентів», – каже Джеріхов.

Як українська розробка збирається конкурувати зі світовими гравцями

Створювати оглядовий радар у світі, де вже існують оборонні корпорації з мільярдними бюджетами, здається авантюрою. Проте в Molfar переконані: саме гнучкість і вузьке фокусування дають малим компаніям перевагу.

«Великі гравці роками будують громіздкі системи «усе в одному», які коштують сотні мільйонів і розгортаються годинами. Але сучасна війна БпЛА – війна динаміки, – зазначає Джеріхов. – Наш радар створюється як мобільний, порівняно недорогий і надчутливий елемент. Ми не намагаємося замінити собою стратегічне ППО, а закриваємо прогалину на мікрорівні, де класичні гіганти мають системні прогалини або складнощі. Великій корпорації потрібні роки, щоб змінити конфігурацію антенної решітки чи переписати софт, а ми робимо це за місяці».

Оцінюючи конкурентне поле, Джеріхов зазначає, що зараз в Україні розгорнуто чимало радарних систем світових виробників, зокрема Leonardo, Saab, RADA, Hensoldt, KMB Telematics і Robin Radar.

Водночас в Україні поступово з’являються і власні розробники. З відкритих джерел відомо щонайменше про чотири українські компанії, які створюють радарні рішення для виявлення безпілотників. Phantom Defense розробляє радар для виявлення дронів типу Shahed. Contra Drone презентувала малий радар, який виявляє цілі за 15 км. AirNet інтегрувала мікрорадар у спеціальний сіткомет для перехоплення дронів. Mais Intelligence створює модульні радарні системи та комплекси активного захисту для перехоплення повітряних цілей і захисту техніки від FPV-дронів.

«Якщо говорити про локальних українських розробників, знаємо щонайменше одну компанію, яка зараз також перебуває на етапі розробки власного радара. У них уже є низка дуже успішних реалізованих defence-проєктів, сильна команда та досвідчений фаундер. Тому думаю, що в майбутньому ми точно будемо перетинатися на ринку», – прогнозує Джеріхов.

Від власних коштів до 1,5-мільйонного раунда: як Molfar знайшов першого інвестора

Співзасновник Molfar розповідає, що зараз компанія переходить від етапу bootstrapping (фінансування власним коштом) до залучення міжнародних інституційних інвесторів.

«Будь-який DeepTech-стартап у сфері defence проходить кілька етапів фандрайзингу – це класична світова механіка. Коли виходиш на етап кастомного виготовлення антен, закупівлі дорогих європейських компонентів, тривалих випробувань у безлунних камерах і сертифікацій – власних заощаджень уже не вистачить. Починається гра, яка вимагає залучення десятків мільйонів євро», – розповідає Джеріхов.

Частину цієї суми – 1,5 млн євро – стартап підняв у червні від шведської інвестиційної компанії Front Ventures.

За його словами, при виборі інвесторів для стартапу критично важливим було отримати саме експертну підтримку й доступ до мережі контактів.

«Кожен фонд має свій нетворк, додаткову експертизу та розуміє специфіку ринку. Унікальні фонди можуть пришвидшити твоє впровадження в державні програми, зконнектити з потенційними партнерами, допомогти з маркетингом, хайрингом чи підказати, на що звернути увагу. Венчурний світ дуже відвертий, і допомога знаннями чи контактами тут є нормальною практикою, бо тільки так можна побудувати дійсно щось велике», – пояснює Джеріхов.

Та додає: інвестори звертають увагу на цілий комплекс факторів – від актуальності проблематики до комерційного трекшну й досвіду команди.

«На ранніх етапах фонди інвестують насамперед у команду. Технологія може змінюватися, але важливо мати людей, які здатні розв’язувати складні питання, рухатися швидко, чути ринок і реалізовувати задумане. Оскільки в нас складна технологія на межі з наукою, деяким фондам було важко розібратися в деталях. Проте ми продовжуємо підтримувати довгострокові контакти з тими, хто в нас не проінвестував: вони запрошують нас на свої івенти, знайомлять із портфельними компаніями для обміну досвідом», – розповідає спікер.

Куди йдуть залучені кошти та які плани на майбутнє

У першу чергу компанія вливає гроші в R&D та розбудову команди.

«Фокус №1 на сьогодні – розробка продукту. У нас є контрольні точки, яких досягаємо: одна з них – жовтень, друга – початок січня наступного року. Залучені кошти йдуть на розширення команди, створення кастомних елементів нашого радара та відкриття філіалу в Україні, – розповідає Джеріхов. – Крім того, це фінансування допомогло нам стати більш публічними, вийти на спілкування з кількома прайм-компаніями та колегами по індустрії на профільних конференціях, як-от Eurosatory».

Водночас у Molfar наголошують, що в галузі радіолокації потреби у фінансуванні є постійними.

«Тому комбінуємо різні джерела: будуємо ревеню, розвиваємо продукт, беремо участь у грантових програмах і перебуваємо в постійному діалозі з інвесторами щодо наступних кроків», – пояснює спікер.

У компанії очікують, що попит на технології захисту повітряного простору лише зростатиме, а сам ринок щонайменше найближче десятиліття залишатиметься перспективним для нових технологічних рішень.

«Світ цивільної та військової безпеки рухається в бік мультисенсорності – поєднання акустики, візуальної детекції, софту, ШI та радарів. Ринок захисту повітряного простору розвиватиметься ще як мінімум десятиліття, і ми будуємо технологію під цей глобальний виклик», – підсумовує Максим Джеріхов.