Захворіло у світі
20,391,697
Померло у світі
743,724
Вилікувалось у світі
12,624,538
Захворіло в Україні
84,548
Померло в Україні
1,970
Вилікувалось в Україні
45,686
Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»

Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»

Куратор і колекціонер — про стан видавничої справи в Україні, про те, як і навіщо видавати мистецьку книгу, і про перетворення книжок на великі виставкові проекти

Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»
Фото Олександр Козаченко для mind.kiev.ua

На сьомому «Книжковому Арсеналі», який проходив з 17 по 21 травня, видавництво Павла Гудімова «Артбук» презентувало тематичну програму «Українська Візуальна Книга» і в її рамках – новинку для українського книжкового ринку: візуальну книгу.

Втім, одного проекту Гудімову виявилося замало, і разом з Діаною Клочко він виступив куратором ще декількох. Це «Енеїда Базилевича», присвячена легендарному ілюстратору поеми Котляревського, «Один кілометр Перцю» про найвідоміший радянський гумористичний журнал, виставка «Вернер Клемке. Нестандарт», присвячена творчості німецького ілюстратора і графіка, експозиція робіт художника-революціонера ХІХ століття Оноре Дом’є «Дом’є – батько французької карикатури», а також виставка «Слухай уважно!» львівського художника Андрія Сагайдаковського. Ці проекти з різних боків розкрили фокус-тему фестивалю – «Сміх. Страх. Сила». Вони наочно продемонстрували розвиток світової сміхової культури та її вплив на українську.

Захоплення мистецтвом у музиканта Павла Гудімова почалося понад 10 років тому, коли він разом з однодумцями відкрив дизайнерську студію «Я Дизайн», а трохи згодом, у 2007-му – арт-центр «Я Галерея». Разом з видавництвом «Артбук» вони входять до холдингу «Гудімов арт проект».

Останнім часом Гудімов та його холдинг активно взялися за продукування великих виставкових проектів музейного рівня. У 2012 році, наприклад, Гудімов ініціював експозицію «Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ століття: Іоанн Георг Пінзель» у Луврі. Також серед найгучніших – минулорічна, спільна з FILM.UA Group, масштабна експозиція «Тіні забутих предків». Разом з другим куратором – кінокритиком Андрієм Алферовим – Гудімов за допомогою рідкісних фотознімків із сімейних архівів учасників знімальної групи, режисерських розкадрувань, коміксів, етнографічних досліджень, а також творів сучасних митців Тиберія Сільваші, Миколи Малишка та Антона Логова розповів історії, які лишилися за кадром при створенні знаменитого фільму Сергія Параджанова. Виставку відвідали 20 000 поціновувачів мистецтва у Києві та ще 8000 – у Львові.

Про роботу над «виставкою-фільмом», про те, чим така експозиція відрізняється від представленої цього року на «Книжковому Арсеналі» «виставки-книги», про складнощі організації великих виставкових проектів, а також про видання візуальної книги і чому це важливо робити, Павло Гудімов розповів Mind.

– Ви виступили одним з кураторів тематичної програми «Українська візуальна книга» на цьогорічному «Книжковому Арсеналі». Як її сприймали? Які підсумки роботи проекту?

– «Візуальна книга» для українського ринку звучить ще доволі напружено. Що це за книга? Ми звикли до книжки, де є текст і максимум якась ілюстрація чи додаткова інформація. А тут книжки, побудовані виключно на візуальному. Увесь світ давно це проковтнув: явище візуальної книги стрімко розвивається вже десятки років. Є надзвичайно серйозні продажі, й аудиторії, і площадки, де ця книга репрезентується, а також спеціальні книгарні, де домінує саме візуальна інформація. У нас ця література частіше представлена у книгарнях на окремих, не надто зручних поличках. Але у більшості випадків як реалізатори, так і аудиторія не ознайомлені з усіма плюсами книжки, де візуальне відіграє величезну роль. Нове покоління поступово звикає.

Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»
Фото надане арт-центром «Я Галерея»

Йдеться про готовність цієї дещо елітарної візуальної книги вийти на масовий ринок. Зараз її наклади сягають максимум 1000, іноді 500 екземплярів, навіть 200 – але це вже небезпечно мало. Економічна ситуація не сприяє розвитку візуальної книги, тому що вона дорожча за текстову. Собівартість більша з точки зору виконання, поліграфії, паперу, обкладу, транспортування, виробництва. Як мені сказав один із гумористично налаштованих відвідувачів «Книжкового Арсеналу»: «Щоб придбати всі книжки, які хочеш, треба продати нирку». Так не має бути.

Інший важливий момент – це реалізація. Більшість музеїв світу мають книжкові магазини, де візуальна книга представлена найбільше. Тисячі музеїв і спеціалізованих магазинів світу мають можливість продавати таку книгу. Наші музеї у більшості випадків не мають книжкових крамниць, сувенірних лавок і ресторанів, що є проблемою для комфорту відвідувачів, сервісу і у тому числі шансу доступу до своєї аудиторії для видавців візуальної книги. Поганий музейний маркетинг впливає значним чином на реалізацію.

Интервью с Павлом Гудимовым
Фото Олександр Козаченко для mind.ua

– Які результати продажу представленої на «Книжковому Арсеналі» книги «Енеїда Базилевича», котру ви впорядковували?

Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»
Фото надане арт-центром «Я Галерея»

– Ми продали 150 книжок з тисячі, тобто 15% накладу, я вважаю, це дуже непоганий результат. Хоча для розповіді про культову книгу – ілюстроване і найпопулярніше видання «Енеїди» 1967 року, що перевидавалося 17 разів, – це тільки початок. Ми плануємо презентувати «Енеїду Базилевича» також у Львові, Полтаві, Дніпрі, співпрацювати з мережею дистриб’юторів.

– У каталозі «Я Галерея» на сайті – близько 60 книжок. Які з них є бестселерами?

– Мистецькі книги навіть за умови гарних продажів не стають бестселерами в розумінні ринку літератури. Коли ми видали перед Новим роком спільно з кризовим медіацентром книгу альбомного формату «Діячі Україні» Клубу ілюстраторів Pictoric, багато хто з культуро-орієнтованих людей купував її саме на подарунок. Зараз лідером є «Енеїда Базилевича», присвячена ілюстраціям до твору Котляревського.

– Ви якось казали, що зараз працюєте над форматом «виставки-книги», адже з «виставкою-фільмом» («Тіні забутих предків») вже попрацювали. У чому специфіка роботи над виставкою-книгою порівняно з виставкою-фільмом?

– Коли ти працюєш над виставкою-фільмом, то маєш у руках усі синтетичні методи та засоби, якими оперує фільм. Це музика, відео, так звані рухливі картинки, артефакти, костюми тощо. З виставкою-книгою ти маєш набагато менший інструментарій, але цікаво, що спільне для них – це та текстова частина, яка стає експонатом.

Интервью с Павлом Гудимовым
Фото Олександр Козаченко для mind.ua

– У чому була найбільша складність у роботі над проектом «Тіні забутих предків»?

– Найважчим було зібрати всі процеси докупи. Насправді обслуговування виставки – це така сама робота, як і створення виставки. Маю надію, що за наступні п’ять років ми зможемо представити «Тіні забутих предків» за кордоном, бо зацікавлені сторони вже є.

Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»
Виставка-фільм «Тіні забутих предків»
Фото надане арт-центром «Я Галерея»

– Цього року «Я Галерея» виповнилося 10 років. Для вітчизняної арт-сцени – це поважний вік. Як ви вимірюєте успішність арт-центру?

– Насправді галерейна діяльність займає лише декілька відсотків у арт-центрі «Я Галерея». Десь у сім років ми відчули величезну кризу. Ми мали важливий шестирічний етап існування у Дніпрі. Зараз ми вийшли на такий продакшен, який не тільки займається проектами у своєму просторі, а й показує зріз мистецтва певних періодів. Ми – компанія, яка займається контентом музейного рівня. Таким, як виставка Вайнштейна в «Я Галерея» під кураторством Валерія Сахарука і резиденції «Великий Перевіз», виставка-ретроспектива Павла Макова на п’ять залів у Львівському національному музеї. Наприкінці літа у київському Національному художньому музеї відкривається «Енеїда», присвячена всьому пласту ілюстраторів і візуальній репрезентації феноменальної поеми Котляревського. Ми плануємо міжмузейні виставки заздалегідь, за два-три роки, тобто вже йде підготовка проектів на 2018–2020 роки.

Найбільш буксуючий наш напрямок – це співпраця із закордонними інституціями, яку ми розвиваємо, щоб знову не перейти у кризу локальності, щоб в нас повірили іноземні партнери.

Интервью с Павлом Гудимовым
Фото Олександр Козаченко для mind.ua

– Яких найголовніших помилок припускаються видавці культурологічних книг?

– Іноді ці книги настільки орієнтовані на вузьку професійну аудиторію, що нагадують методички. Треба ширше бачити аудиторію. Часто також дизайн не відповідає часу, неякісний папір, який не тримає зміст.

– Якою має бути візуальна книга, щоб привернути увагу і запам’ятатися?

– Якщо ти працюєш з візуальною книгою, то треба мати певний бекграунд, знання, ти маєш мислити цією книгою, а сама книга має бути якісною та оригінальною у своєму сегменті. Йдеться про три аспекти, три універсальні параметри: оригінальність, якість і розмаїття. Але книга завжди фіксує час, і кожне десятиліття має свої стандарти верстки, якості поліграфії, подачі інформації.

Павло Гудімов: «Забороняти треба речі, які дійсно заважають державі розвиватися»
«Енеїда Базилевича»
Фото надане арт-центром «Я Галерея»

– На цьогорічному «Книжковому Арсеналі» відбулася презентація візуальної книги «Діячі України» від Pictoric. Де друкувалася ця книга? Чи є в Україні такого рівня поліграфії, щоб конкурувати з європейськими?

– Якщо друкарні стараються, то результат виходить відповідний. В Україна є дуже непогані можливості щодо поліграфії. У книжок «Артбуку» невеликі наклади, тому ми друкуємося виключно у нас, бо поки це невигідно робити за кордоном, і прагнемо підтримувати вітчизняних виробників книги.

– До речі, про підтримку вітчизняного виробника. Як ви ставитеся до заборони імпорту російської літератури в оригіналі?

– Дебати з цього приводу чую часто. Можливо, таке нововведення має дати поштовх українському видавцеві, якого певною мірою перекривала російська книга. Але я проти будь-яких заборон, бо заборона завжди веде тільки до підвищення попиту й інтересу.

Ми маємо розуміти, що забороні з точки зору здорового глузду мають підлягати лише ті речі, які дійсно заважають розвиватися державі та які несуть загрозу ідеологічного характеру, як антиукраїнська література. Книжки з мистецтва, культурна література, переклади – чому їх потрібно забороняти? Вони тільки дають можливість ознайомитися зі світовим культурним пластом, а в Росії, до речі, дуже багато перекладають. Щоб наздогнати те, що планується перекрити, треба піднятися хоча б на сусідський рівень мистецької книги, а краще – одразу на європейський.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті