Ласкаво просимо до цирку: чому варто дивитися «Запрошення на страту» від театру «Мізантроп»

Сюжет. Цинциннат Ц. потрапляє під суд за «гносеологічну мерзенність» і «непрозорість». Процес над ним ведеться за законами, яких не існує, а його смертний вирок маскують фразою «з люб'язного дозволу публіки вам вдягнуть червоний циліндр». Чим далі, тим більше герой стикається із нормами і правилами, які суперечать здоровому глузду. Інші дійові особи радше нагадують пародії на людей, серед яких логічно мислити вдається тільки головному герою. Усе обертається навколо питання, коли ж Цинциннату нарешті відрубають голову? Серед суцільного абсурду більш-менш адекватно виглядає лише П'єр, сусід, якого підселяють до Цинцинната. Мсьє П'єр приміряє на себе кілька масок-ролей: він то впадає в істерику, то влаштовує запальні танці у стилі диско. При цьому саме П'єр є відповідальним за страту Ц. Про котру, однак, до кінця не буде відомо, чи вона справді відбулася, чи це герой просто скинув окови цього світу, чи цей світ йому весь час марився.

Прем’єра: 6 жовтня 2016 року

Наступна вистава: 6 грудня 2017 року

Режисер: Ілля Мощицький

Бекграунд. Трупа «Мізантропу» дебютувала на початку минулого року – модерновою, у дусі танцювальної драми постановкою класичного твору Чехова «Три сестри». Керують київським незалежним театром український композитор Дмитро Саратський та санкт-петербурзький режисер Ілля Мощицький, який на батьківщині значний час ставив спектаклі в «Мюзик-Холі», а у 2016-му створив кросжанрову виставу «Клоп» у Театрі естради ім. Райкіна. За пластичну складову вистав відповідає Микола Бойченко, засновнику балету D’Arts, майже всі танцівники якого увійшли до складу трупи «Мізантропа».

Ще одним гучним проектом «Мізантропу» стала п’єса канадського драматурга Джонатана Гарфінкеля «Холокост Кабаре. Суд над Джоном Дем’янюком», яка відбулася всупереч протестам єврейської громади Києва. В основу сюжету лягла реальна історія Івана-Джона Дем'янюка, який натуралізувався у США після того, як працював охоронцем у нацистських концтаборах.

Режисер Ілля Мощицький пропонує власну інтерпретацію класичного твору Володимира Набокова: у нього вийшла суміш класичного театру, кабаре та циркової вистави. Реквізитом час від часу слугують знайомі сучасному глядачу речі – наприклад, смартфони. А у саундтреку – композиції в дусі Gogol Bordello та романтичні балади у виконанні Дмитра Тодорюка. Композитор Дмитро Саратський наголошує на тому, що п’єсу слід сприймати як самостійний художній твір, і щоб зрозуміти виставу за мотивами роману, необов’язково його до цього читати.

Вам сподобається, якщо: ви поважаєте творчість Набокова і водночас відкриті до сучасного іммерсивного театру – тобто такого, що активно взаємодіє з глядачем.

Вам не сподобається, якщо: ви надаєте перевагу класичному театру і вважаєте, що нецензурній лексиці немає місця на сцені.

Головна причина подивитися: преосмислити метафоричність твору Набокова, який хоча і написаний понад вісім десятків років тому, досі лишається актуальним. І не лише завдяки авангардній сценічній інтерпретації.