facebook.com
mind
Кінопродюсер Денис Іванов: «Тим, хто прийшов у кіно заробляти, байдуже, на чому заробляти»

Кінопродюсер Денис Іванов: «Тим, хто прийшов у кіно заробляти, байдуже, на чому заробляти»

Засновник дистриб'юторської компанії авторського кіно в Україні Arthouse Traffic – про тренди у вітчизняному кінематографі, зрілість публіки, про мейджорів та артхаус, роль історичного бекграунду в просуванні кіно і ювілейний «Чілдрен Кінофест»

Цей матеріал також доступний російською
Кінопродюсер Денис Іванов: «Тим, хто прийшов у кіно заробляти, байдуже, на чому заробляти»
Денис Іванов
Фото: fb-сторінка Old Fashioned Radio

20 травня стартує реєстрація на покази «Чілдрен Кінофест»: усі сеанси – безкоштовні за попередньою заявкою на сайті. П'ятий, ювілейний фестиваль пройде з 25 травня по 3 червня і охопить понад 20 міст по всій Україні.

Місія фестивалю, ініційованого та організованого компанією Arthouse Traffic, – розвивати в Україні традицію спільних сімейних походів у кіно, залучати дітей до перегляду і створення кінофільмів.

У межах фестивалю покажуть анімаційні, художні і документальні стрічки. Також до програми увійдуть 10 кращих короткометражок, створених конкурсантами від 7 до 14 років. Оцінюватиме роботи професійне журі – режисер «Сторожової застави» Юрій Ковальов, режисер Марися Нікітюк і актриса Дарина Плахтій.

Фестиваль проходить за підтримки Представництва Європейського союзу в Україні, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Державного агентства України з питань кіно, посольств і культурних представництв країн – учасниць фестивалю.

Mind поспілкувався з засновником Arthouse Traffic Денисом Івановим про місію фестивалю та загалом кінопродукції у тих процесах, які зараз відбуваються в українському суспільстві. А також про те, як привчати вітчизняного глядача до якісного кіно, що примушує не лише споживати яскраву картинку, а й підключати до її засвоєння мисленнєвий аппарат.

 Чи змінюється ситуація з кінопоходами в Україні? Від чого це залежить?

 Рік від року українці все більше ходять у кіно. У розписі арт-кіно ситуація змінилася не на краще, бо кінотеатри роблять акцент на кіноатракціони американського виробництва. Але з'явився тренд того, що українське кіно зібрало хорошу касу. Успіх у глядача мали українські фільми «DZIDZIO Контрабас», «Сторожова застава» та «Киборги». Також анімація «Вкрадена принцеса» показала чудовий результат.

Що стосується імен-брендів серед режисерів і незалежних акторів, то вони нікуди не поділися. У березні виходив у прокат фільм «Тебе ніколи тут не було». Виконавець головної ролі Хоакін Фенікс – це неабияка величина для незалежного арт-кіно. На такі фільми глядачі, звичайно ж, ходять.

Очевидно, що успіхом користуватиметься нова стрічка Ларса фон Трієра «Будинок, який побудував Джек», що буде представлена ​​на Каннському кінофестивалі (триватиме з 8 по 19 травня 2018 року. – Mind), і вийде в прокат восени цього року.

Новий фільм Гаса Ван Сента «Не хвилюйся, далеко він пішки не піде» з Хоакіном Феніксом, також, думаю, буде популярний.

Тому тут не можна говорити вузько, що ось цей напрямок, або жанр, працює добре, а цей – ні. Кожен арт-фільм унікальний, у нього є своя аудиторія, яка іноді не перетинається з аудиторією інших картин. Наприклад, аудиторія фільмів Йоргоса Лантімоса і Франсуа Озона може перетинатися в якійсь частині, але вже точно не стовідсотково збігатися.

Якісь фільми більше подобаються жінкам, якісь – чоловікам, деякі стрічки вдало маскуються під жанрові обманки і можуть виходити до широкого глядача. Тобто режисер обирає такий спосіб донести свою історію більшій кількості людей. Є ж фільми не дуже комунікабельні за формою подачі, при цьому дуже гідні, але розраховані все ж більше на підготовленого глядача.

Наприклад, аудиторія угорського чарівного фільму «Тіло і душа» – об'єктивно не дуже велика, бо мало глядачів готові експериментувати і йти на угорський фільм без великих зірок. Але якщо цей фільм був би знятий в Америці з Аль Пачіно і Скарлетт Йоханссон у головних ролях, то аудиторія цього фільму з тим самим сюжетом значно б розширилася.

Тому все залежить від того, наскільки велика інерція мислення у глядача.

 Про наболіле. Невже у «Трьох білбордів на кордоні Еббінг, Міссурі» не було шансів вийти в повноцінний прокат?

 Цей фільм демонструвався в пакеті великого мейджора. А у них дуже прагматичне ставлення до такого роду кіно. Якщо фільм долає певну планку по зборах, то він виходить у прокат. Якщо ж він не має шансів подолати цю планку, то не виходить.

 Раніше ви говорили, що ініціатором походу до кіно в сім'ї найчастіше є жінка...

 Так, але варто сказати, що ті, хто починав ходити на арт-кіно у свої 18–20 років у 1990-х, виросли. У цієї аудиторії могли змінитися смаки і переваги. У більшості з'явилися діти, у багатьох ці діти вже навіть виросли і стали самостійно приймати рішення про похід у кіно.

Тому аудиторія стає старшою, її стає більше. І це гарний тренд, який розширює жанрові перспективи. Тому в країнах, де кінематограф не зазнавав криз і які не переживали таких потрясінь, як Україна, взагалі інша соціологія кіноглядіння. У Парижі в робочий день стоять черги з пенсіонерів, які йдуть у кіно. Ясна річ, що у нас це неможливо з низки причин. З одного боку, пенсіонери у нас не такі багаті, а з іншого, зникла сама звичка ходити в кіно у цієї категорії людей. А там це цілком помітний шматок ринку, на який працює кіноіндустрія.

У нас це буде можливо, коли країна добре працюватиме. Все дуже залежить від рівня життя. В Україні навіть немає кінотеатрів у містах, де менше 200 000 жителів. Добре кінофіковано лише Київ. Навіть не всі мільйонники дісталися своєї планки – ще відкриваються кінотеатри, і є куди рости. Україна – велика країна, і кількість кінотеатрів теж вирішує: українці проводитимуть більше часу в кіно або біля телевізорів.

 Артхаус, серед іншого, відчуває тиск у вигляді відмови від прокату такого кіно у великих мережах кінотеатрів. Чи справедливо це?

 Люди будують кінотеатри за приватні інвестиції. І вони хочуть, щоб вони працювали. А ринок є ринок. І тим, хто прийшов у кіно заробляти, байдуже, на чому заробляти. Їм простіше заробляти на «Месниках».

Кінопродюсер Денис Іванов: «Тим, хто прийшов у кіно заробляти, все одно, на чому заробляти»
Денис Іванов
Фото: fb-сторінка «Чілдрен Кінофест»

Справа в тому, що американське кіно на відміну від європейського не переживало таких потрясінь, як Перша і Друга світові війни. До Першої світової американське кіно дихало в спину європейському, не обганяючи його. А після неї, поки Європа лежала в руїнах, у США кіноіндустрія вирвалася вперед. Під час Другої світової, коли половину Європи було окуповано, американський кінематограф прекрасно розвивався, там знімалися фільми, працювали кіностудії.

Тому коли ми говоримо про мейджорів, то маємо на увазі серйозну, перевірену систему з більш ніж столітніми традиціями. Яка має всі маркетингові інструменти, щоб робити своє кіно популярним.

Зараз в Америці європейське кіно субтитрується, і це значно звужує його аудиторію. Саме слово «артхаус» прийшло з США. Це були кінотеатри, які показували кіно з субтитрами. Аудиторія європейських фільмів там дуже невелика.

Поняття артхаусу вже досить розмито. «Субурбікон» Джорджа Клуні – це артхаус? Це незалежний фільм. Але якщо він виходить у широкий прокат, як і «мама!» Даррена Аронофскі? Якщо останній, до того ж, може собі дозволити зняти картину спільно з Paramount Pictures?

Тому точніше буде сказати «незалежне кіно». Але і воно не займає 50% ринку в жодній країні. Але є країни, в яких це явище більше сформовано. Наприклад, у Франції, де кіно – це національне мистецтво. У них 50% кіноринку можуть становити французькі фільми. І фільм-переможець Тижня критики на Каннському кінофестивалі, про який і не чули в США, може збирати повні зали у Франції і, відповідно, мати гідні касові збори.

 Поява на ринку у вашому сегменті нових гравців – таких як Kinove і Must See Movie – вам як свого роду дистриб'ютору-монополісту іншого кіно в Україні заважає чи допомагає?

 Ми намагаємося знаходити і доносити до аудиторії гідне кіно. Наша робота в цьому плані не змінилася. Звичайно, конкуренція змушує відчувати певний драйв, але це одночасно і партнерство. Arthouse Traffic не лише займається прокатом, а й організовує низку фестивалів з допрем'єрними показами фільмів.

Наприклад, на фестивалі «Французька весна» були показані не тільки фільми, які ми привезли. Бо в цьому випадку наше завдання – відібрати стрічки, які було б добре побачити глядачеві. Ми не перший рік допомагаємо Французькому інституту в Україні саме організаційної складової.

 Давайте про «Чілдрен Кінофест». Як він еволюціонував і змінився за ці роки, і в чому особливість ювілейного фестивалю?

 У травні 2014 року, коли ми лише розпочинали цей фестиваль, багато хто крутив пальцем біля скроні. Але і у багатьох було бажання зробити щось хороше для майбутнього українського кіно та розвитку глядацької аудиторії. Ми зрозуміли, що якщо не почнемо працювати з дитячою аудиторією, то очевидно, що кінематограф не розвиватиметься. А повністю належатиме тим самим мейджорам з виключно коміксами на великих екранах.

Спочатку це була авантюра. На якісь покази ми продавали квитки, інші віддавали на благодійні групи. Потім вирішили, що це не зовсім справедливо – ділити людей на перший і другий сорт, тих, хто може купити квиток і не може собі цього дозволити з тієї чи іншої причини. Тому тепер усі покази на «Чілдрен Кінофест» безкоштовні за попередньою реєстрацією.

Поступово ця подія з 10 000–15 000 глядачів наростила аудиторію до близько 40 000 осіб. Але концепція при цьому не змінилася: ми показуємо краще європейське кіно і кінокласику.

Того року ми додали важливу секцію – Конкурс дитячих короткометражних фільмів, знятих учасниками від 7 до 14 років. Це ближче до нашої місії: щоб діти не лише дивилися, а й пробували щось знімати, об'єднувалися навколо дитячих кіношкіл та кіноклубів. Ми хочемо зробити свого роду Канни навколо дитячого кіно, щоб діти розуміли, що вони знімають не просто «у стіл» або для декількох передплатників на YouTube. Адже на прем'єрі їх роботи побачить 6000–7000 глядачів і проголосують за них, а переможцю буде вручено Приз глядацьких симпатій.

На другому фестивалі ми згадали про прекрасний мультфільм «Острів скарбів» і чекали, коли з ним буде пов'язана якась кругла дата. І дочекалися: цього року йому виповнюється 30 років. Тому в рамках «Чілдрен Кінофест» проводитимуться спецпокази в різних містах України.

 А чи можуть ці дитячі короткометражки розраховувати на продовження фестивального життя, але вже на міжнародному рівні?

 Ми на сайті подаємо вибірку з міжнародних фестивалів, присвячених саме дитячій творчості, на які можна подавати свої роботи, заповнивши форму.

Але ми також задумували цей фестиваль не лише як щорічну подію, яка проводиться наприкінці травня – на початку червня, а яка має активності протягом року. Наприклад, серії некомерційних показів дитячих фільмів у школах, дитячих таборах, на інших фестивалях дитячої творчості. Зокрема, робимо покази програми «Чілдрен Кінофест» на Одеському кінофестивалі.

 Цьогоріч послом «Чілдрен Кінофест» стала Лариса Денисенко. За яким принципом обираються посли фестивалю?

 Це мають бути безперечні моральні авторитети. Люди, які могли б донести громадськості місію фестивалю. Лариса Денисенко для нас – незаперечна величина. Вона правозахисниця, юрист, радіоведуча та дитяча письменниця, яка написала дуже важливу книгу «Майя і її мами». Ця книга розповідає, як потрібно з повагою ставитися до інших людей, у яких є свої особливості. Після прочитання ми остаточно зрозуміли, що зобов'язані зробити Ларису Денисенко послом фестивалю, бо ми теж просуваємо ідею поваги до несхожості іншого. І в програмі «Чілдрен Кінофест» завжди є пару фільмів, присвячених темі толерантності.

 Щось із європейської частини програми вийде в прокат?

 Швидше за все, вийде «Великий злий лис та інші казки». Решта – ні, бо наш фестиваль, як і мультфільми, які ми випускаємо в прокат, – це альтернатива тим великим екранізаціям бестселерів, на які безперечно ходять діти, на кшталт «Гаррі Поттера» й інших фільмів цієї франшизи.

Ми ж націлені показувати не стільки фентезі, а більше історії про реальних дітей у рамках різних жанрів, але в яких глядачі можуть побачити реальні життєві ситуації.

 А як би ви пояснили те, що в дитячому кіно все більше фентезі й так мало дійсно реальних історій, які б навчали людяності, вже згаданої толерантності?

– Бо все повертається до витоків, коли кіно показували на ринках, коли це був чистої води атракціон, рухомі картинки. Але ринки ці тепер виглядають інакше, їх замінили торгово-розважальні комплекси, та й атракціони стали більш захоплюючі.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті