«Заборонений»: як у байопіку про Стуса поєднали радянські штампи і соц-арт у дусі Сорокіна

Від фільму «Заборонений» (бюджет 38,5 млн грн) про поета і дисидента Василя Стуса публіка очікувала багато чого. Особливо на тлі скандалу, що спалахнув під час роботи над стрічкою. Каменем спотикання стала сцена суду, де Стуса від держави захищає молодий адвокат, а нині відомий політик Віктор Медведчук. Рік тому з'явилася інформація, що на авторів стрічки чинився тиск з боку оточення політика – і цей епізод із сюжету «випарувався». Автори стверджували, що «під ніж» сцена потрапила через роздутий хронометраж стрічки. А після обурення у соцмережах – її було дознято.

5 вересня картина вийшла в український прокат. І виявилася з одного боку, просякнутою величезною кількістю сценарних і режисерських штампів, а з іншого – з жорсткими еротичними фантазіями в дусі соц-арту Володимира Сорокіна. Претензій немає хіба що до схожості актора Дмитра Ярошенка до поета: що є – то є. Але до решти – безліч питань.

Безіменний Медведчук

Відразу скажемо стурбованим цією історією глядачам, що епізод суду у фільмі присутній і відтворюється майже дослівно за стенограмою, викладеною в інтернеті. Віктор Медведчук, як відомо, формалізував свій захист, нічим не пом'якшивши покарання поетові: за «антирадянську діяльність і пропаганду» Стус отримав 10 років примусових робіт і п'ять років заслання.

Єдине «але»: прізвище «Медведчук» у картині не прозвучало. У фільмі якийсь безіменний адвокат млявим тоном повідомляє, що в усьому покладається на рішення суду і просить лише врахувати фізичний стан підзахисного і його ставлення до роботи. Без подробиць щодо і першого, і другого.

Проблеми молодіжного дозвілля

Картина починається з райдужно-романтичних сцен, як Василь Стус знайомиться в метро зі своєю майбутньою дружиною – миловидною дівчиною з палаючими очима – Валентиною Попелюх (актриса Діана Розовлян). Він прямо у вагоні прочитав їй свого вірша, і та відразу напророкувала: «У вас велике майбутнє». Стус повів юну особу в арт-тусовку, де представив її своій яскравій подружці – художниці Аллі Горській. Дівчата через взаємні ревнощі відразу ж не злюбили одна одну. «Попелюх? Попелюшка!», – засміялася Горська, зухвало обігруючи прізвище нової знайомої. Стус усіляко намагається заспокоїти Валю, що «Алла лише друг».

На вечір у майстерні Горської, присвячений пам'яті поета Василя Симоненка, вдираються міліціонери – ніби з фільмів епохи перебудови: хамовиті, маргінальні й неохайні, з обличчями серійних злочинців. Вони вимагають припинити збори молоді за 10 хвилин. В іншому випадку вони (міліціонери ?!) загрожують відібрати у Алли майстерню. Виявляється, у Горської вже були неприємності: її вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі Київського університету через розділеність віконними рамами прозвали «Шевченко за гратами» та розібрали. А потім самого автора виключили зі Спілки художників, вимагаючи каяття.

Збори перемістилися до парку, де читання віршів Симоненка стало проходити при світлі паперових факелів, скручених з «Комсомольської правди» (газети, що існує і донині). Це було смішно, тому що читці, декламуючи з книг, стояли прямо під запаленими вуличними ліхтарями. Знову з'явилися міліціонери-чудовиська, та ще на чолі з товстим зухвалим дружинником. «Якщо не розійдетеся, гаситимемо це з брандспойта», – видали вони дивовижну фразу. Справа в тім, що за часів, зображених у стрічці, таких «поліцейських машин» у Радянському Союзі не існувало. Треба розуміти, що стражі порядку пригнали б пожежників? Один з правоохоронців, поглядаючи на Стуса, образливо зауважив: «Митець без яєць».

Після цього Василь повів свою дівчину на вечірку, де танцювали твіст, але й туди проникли всюдисущі міліціянти. «Аспірант! – зухвало зауважив один з них, перевіряючи документи Василя. – Угу, розумний значить». І вже звідси поета та наукового співробітника провели у відділок для подальшого «з'ясування обставин». Судячи з картини, у 1963 році, варто було хоч куди-небудь привести дівчину – там одразу з’являлися міліціонери.

Тюремний соц-арт

Далі упереміш з чорно-білими пасторальними кадрами радянської хроніки, йдуть скандали, пов'язані з протестом проти арешту поета Івана Світличного. На прем'єрному показі «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова в Будинку кіно зі сцени пролунало: «Всі, хто проти диктатури – встаньте!». Радянський класик Павло Тичина злякано закричав зі свого місця у залі: «Припиніть балаган!» – і тут далеко чомусь почулося завивання сирени...

Наукові керівники Стуса йому прозорливо повідомили: «Якщо продовжиш в тому ж дусі – спочатку вилетиш з інституту, а потім сядеш за грати». А він зухвало їм у відповідь: «Влада, якій ви лижете дупу, зникне, а неприємний присмак залишиться».

Усе б нічого, але, на жаль, монтаж і стиль цієї стрічки, що розповідає про борця з радянською владою, нагадують прийоми з радянського фільму кіностудії Довженка про якогось борця за владу Рад. А ближче до фіналу картина несподівано стала схожою на соц-арт Володимира Сорокіна: особливо в цьому сенсі вразили сміливі сценарні рішення, пов'язані з тюремниками. «Нетрадиційна» пара двох режимних офіцерів – майора Журавльова (Олег Масленніков) і лейтенанта Кузнєцова (Віталій Салій) – точно вразить глядацьке уяву. Коли обставини зміняться не в їхній бік, репліка одного з тюремників «Давай втечемо до Америки, там повно таких, як ми!» – викличе в залі заслужений регіт: як для 1985 року це були дуже освічені працівники пенітенціарної системи. А те, що з майором почне витворяти в лазні (в якості покарання) полковник КДБ Віра, яку ще в юності «приставили» до Стуса – взагалі немов узято зі сторінок сорокинського роману «Блакитне сало».

Враження Mind

Стрічка еклектична і своєрідна, рясніє різними стилями і жанрами, але головний її недолік – у тому, що образ головного героя виведений занадто плакатно, без родзинки, як у черговій радянської стрічці про чергового революційного героя, занесеного в шкільну хрестоматію.