Вернісаж місяця: таємниці жіночої натури в скульптурі та живописі

У Музеї Івана Кавалерізде відкрилася виставка п'яти дам-творців, що розповідає про різні іпостасі жіночої натури: спокусниці, коханої, матері. На експозиції «Від Автора» проектується жіночий погляд на речі, що не дивно, адже її потроїли п'ять творців-жінок і лише один чоловік-живописець.

Два полюси. На виставці два головних полюси тяжіння: це скульптура «Сорочка» Яни Роздобудько та полотно «Вітер у голові» Катерини Рудакової, розташовані по діагоналі в кутах експозиції. В обох творах головна тема – жінка і матерія (матерія і в значенні «тканина», і в контексті того, що слово «матерія» і «матір» – однокореневі).

На картині Рудакової оголена красива жінка на тлі поля, прикрита напівпрозорою тканиною. Дме сильний вітер, притискаючи до неї матерію і тим самим підкреслюючи витончені форми її тіла. А з боку спини тканина утворює чоловічий профіль, в якому вгадуються мефістофельські риси: великий гачкуватий ніс, борідка клинцем. Тобто коли у жінки «Вітер у голові» – він перетворюється на образ якогось коханого, і при погляді на його силует згадується приказка «У тихому болоті чорти водяться».

А скульптурна композиція «Сорочка» Роздобудько зображує вагітну оголену жінку, яка «приміряє» своєму майбутньому малюкові сорочечку – прямо на живіт. Вона мріє про те, щоб дитина «народилася в сорочці» – була щасливою.

Поруч із «Сорочкою», як продовження теми, ще одна скульптура мисткині – «Канва нового життя», де вагітна молода жінка вишиває різнокольорову тканину: матеріалізація доброго напуття, щоб візерунок долі її дитини був гарний.

Скульптурна композиція «Ніч» Роздобутько – це голова жінки у вільній синій хустці, а до її щоки притулилася спляча крихітна дівчинка – вона захована в складках хустки й немов кружляє на космічних орбітах матері. Доти, поки не виросте, щоб самій стати центром всесвіту для своїх дітей.

Пляжна ідилія. Поруч із «Вночі» розташувався яскравий «пляжний» триптих Олександри Руденко. На картині «Сім'я» близька тема – про батьківську турботу: батько і мати загортають в біле полотно трьох дітей, намагаючись уберегти їх від палючого сонця. І це здається трохи надмірним, враховуючи, що старшому чаду років... п'ятнадцять. Але для українських сімей така трепетна батьківська опіка майже до повноліття – звичайна справа.

На центральній картині Руденко «Біля води» зображена мама з немовлям. Червона тканина навколо її голови утворює подобу німба – це оммаж Олександри ніжним «Мадоннам» у червоних капюшонах Кузьми Петрова-Водкіна. Усі, хто купається та засмагає «У води», немов кружляють у енергетичному вихорі навколо цієї пляжної Мадонни з немовлям.

А на полотні ліворуч «На пляжі», пронизаному пластикою Гогена, батько і син збирають камінці на березі. Тато розчулено розглядає гальку на долоньці малюка, для якого, звичайно, це – чарівний камінь.

Продовжують пляжно-морську тему одесити Ольга Котова і Віталій Кузьмін. Тихо погойдуються різнокольорові човни біля причалу в «Літньому вечорі в Одесі» Котової, а Кузьмін цьому спекотному блаженству додає карнавальності «Музикантами», що пританцьовують, та строкатим натовпом роззяв у «Місті біля моря».

Щіпку містики в атмосферу виставки підкидають пейзажі Світлани Сови. Її «Світанок» з синьо-бірюзовим озером і блідими ліхтарями сповнений таємничого очікування. 

А вогні вечірнього «Кафе» нагадали однойменне полотно Ван Гога, де древній чорно-зірковий морок обрамляє затишне жовте світло віконець. 

Цей мікс вічності та сучасності простежується і в скульптурних роботах Яни Роздобудько «Дівчина з блакитними дредами» і «Портрет юнака в капюшоні». У хлопця з дівчиною грецькі профілі та пропорції, але дреди і шарф надають їм такий вигляд, ніби ці стародавні жителі Греції зараз розгулюють Оболонською набережною в Києві.

Пастки для чоловіків. Що стосується серії сюрреалістичних і метафоричних полотен Каті Рудакової, то їх об'єднує тема «жінка-спокусниця». На вході в парк, що зображений на полотні «Липовий мед», томно напівлежить оголена дівчина. Поруч – банки з медом, а внизу і далі вся ця лимонно-медова маса розтікається, з неї височіють скульптурні проекції красуні у вигляді статуй (навіває думки про метафізичний живопис Джорджо де Кіріко, у якого завжди на полотнах багато скульптур) у спокусливих позах і сонячних плямах.

Ця солодка краса ніби зупинила час, що густішає, як мед. У чоловіків, що дивляться на це ароматне розкошування, виникає бажання «залипнути». Єдине, що може насторожувати – це міркування: чи не «липа» все це? Бо ж мед липовий.

Полотно Рудакової «Силуети» побудоване за тим самим принципом: тільки тут помаранчево-коричневий парк-лабіринт, де фрагменти статуй фігуристих жінок ведуть до справжньої оголеної дівчини, що скидає червоне покривало. На передньому плані полотна на все це намагається не звертати увагу гіпсовий чоловік із книгою. Та чи вдасться?

Уже на виході з виставки на глядача чекають «Двоє» Руденко – хлопець і дівчина застигли на сонячному тлі води і піску в солодких обіймах, а їхні коліна з'єднує білий рушник. Та з іншого боку стіни, де висить полотно, немов на зворотному боці кохання, розташована картина «Сон. Двоє» Світлани Сови. На ліжку сплять чоловік і жінка. Різке місячне сяйво, що проникає до кімнати крізь жалюзі, залишає на їхніх білих тілах темні горизонтальні смуги тіней, і здається, що люди наче в місячних тюремних робах і шапочках. Кохання – і щастя, і в'язниця?

Враження Mind

«Від Автора» – тематично вдало підібрана виставка з тонкою поетичною атмосферою. Ми рекомендуємо її відвідати, аби доторкнутися до таємниць любові та жіночої натури, представленій у трьох іпостасях: спокусниці, коханої, матері. Що стосується останньої, то недарма на виставці носилася ціла зграйка дітей, як реальне втілення того, що знайшло своє відображення в мистецтві.