Кіно під час змін: чи виживе «великий екран» після пандемії

Світова кіноіндустрія адаптується до нових звичок глядачів. Процес відбувається з обох сторін: і світові студії, і творці кіно шукають шляхи, як знайти доступ до аудиторії та зберегти прибуток. Глядацькі вподобання за останній рік зрушили в бік стримінгових платформ. Натомість, мережі кінотеатрів намагаються мінімізувати збитки.

У рамках безкоштовного онлайн-фестивалю європейського кіно EUFF 2021, який проходить з 7 до 13 червня, відбулася дискусія про кіноіндустрію під час пандемії. Спікерами виступили український журналіст, кіно- і театральний критик Дмитро Десятерик, головний редактор «Радіо НВ», кінокритик Олексій Тарасов та журналіст, кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський. Mind публікує тези учасників дискусії.

За час пандемії стримінгові платформи на кшталт Netflix наростили кількість підписників у кілька разів. Адже кіно залишилося хіба не єдиною доступною розвагою вдома. Зміна звички ходити до кінотеатрів виявилась настільки глобальною, що найбільші кіностудії світу були змушені скоротити кількість фільмів або перенести анонсовані раніше прем’єри. Чи стане екран смартфону новим кінотеатром?

Дмитро Десятерик:

– Нещодавно я розмовляв з нашим видатним режисером Мирославом Слабошпицьким, автором фільму «Плем’я». У нас мова зайшла про стримінгові платформи під час пандемії – чи вони перехопили і замістили кінематограф і чи буде у них майбутнє. Так ось він сказав, що стримінг так і не став повноцінним замінником кіно.

Такі платформи взяли на себе кілька прем’єр, врятували кілька режисерів і кілька репутацій, але в них не вийшло створити нічого повноцінного, «Голлівуду 2.0» так би мовити. Кіно – це спільний ритуал, спільний друг.

Олексій Тарасов:

– Я думаю, це трохи консервативний погляд. Мені здається, що умовний Netflix – просто інший спосіб дивитися кіно. І пандемія це дуже пришвидшила. Маю на увазі, що через те, що ми не мали змоги ходити в кінотеатри та дивилися фільми в себе вдома.

Якщо відслідкувати, як розвивається цей бізнес, то ми бачимо, що зараз Amazon купив компанію MGM. Тобто, в них зараз є права, наприклад на франшизу про Бонда і багато інших. Просто все змінюється. Голлівудські студії бачать, що вони можуть отримати ті самі гроші зі стримінгу.

Ярослав Підгора-Гвяздовський

– Дивно говорити про смерть великого кіно, вважаючи, що той самий Netflix нещодавно купив один із найстаріших кінотеатрів США у Лос-Анджелесі, де відбуваються великі Голлівудські прем’єри.

За часів пандемії Netflix взагалі зберіг кіно. Адже кінотеатри закрились, а ця компанія найбільше інвестує в створення фільмів, даючи роботу акторам, режисерам, продюсерам, тощо. Тому я вважаю, що Netflix врятує кіно, а не вб’є його. Вони інвестували $15 млрд до кінця року для створення контенту, який перекриває всі видатки всіх п’яти найбільших студій Голлівуду.

Є ідея власного фільму, але немає коштів на зйомки? З такими труднощами стикається ледь не кожен перший початківець режисер чи продюсер. В Україні знайти інвестиції у кіновиробництво доволі складно через відсутність зрілого ринку. Але є кілька шляхів, що можуть спрацювати та дати можливість заявити про себе молодим кінематографістам. Як досягти мети?

Дмитро Десятерик

– Переважно, гроші на кіно дає держава. Можна знайти «доброго приватного дядьку», й інколи знаходять. Але для цього треба мати зв’язки на різних рівнях, яких у молодого кінематографіста не буде. Треба іти в Держкіно, або в Український Культурний Фонд, але там таке зараз відбувається, що навряд чи щось вийде. Є також непевна альтернатива – кінокомісії при різних територіальних громадах.

Олексій Тарасов

– Я б краще говорив про перерозподіл грошей. Я не знаю, як шукати спонсорів. Але якщо говорити про амбіції, то ми маємо багато дуже успішних рекламних продакшенів, які вже втомилися знімати рекламу. І в них також є амбіція виходити в велике кіно, їздити на фестивалі в Канни, Берлін і Венецію, отримувати призи.

Ярослав Підгора-Гвяздовський

– Для продюсерів велика проблема не просто знайти гроші на виробництво, а й продемонструати, що він потім робитиме з готовим продуктом: де його показувати, чи можна на ньому заробити. А у нас, на жаль, неможливо багато де показати – і відповідно багато заробити.

В Україні за останній час лише п’ять фільмів окупилися і три дали прибуток. Треба робити і рекламу національного кіно, і створити більше фондів. Найкраще зробити, як в Європі – через регіональні комісії.

Знайти фінансування – далеко не єдина велика мета кінематографіста. Якщо фільм вдалося створити, наступний важливий крок – знайти свого глядача. Потрапити до національного прокату та отримати доступ до великих мереж кінотеатрів не так просто. Тому спершу аудиторію шукають іншими способами. Наприклад – через участь у кінофестивалях. Як це працює та які переваги дає?

Дмитро Десятерик

– Власне, те, що фільм показують, і є найважливішим. Уся система міжнародних фестивалів – це по суті система альтернативного прокату. Який шанс у молодого режисера з не дуже відомої країни бути показаним за кордоном? Це, власне, фестивалі.

Практично кожен більш-менш якісний фільм, перш ніж потрапити до національного прокату, може рік чи навіть більше «кататися» по фестивалях. По-перше, це можливість показу для авторського кіно. По-друге, це можливість зав’язати корисні зв’язки з іноземними продюсерами, отримати якесь фінансування з-за кордону або створити професійні зв’язки.

Олексій Тарасов

– Так, ваше кіно подивляться. Якщо це буде хороший цікавий фільм, ви зможете налагодити співпрацю з іноземними продюсерами. Фестивалі приносять велике задоволення, тому що там є свої зірки, це цікаве кіно.

Ярослав Підгора-Гвяздовський

– На Заході при кожному фестивалі існує інфраструктура. Туди приїжджають потенційні покупці, тому що існують ринки, там є можливість відбору. В Каннах ще ширша інфраструктура, там є дуже багато різних форм показів.