Верховна Рада 5 вересня 2017 року прийняла новий закон «Про освіту», а 27 вересня президент його підписав. Делегати Парламентської асамблеї Ради Європи розглянули закон через місяць, у жовтні, та прийняли резолюцію, де зокрема, зауважено, що закон не забезпечує право нацменшин навчатись рідною мовою, тим самим утискаючи їхні права.
Взагалі реформа освіти – це одна з найбільш вагомих системних реформ. Зміна цієї системи – справа не одного закону, а довгий процес, який включає зміну освітніх стандартів, перепідготовку викладачів, створення нових якісних підручників та програм, які б відображали потреби нашої країни та відповідали на світові виклики, роблячи українських учнів конкурентоспроможними на глобальному ринку. Потрібно змінювати правила гри серед учасників освітнього ринку, роблячи його більш незалежним від постійного дефіциту державного бюджету.
У розвинених державах стратегію освітньої системи розробляють як мінімум на 10-20 років, а не на строк каденції поточного уряду. Концепція того, якою має бути освіта в державі, не повинна змінюватися постійно, адже від цього страждають не лише ті, хто її отримує, а і держава в цілому. Тому потрібно систематично підходити до того, які навички повинна опанувати людина, яке суспільство ми хочемо бачити у майбутньому та на які виклики людства хочемо відповісти через систему освіти.
З іншої сторони, необхідно розробити низку положень, які будуть визначати відносини між учасниками освітнього процесу, які мають правовий та фінансовий характер. Визначення ступені автономії шкіл, відносин між учнями, вчителями та батьками – все це має бути направлене на полегшення реалізації цілей освітньої системи. Mind у співпраці з громадським об’єднанням «Інтерньюз-Україна» та за підтримки Посольства Фінляндії в Україні слідкує за перебігом освітньої реформи, щоб тримати читачів в курсі подій.
