Золотих справ майстер: як створюються ювелірні прикраси в «Майстерні Манька»

У рамках рубрики «Детально» Mind продовжує публікувати історії становлення цікавих бізнес-кейсів, започаткованих нашими співвітчизниками.

Вперше дорогоцінне каміння Юрій Манько побачив, коли йому було трохи за 20. Тоді він здобував економічну освіту, і знайомий запросив його взяти участь у продажі коштовностей. «Коли я побачив, якої неймовірної краси бувають камені, то захотів займатися ювелірною справою», − згадує зараз Юрій.

Кар’єру ювеліра Манько починав у центрі реставрації та експертизи Києво-Печерської лаври. Вирішивши змінити власне життя, він випадково зустрів однокласницю, і та порекомендувала Юрія одному з найкращих ювелірів України Віктору Баглею. Саме у нього Манько зрештою і навчився основам ювелірного мистецтва і ретельності у цій справі.

Одного разу товариш Юрія запропонував йому виконати замовлення для компанії Lobortas Classic Jewelry House. Ювелір погодився, а замовники залишилися такими задоволеними, що невдовзі запросили ювеліра на роботу. У цій компанії, одній з найвідоміших в Україні, Манько пропрацював близько 10 років, виконуючи найскладніші замовлення. Так, його комплект «Царське полювання» став кращою прикрасою 2004 року в Україні. Але Юрію бракувало спілкування. «Компанія Lobortas створює прикраси музейного або колекційного рівня, а я хотів робити коштовності для реальних людей», − пояснює майстер.

Тож близько півроку тому Манько заснував іменну майстерню, яка виготовляє прикраси за індивідуальними замовленнями та замовленнями брендів, ремонтує коштовності, а також співпрацює з іншими ювелірами та ювелірними мережами. На старті він вклав $30 000. За підрахунками Юрія, вартість одного укомплектованого робочого місця для ювеліра-модельєра становить 35 000–40 000 грн. Після запуску в майстерні працювало чотири однодумці, зараз їх десятеро: майстри, помічники, адміністратор і бухгалтер. А також – два десятки постійних клієнтів, тож спілкування ювеліру більше не бракує.

«Структура на зразок нашої майстерні не завжди буває комерційно успішною, бо індивідуальні, колекційні, виставкові роботи, що вимагають значних зусиль і часу, неймовірно складно зробити комерційно вигідними, − каже ювелір. − Але у нас зібралися люди, які просто не можуть не займатися ювелірством». Подібні майстерні почуваються комфортно як іміджеві підрозділи при ювелірних заводах, але самі собою не є комерційно успішними організаціями. Вони виконують замовлення заводів, котрі мають великий прибуток від продажу масової продукції, а тому можуть утримувати цехи ювелірів і художників, які розробляють складні оригінальні прикраси. Рух у цьому напрямку – до тіснішої співпраці з ювелірними гігантами – у найближчих планах «Майстерні Манька».

«Ми не маємо на меті вражати цифрами – кількості або кілограмів виготовлених виробів, це сфера підприємств з масовим виробництвом. Тим більше що високий темп створення прикрас не гарантує, що ми всі їх реалізуємо, – формулює власні робочі принципи Юрій Манько. – Нам краще робити чотири каблучки на рік, але дивувати людей».