A2A Форум. Персональний розвиток. Катерина Малкова: «Я не знаю іншої мети, окрім щастя»
Катерина Малкова - cпіввласниця компанії-дистрибʼютора світових брендів професійної косметології та естетичної медицини TOP COSMETICS, магістриня бізнес-адміністрування за програмою Presidents’ MBA, менторка-наставниця освітніх та бізнес-проєктів.
Я співвласниця компанії Top Cosmetics, що спеціалізується на дистрибуції світових брендів професійної косметології та естетичної медицини. У б'юті-індустрії працюю понад 30 років, з моменту її становлення. П’ять років тому полишила операційне управління й несподівано для себе стала менторкою. Сьогодні можу з впевненістю сказати, що добре реалізовуюсь у цій ролі. Ба більше, я почала закохувати людей у філософію. Хоч сама не є дипломованою спеціалісткою, більше ніж 10 років захоплююсь цією галуззю, закохана в неї й намагаюся передати цю любов іншим. Мене іноді представляють як філософиню, але я не погоджуюсь з цим званням, бо не маю відповідної освіти. Я радше налаштовую душі на любов до прикладної філософії, що не дає готових відповідей, а спонукає до постановки важливих запитань, на які кожен повинен знайти відповіді самостійно.
Останнім часом проводжу заняття з філософії у різних спільнотах: культурних, бізнесових, а також викладаю у приватній школі. Дуже пишаюся тим, що учні дев'ятого класу навіть попросили додаткові академічні години. Ще одна моя гордість – це заняття філософією в родинному колі. Ми збираємося щотижня й проводимо разом півтори-дві години, читаємо філософські тексти, обговорюючи важливі для нас теми.
Неочікувано для мене, ми розпочали з такої високої ноти. Окрім традиційної розповіді про свою професійну ідентичність, ти одразу розказала про поклик до менторства та філософії. Дякую тобі за відкритість. Якщо ж перейти до персонального розвитку – що тебе приваблює в цьому процесі та спонукає до нього?
Спершу хочу чітко окреслити різницю між персональним і особистісним розвитком. Коли я кажу про персону, маю на увазі образ, який створюю для цього світу, те, що я показую іншим. Особистість – це про щось глибше, внутрішнє. Людина зазвичай існує в трьох іпостасях: якою її бачить світ, якою вона бачить себе і якою вона є насправді. Адже іноді ми граємо ролі не лише для світу, але й для себе. Для мене важливо, щоб між цими іпостасями не було великої різниці. Але в сучасному світі важливіше здаватися, ніж бути. Тут на перший план виходять піар та маркетинг, які сфокусовані на зовнішньому.
Добре пам'ятаю той момент, коли прийшла на президентську програму з бажанням змінювати компанію. Я налаштувалась використовувати всі інструменти одразу, але забула про необхідність змін в собі. Під враженням від навчання в kmbs захотіла захистити візійний проєкт. Це було щось нове, бо тоді всі писали бізнес-проєкти. Я усвідомила, що бізнес для мене – це не тільки про гроші, бо вони лише індикатор здоров'я компанії, це про людей, з якими та для яких я працюю.
Моя освіта режисера несподівано посилила та доповнила бізнес-освіту. Режисер – це архітектор системи, який відповідає за всі аспекти продукту, від акторського складу до масовки. На виході найважливіше – це реакція глядача, його відчуття після взаємодії з моїм продуктом. Коли навчалася в Могилянці, ці пазли почали складатися, я зрозуміла, що моє навчання на режисерському факультеті заклало фундамент для філософського осмислення бізнесу.
Під час написання дипломної роботи, раптом усвідомила, що мені не потрібен диплом. Мені важливо захистити своє бачення сенсу бізнесу. І хоча це викликало певні складнощі, я відчула, що зробила правильний вибір. Зрештою, це призвело до того, що в kmbs були запроваджені візійні проєкти. Мені приємно знати, що причетна до цього. Я зрозуміла, що коли бажання стає необхідністю, воно перетворюється на потужну рушійну силу. Будь-який розвиток – це перехід з точки А в точку Б, завжди на цьому шляху є перешкоди. І щоб подолати їх, потрібно бути готовим на 100%. Це схоже на стрибок через прірву – або ти готовий і стрибаєш, або ні. Неможливо перестрибнути прірву на 99%. І саме це внутрішнє відчуття готовності я культивую і передаю іншим.
Які практики ти використовуєш для особистісного розвитку, а які для персонального?
Моя компанія тривалий час була лідером у ніші професійної косметології. І коли я кажу «лідер», то маю на увазі не просто того, хто перший, а того, хто створює правила гри. Я транслювала ідеї про нашу компанію та галузь на різних форумах і виставках. Тривалий час була обличчям цієї індустрії, тож стала публічною особою, мала особистого піар-менеджера, що відповідав за мій імідж.
Але відчула кризу особистості, коли зрозуміла, що маска, яку я створила, вже не служить мені, а навпаки. Усі сили йшли на її підтримку, вона диктувала мені, що потрібно робити. Я стала залежною від неї. І хоча той образ мені «пасував», моя особистість – значно масштабніша за його рамки.
Ця криза вилилася в онкологію. Пригадую, як в один момент зупинилася на розв'язці біля Ocean Plaza у розкішній машині, одягнена в ексклюзивний одяг, коли вдома на мене чекала сім’я, нещодавно народжена молодша донька. Тоді я зрозуміла, що не можу зайти в офіс, бо у мене зникли всі мрії та бажання. Моя персона була бездоганною, але особистість казала: «Я так більше не можу».
Нині розумію, що той момент був першим дзвіночком. Я відчувала, що щось не так, але не усвідомлювала цього. Тепер розумію, що саме такі моменти можуть призводити до онкології. Після цього почалося лікування і боротьба за себе. Це був процес усвідомлення того, ким я є у цьому світі.
Чи можна стверджувати, що інцидент біля Ocean Plaza став поворотним, коли завершився розвиток персони та почався розвиток особистості?
Коли я зрозуміла, що джерелом всього є особистість, то усвідомила, що персона повинна служити особистості. Тобто спершу особистість, а далі ми переходимо до чогось більшого – до відвертості з собою. Але щоб бути відвертим, потрібна неабияка сміливість. Це дуже страшно – відкрити справжнього себе. Багато людей так і не наважуються на це.
Наше суспільство з дитинства навчає нас здаватися сильними, успішними, кращими. Нас вчать не показувати вразливість, емоційність, ховати справжню людину в собі, носити маску. Згодом ця маска стає частиною нас настільки, що в дорослому віці дуже складно дістатися до справжнього «Я».
Але попри те, що цей внутрішній голос здається таким тихим, коли ти оточена здобутками, зовнішнім блиском чи певними фасадами, цей внутрішній голос все одно залишається дуже потужним. Він може зупинити всю цю машину в будь-який момент.
Як ти давала цьому раду та розвернула цей корабель життя в інший бік – від служіння масці до служіння особистості, адже це точно нелегке завдання?
Коли мені діагностували агресивну форму лімфоми, перша людина, якій я зателефонувала, була моя піар-директорка, бо у мене був графік виступів на рік вперед. Потім сестрі, батькові, матері, а тоді зателефонувала своїй подрузі Лідії Білас (випускниця президентської програми kmbs), яка є в певному сенсі моїм наставником. Відчула, що маю з нею поговорити. Наша розмова нагадувала радше сповідь. І я дуже вдячна їй за те, що вона одразу ж прилетіла зі Львова й ми зустрілися наступного дня.
Саме тоді народилася та готовність, з якою я тепер працюю. Лідія сказала мені: «Катюша, тобі доведеться перетнути річку хвороби. І в цій річці будуть крокодили, які можуть тебе з’їсти на кожному кроці. Важливо, щоб перед тим, як увійти в цю річку, ти познайомилася та підготувалася до зустрічі з ними». Вона організувала для мене зустрічі з жінками, які вже пройшли цей шлях. Жінки, які залишалися публічними та продовжували свій бізнес. І я дуже вдячна Лідії за це. Кожна з тих жінок, з якими я зустрілася, виявилася такою справжньою, крихкою, але водночас сильною. Я вперше в житті побачила красу недосконалості особистості. Я побачила тих, кого вважала королевами, такими вразливими, що неможливо передати словами.
Мені зробили кілька операцій, паралельно ще діагностували туберкульоз. Це був період, коли здавалося, що проблеми навалюються одна на одну. Втім я зрозуміла, що навіть ці хвороби – частина мене. Відчула себе квіткою яка, попри все, продовжує цвісти та усвідомила, що кожна особистість неповторна і що мені не потрібно створювати ідеальну персону. Навіщо? Краса – в особистості. Але для того щоб показати себе світу і не ховатися за драмами, потрібно бути сильною. Це був тривалий шлях, п’ять років боротьби за прийняття себе такою, яка я є. І цей шлях ще не завершено – я йду вперед. Іноді все ще хочеться грати роль, але бути собою – значно цінніше.
Ще одна історія трапилася під час війни, коли мій батько помирав через онкологію. Я хотіла бути поряд в останні хвилини його життя, тому приїхала з Києва в Дніпро. Моя молодша донька, якій було п'ять років, дивилася на мене своїми великими очима і запитала: «Мамо, коли ми поїдемо до моря?». Це було в травні. Я відповіла їй безапеляційно: «Доню, цього року ми не поїдемо на море. У країні війна, а твій дідусь йде з життя». Але дивлячись на мене вона запитала знову: «Мамо, тоді пообіцяй, що попри жахливу війну, у нас буде найкраще літо». Її слова вразили настільки, що я усвідомила – життя триває, навіть у таких складних обставинах. Я пообіцяла їй, що ми проведемо найкраще літо – так і сталося. Ми зробили все, щоб це літо було сповнене радості, навіть на фоні втрати. Я зрозуміла, що смерть – це не кінець, це вінець життя. І я хочу прожити своє життя в стані щастя, в стані особистості. Весь мій персональний і особистий розвиток має єдину мету – щастя: для мене, моєї родини, компанії, нашої держави. Я не знаю іншої мети, окрім щастя.
Знаєш, мені хочеться взяти театральну паузу та замислитись над тим, що ти сказала. Ці історії показали, як ти опинилася в точці, в якій перебуваєш. Чи можеш розказати куди рухаєшся зараз? До чого ти готова сьогодні?
Мені завжди було цікаво розвивати людей. Коли мій батько помирав, я приїхала до села, де він та мама придбали невеличку ділянку – два гектари землі на околиці села в Дніпропетровській області. Після того, як тато пішов, а війна змусила мене залишитися в селі, я вперше в житті захопилася садівництвом. До цього не мала уявлення, що це таке, приїжджала до батьків просто відпочити. Тепер у мене є курочки, виноградник, сад, теплиця, город та навіть своя пасіка. Спершу це був виклик, а потім я полюбила цей спосіб життя.
Згодом зрозуміла, що всі мої освіти та знання наче заземлилися. Якщо режисура надала мені поштовх до розвитку, то земля ці знання оживила. Усі концепції, що раніше здавалися теоретичними, стали реальністю. Наприклад, якщо не посієш, то й не пожнеш. Якщо не будеш поливати, нічого не виросте. Так само і в компанії: де увага, там фокус, де фокус, там процвітання. Нарешті, через десять років, я доросла до свого візійного проєкту, який колись писала про розвиток малих територій, зокрема сільських.
Земля вчить простоті. Коли відчула спорідненість з землею, то вирішила залишитися в селі, вести усамітнений спосіб життя. Але сталося не так, як гадалося. Люди почали приїжджати до мене з інших континентів, щоб побути в тиші. Це підштовхнуло мене замислитися над створенням середовища для людей, де вони б усвідомлювали свою унікальність. Найближчі п’ять років я сфокусуюся на цьому. А потім бачу себе менторкою, бо вірю, що прийде історичний час, коли молодь, яка народжена вільною, візьме владу у свої руки. Я хотіла б стати для них джерелом натхнення та порад.
Те, про що ти кажеш, а саме про унікальність та особистість, ми культивуємо у Спільноті випускників kmbs. Ми всі унікальні, нам є про що сказати один одному. Ми намагаємося дорослішати та водночас залишаємося вразливими. Ми чогось досягаємо, але бачимо, що цього замало, адже є ще безліч всього іншого. Це наша спільна риса. Я дякую тобі за відвертість та щирість. Сподіваюся на нову зустріч з тобою!
Інтерв'юер – Олександр Зеленюк (EMBA-25): партнер управлінців і топ-керівників у їхньому лідерському сходженні, професійний сертифікований коуч ICF (PCC ICF), дійсний член Міжнародної федерації коучингу, ментор Києво-Могилянської бізнес-школи та Президент ICF Ukraine (2020-2022).