Логістична неефективність: мапа ТЕС та вугільних шахт

За підрахунками ДК «Укренерго» запасів дефіцитного вугілля антрацитної групи на українських теплоелектростанціях  вистачить на термін від 28 до 60 днів. На жаль, абсолютно всі антрацитові шахти, як і розвідані запаси, розташовані на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Якщо ситуація з блокадою територій і поверненням «націоналізованих» підприємств не вирішиться найближчим часом, до травня об'єднана енергосистема України опиниться під загрозою введення планових відключень.

На початку березня профільний міністр Ігор Насалик обіцяв звернутися до посольств тих країн, де ведеться видобуток антрациту, для налагодження прямих контактів. А також ввести на урядовому рівні заборону на імпорт антрациту з Російської Федерації. На думку міністра та всіх учасників ринку, це буде український антрацит з території ОРДЛО, тільки за цінами у два-три рази вище. Шкода, але ці ініціативи досі не реалізовано.

Наразі Міненерговугілля радить керівникам теплогенеруючих компаній терміново укладати договори з міжнародними постачальниками, аби  антрацит почав заходити в порти України вже в травні. До кінця 2017-го Україні необхідно придбати до 5 млн т антрациту.

За офіційною інформацією ДТЕК, до початку «націоналізації» лише на складах їхніх підприємств у Луганській області – «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит» і «Шахта «Комсомолець Донбасу» – знаходилося близько 430 000 т вугілля антрацитної групи. А є ще держхолдинги в Донецькій області. Українська розвідка вже зафіксувала факти активного вивозу донбаського вугілля у бік Росії залізницею: вивезено вже понад 200 000 т. Водночас через Харківську область до України продовжують заходити російські вагони з вугіллям.

Сьогодні енергосистема України відчуває наслідки бездарного планування часів СРСР, коли абсолютно не враховувалося територіальне розташування виробників і споживачів, особливо у промисловості. Або це був глибокий геополітичний розрахунок: нав'язати підприємствам такі заплутані зв'язки і далеких партнерів, щоб обмежити їхні можливості швидко змінити постачальників. Mind проаналізував розташування українських ТЕС і джерела постачання вугілля до них. Більшість станцій проектувалися і будувалися приблизно в один і той самий час, але чим керувалися проектні інститути, зрозуміти складно.

1. Найпрагматичніші розташування та логістику мають ТЕС західного регіону: Добротвірська, Ладижинська і Бурштинська (що наразі входять до складу «ДТЕК Західенерго»). Всі вони працюють на газовому вугіллі, яке постачається з сусідніх регіонів – Львівщини та Волині («Львіввугілля» і «Волиньвугілля»). У разі форс-мажору туди швидко можна завезти таке ж вугілля з Польщі.
2. Добру логістику мають Слов'янська і Старобешівська ТЕС (входять у ПАТ «Донбасенерго»). Обидві станції працюють у Донецькій області, поряд з антрацитовими шахтами, такими як «Шахтарськантрацит», «Сніжнеантрацит», «Торезантрацит». Ці шахтоуправління і Старобешівська ТЕС розташовані на окупованих територіях, але на Слов'янську ТЕС, що знаходиться недалеко від лінії розмежування на вільному боці України, вугілля пристосувалися завозити вантажними машинами. Невелика відстань виправдовує таку логістику.
3. За таким самим принципом була побудована і Луганська ТЕС (входить до «ДТЕК Східенерго»), на яку антрацит підвозять окремою залізничною гілкою з антрацитових шахт Луганської області. А ось дві інші донецькі станції «Східенерго» – Зуївська ТЕС (на окупованій території) і Курахівська ТЕС (на вільній території України) – працюють на газовому вугіллі, хоча розташовані майже поруч зі Старобешівською й антрацитовими шахтами. На них газове вугілля їде з ПАТ «Павлоградвугілля» (Дніпропетровська область) і «Добропіллявугілля» (Донецька область, але трохи далі від антрацитових шахт).
4. Криворізька ТЕС і Придніпровська ТЕС (Дніпропетровська область) – працюють на донецькому антрациті замість газового вугілля «Павлоградвугілля». Третя, Запорізька ТЕС (Енергодар), що також входить до складу «ДТЕК Дніпроенерго», працює на газовому вугіллі, і для неї майже немає значення, на якому вугіллі працювати.
5. Така ж абсурдна ситуація з Вуглегірською ТЕС (Донецька область), яка використовує газове вугілля, хоча туди теж простіше було б підвозити антрацит. Ще дві станції ПАТ «Центренерго»: Зміївська ТЕС (Харківська область) і Трипільська ТЕС (Київська область) – працюють на антрациті. Для першої з логістичної точки зору не надто важливо, яке вугілля до неї постачати – газове або антрацитове. Для другої ж газове вугілля західного Донбасу все ж ближче, ніж антрацит.

Сьогодні йде реконструкція Зміївської ТЕС з переведенням двох блоків на спалювання газового вугілля. Технологію, в принципі, вже можна переносити й на інші станції. Однак невідомо, чи погодяться на це власники, і перш за все ДТЕК. На кінець 2016 року, за офіційними даними компанії, вони вклали в реконструкцію своїх ТЕС 9 млрд грн. У 2009–2015 роках проходила реконструкція однієї з найбільших ТЕС ДТЕК – Курахівської, було відремонтовано дев'ять блоків. Однак жоден блок не був переведений з антрациту на газове вугілля, навіть там, де всі витрати можна було покрити за рахунок кращої логістики.

Сьогодні ДТЕК розплачується за свою недалекоглядність. Усі антрацитові шахти компанії залишилися на окупованих територіях і потрапили під «націоналізацію». Голова компанії Максим Тимченко висловив побоювання, що ці шахти будуть зруйновані або затоплені «ополченцями». Також компанія розсилає листи в 32 організації, які потенційно можуть споживати ДТЕКівський антрацит, щоб вони не купували це крадене вугілля під виглядом російського.