Конституція: від Київської Русі до сучасної України

Конституція України – основний закон нашої держави. 28 червня 1996 року, після доби роботи над Конституцією вона була прийнята рішенням 315 нардепів V сесії II скликання Верховної Ради. На честь свята Mind вирішив розповісти про історичний шлях головного закону України

Зважаючи на родо-племінний устрій наших давніх пращурів логічно припустити, що першою формою законів було так зване «звичаєве право». Воно регулювало відносини всередині племені, форму влади вождя, міжплемінні стосунки та передавалося усно. За фактом, воно використовувалося до утворення Київської Русі.

На думку істориків, князь Ярослав Мудрий видав у 1037 році «Руську правду» – збірку законодавчих норм. Звичайно, це не була Конституція, проте «Правда» регулювала відносини між людьми: питання честі та гідності, власності, кримінальні злочини та навіть мала елементи цивільного кодексу.

Згодом, у період Великого князівства Литовського на український землях не вводили ніяких нових норм законодавства. Офіційною мовою діловодства була руська, а офіційним правовим актом довгий час була «Руська правда». Проте, часи змінювалися та почали  з’являтися литовські акти, які згодом стали головним законом були саме «Литовські статути», що регулювали різні сфери життя.  

У 16 столітті оформилося козацтво, що розробляло власну правову систему. Річ Посполита мала найдемократичніше законодавство на той час, та вірогідно вплинула на юридичні норми козацтва. В період гетьманщини були «Гетьманські статті», які вони укладали з іноземними державами.

Конституція Пилипа Орлика була прийнята у 1710 році. Вона не була Конституцією у звичному нам розумінні,а  була теорією суспільного договору, про те, що суспільство та влада мають домовлятися між собою. Вона також постулювала певні двосторонні обов’язки. «Пакти і конституції війська запорізького» були прийняті з метою узгодити стосунки між гетьманом та військом запорізьким. Конституція Орлика постулювала виборну владу гетьмана, його межі впливу та визначала найвищим органом влади Раду війська запорізького. Також вона обмежувала рішення Гетьмана стосовно зовнішньої політики, наприклад не укладати союзи з Росією. Судова ланка була окремою ланкою, гетьман не мав права ані карати, ані милувати.

Очевидно, що до початку ХХ століття законодавчі акти, що видавалися можна назвати протоконституціями.

Початок ХХ сторіччя приніс революції та падіння монаршої влади у Російській Імперії. На цьому тлі у українців з’явився шанс отримати бажану свободу.

Варто загадати й основний закон УНР, який називався «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», його було прийнято Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування самої Центральної Ради. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським.

В документі проголошувались державна незалежність і територіальна цілісність України, демократичні свободи та рівність прав громадян. Планувалось, що Республіка буде із Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою, але без посади президента. Українська Народна Республіка, за документом, проголошувалась самостійною, суверенною, незалежною державою, територія якої повинна бути неподільною, а суверенне право повинно було належати народу. 

В період радянської влади в Україні було прийнято чотири Конституції УРСР – 1919, 1929, 1937, 1978 рр., які повністю були формальними та копіювали союзні конституції.

Після отримання незалежності, протягом 1990-1996 років було запропоновано 15 проектів Конституції України. Наша теперішня Конституція, яка була прийнята в 1996 році.

В 2004 році відбулась конституційна реформа, коли Україна з президентсько-парламентської  стала парламентсько-президентською. В 2010 році відбувся відкат Конституції до попередніх положень. А у 2014 році на тлі конфлікту в Криму і війни на Донбасі, відбулося повернення до парламентсько-президентської форми.