“Чому Україна за дверима Європи, але воює, захищаючи європейські цінності?” - Зеленський виступив перед французькими студентами

Я радий вітати вас із нашої столиці, з Києва.

Сьогодні вже 77-й день повномасштабної війни Росії проти нашої держави. І вона відбувається через 77 років після того, як завершилася найбільш масштабна війна у Європі – Друга світова.

Коли завершувалася та війна, політичні лідери й народи прагнули створити архітектуру безпеки, яка зробить неможливою повторення війни у Європі. І коли я кажу зараз слово «безпека», я вживаю його в широкому сенсі цього слова. Це не тільки військовий компонент, а й економічний, політичний, освітній, культурний і меморіальний.

Європейці робили дуже багато, щоб на континенті завжди залишалася можливість для розв'язання будь-яких проблем через діалог. Через спілкування. Щоб не було можливості в якогось одного політика, однієї людини чи групи політиків знову спровокувати масштабну війну, яка забере тисячі, або навіть мільйони життів.

І, до речі, внесок студентів, зокрема й студентів Франції, у такі зміни у Європі надзвичайно вагомий. Від травня 1968-го й донині немає такого політика, який не побоювався б, що до нього прийдуть і скажуть: забороняти забороняється. Але чому попри все це, всю цю історію, у нас у Європі зараз немає жодного інструменту, щоб зупинити російську агресію, окрім сміливості, мудрості українців і українок, які захищають нашу державу?

Як так сталося, що вся архітектура безпеки, яка створювалась у Європі після Другої світової війни, не спрацювала? Та й не просто не змогла спрацювати, а значною мірою навіть не намагалася.

За 77 днів жорстокої російської війни, яку справді можна назвати тотальною війною на знищення українського народу, в Україні зруйновані міста й села. Ви про це знаєте. Від міста Волноваха на Донбасі взагалі нічого не залишилося. До цієї війни там жили близько 20 тисяч людей. Зараз це попелище. Півмільйонне місто Маріуполь – зараз просто руїни. Скільки людей там зараз? Кілька десятків тисяч із півмільйона. Як мінімум 20 тисяч маріупольців убиті російськими ударами по місту. І таких прикладів в Україні, на жаль, дуже багато.

На сьогодні 12 мільйонів людей були змушені рятуватися від війни та стали вимушеними переселенцями.

Зафіксовано понад 10 тисяч воєнних злочинів російських військових. І це тільки те, що зафіксовано юридично станом на цей день. 

Як усе це стало можливим? І чому жодної глобальної чи європейської інституції зараз недостатньо, щоб зупинити цю війну?

Знаєте, я не хочу, щоб це залишалося риторичними питаннями. На ці питання справді потрібно знайти відповідь, бо ці питання власне про нас з вами, про Європу. Про те, як жити нам усім. Від Атлантики до наших міст, до наших громад у Харківській області й на Донбасі, які прямо зараз, прямо у ці хвилини, поки ми тут з вами, обстрілюються російськими військами з артилерії, авіації тощо.

Мені говорили, що регламент нашої сьогоднішньої зустрічі передбачає моє звернення і можливість для п'яти студентів поставити ті чи інші запитання. Я думаю, що це все ж таки несправедливий регламент. П'ять запитань – це недостатньо, щоб зрозуміти людину й щоб зрозуміти ситуацію. І це буде виглядати привілеєм для кількох, коли нас слухають тисячі. Але я розумію, що у нас з вами обмежений час.

Окрім того, мені також цікаво поставити вам запитання, щоб почути, що ви саме думаєте. Щоб це було дійсно спілкуванням.

Наприклад, про НАТО. Про світову безпеку. Про архітектуру цієї безпеки. Про 5-ту статтю договору. Роками у Європі боялися вступу України в НАТО, бо якби почалася війна з росією – так говорили – то довелось би всім воювати проти неї. Я б сказав, за Україну.

Але хіба не в цьому сенс НАТО? Хіба не в тому, що всі за одного? А якщо росія піде далі, наприклад у країни Балтії, Литву, Латвію, Естонію – будь-яку країну. То чи буде НАТО воювати проти росії, наприклад, за Латвію? Чи спрацює тоді 5-та стаття, враховуючи, що більшість із вас ніколи не були в Латвії та навіть можуть не мати звʼязків із цією країною?

Є також інший аспект цього. Росія вже почала війну проти України, але ми не в НАТО. А чому тоді ми не в Європейському Союзі? Росія вже воює. І ви бачите, як вона воює.

Чого ще зараз можна боятися? І чому наш спільний європейський дім має досі внутрішній поділ на тих, кого впустили, і Україну. Яка за дверима, але при цьому воює, захищаючи європейські цінності. Цінності Євросоюзу: свободу та інші фундаментальні цінності?

І ось моє друге запитання до вас: чому все ж таки одна людина – владімір путін – ухвалив рішення про війну? Це було помилкове й катастрофічне рішення. Але чому він його все ж таки ухвалив?

І чи є зараз у Європі, можливо, навіть у Франції чи в будь-якій країні людина – чоловік або жінка, яка може також розпочати таку війну проти сусідів? Звичайно, я нікому цього не бажаю. Але чи захищені ми від цього? Захищені ви від цього?

Ще одне моє запитання до вас – чому російські військові, коли окупували територію України, з таким задоволенням і так масово знущалися з людей? Чому вони не просто стріляли або брали в полон, або убивали людей, як на війні. А чому вони ґвалтували, а чому вони катували людей? Чому відрізали голови людям, пальці, ламали ноги? Чому російські солдати ґвалтували дітей на очах у батьків? Як ви – ви вже дорослі – як ви можете це пояснити? На вашу думку, у них був саме такий наказ чи вони просто самі такі?

Наприклад, дівчинка дев'яти років. Або хлопчик одинадцяти років. Що має бути в голові російського солдата, який ґвалтує їх, та ще й на очах у батьків, на очах у матері? Зафіксовані сотні таких злочинів. Був навіть такий російський солдат, який ґвалтував немовля і знімав це на відео, а потім це відео всім показував. А скільки такого було на окупованій території, про що ми поки що не знаємо?

Під час Другої світової війни нацисти скоювали страшні злочини проти всіх народів Європи. Зокрема проти українців і проти росіян. За 77 років було багато зроблено для збереження пам'яті про ті страшні злочини, яка б гарантувала, що вони не повторяться ніколи знову. Але чому російські військові, коли прийшли на землю України, стали робити те саме, що робили нацисти? Як це стало можливим?

Моє наступне запитання до вас: а коли буде відновлена справедливість? Чому у світу досі немає жодного інструменту, який дав би змогу притягнути до відповідальності всіх воєнних злочинців швидко? Саме швидко.

Звичайно, наша держава зробить усе, щоб притягти до відповідальності кожного воєнного злочинця. І я вдячний усім, хто нам допомагає. Зокрема Франції. Але є аспект часу. Як довго це триватиме? Коли вбивці й кати отримають вироки? І як їх дістати для судового процесу, якщо вони будуть ховатися на території Росії і якщо там нічого не зміниться?

Серед вас зараз – багато людей майбутнього і різних професій, і серед вас є юристи. Нехай вони знайдуть відповідь.

Тож що нам зробити, щоб пришвидшити міжнародне правосуддя? І якого покарання заслуговують ці злочинці? Конкретно якого? Що може бути достатнім покаранням за зґвалтування дитини чи розстріли просто для задоволення, машин з біженцями прямо на дорогах? Таких випадків були сотні і тисячі.

І моє п'яте запитання до вас не складне – про особисте. Про те, що впливає на політику й що впливає на рішення, чи займатися політикою? Чи готові ви займатися політикою? Чи хотіли б ви, щоб ваш батько був Президентом держави? Президентом держави, яка захищається у війні та виборює не просто незалежність, а буквально право на життя для своїх людей? Або Президентом Франції – держави у мирі?

Я хочу пояснити вам свої відчуття. Відчуття, коли маєш подвійну відповідальність – і за державу, бо ти Президент, і за свою родину, яка опинилася в абсолютно особливих умовах.

Коли я вирішив балотуватися на пост Президента, моя дочка (їй зараз 18 років) була проти – страшенно. Вона усвідомлювала, наскільки зміниться життя. Це питання публічності, питання охорони, певної відповідальності – вже тепер як дітей Президента.

А що ви про це думаєте? І що могли б відчувати ви зараз, якби були сином чи донькою Президента?

Тож, як я зрозумів, у нас небагато часу. І мені хотілося б, щоб ви дали свої відповіді на мої запитання. А я щоб міг відповісти на ваші. Важливо, щоб ця наша зустріч справді була спілкуванням. І я хотів би вас почути.

Дякую за увагу!