Як військові конфлікти впливають на економіку

Mind продовжує серію публікацій досліджень Центру Разумкова щодо викликів та загроз розгортання кризових процесів в Україні. 

Незважаючи на чисельні дослідження впливу Першої та Другої світової війни на національні економіки, локальні збройні конфлікти та громадянські війни сучасного періоду мають іншу специфіку, тактику та інтенсивність, що відповідно впливає на їхні економічні наслідки.

Висновки окремих досліджень, що проводились на базі локальних конфліктів 1980-х років у Латинській Америці, на сьогодні застаріли та суттєво відрізняються від впливу сучасних конфліктів.

Основні гіпотези аналізу:

• тривалість конфлікту впливає на макроекономічні показники, знижуючи негативний ефект у випадку позиційних бойових дій або зіткнень низької інтенсивності без значної руйнації інфраструктури;
• інтенсивність бойових дій та їхня локалізація в районах економічної активності є ключовим чинником негативних змін у економіці;
• вплив на ВВП, видатки уряду, експортно-імпортні показники, видатки домогосподарств та внутрішні інвестиції є індикаторами, що мають схожу динаміку, як в умовах міждержавних збройних конфліктів, так і в умовах громадянських війн;
• збройні конфлікти безпосередньо впливають на споживчі видатки та видатки домогосподарств.

Внутрішній валовий продукт. Британський професор Пол Кольєр довів, що орієнтовна вартість громадянської війни становить 2,2% ВВП  щорічно через ефект скорочення економічного зростання. І якщо в середньому громадянська війна триває сім років, то наприкінці війни економіка країни буде знаходитися на 15% нижче довоєнного показника.

На показник ВВП впливають наслідки збройного конфлікту: руйнація виробничих потужностей, інфраструктури, транспорту, втрата здатності використання земель внаслідок обстрілів, мінування, забруднення. Крім того, виїзд робочої сили з території країни, втрати серед цивільного населення мають побічний вплив на цей показник.

Навіть у випадку внутрішньої міграції трудових ресурсів із зони збройного конфлікту з працевлаштуванням на новому місці негативний вплив на рівень ВВП зберігається внаслідок руйнації/зупинки або втрати контролю над підприємствами в зоні конфлікту. Таким чином, внутрішня міграція в умовах конфлікту збільшує зайнятість у певних регіонах, втім, її негативний вплив на національну економіку зберігається внаслідок скорочення робочих місць у рамках держави через жертви або еміграцію. 

Зміна ВВП на душу населення в деяких збройних конфліктах з початку до кінця збройного протистояння

	ВВП на душу населення,  $, перед	ВВП на душу населення,  $, після	Сукупна зміна, %	Середня зміна за рік, %
Руанда, 1990–1994	367	230	-37,32	-9,33
Бурунді, 1993–2005	184	144	-21,73	-1,8
ДРК, 1997–1999	212	64	-69,81	-34,9
Гвінея-Бісау, 1998–1999	388	311	-19,84	-9,9
Сьєрра-Леоне, 1991–2002	214	150	-29,91	-2,7
Малі, 2012	739	715	-3,24	-3,2
Лівія, 2011	13 400	6650	-50,37	-50,3
Сербія, 1999	2441	870	-64,35	-64,3
Таджикистан, 1992–1993	503	154	-69,38	-34,6
Алжир, 1991–2002	2359	1743	-26,11	-2,37
Чад, 2005–2010	586	736	+15,59	+3,12
Ірак, 2003	691	637	-7,8	-7,8
Ємен, 1994	348	346	-0,57	-0,5
Грузія, 2008	2900	2446	-15,65	-15,6
Україна, 2014–2015	4030	2115	-47,5	-23,7

Джерело: http://www.be5.biz/makroekonomika/ebook.html

Порівняльний аналіз більшості військових конфліктів (міждержавних та громадянських) у період 1990–2016 років свідчить про очевидне зниження рівня ВВП на душу населення після завершення конфлікту. Динаміка зниження цього показника коливається від 0,5 до 64,3%.

І якщо на моделі, що розглядається, виокремити конфлікти, які за тривалістю перевищують п'ять років (Бурунді, Сьєрра-Леоне, Алжир), то щорічне зниження показника становитиме 1,8–2,7%, що близько до висновку Кольєра. З цього можна зробити припущення: внаслідок довготривалості збройного конфлікту економіка країни адаптується та компенсує втрати, які характерні для конфліктів тривалістю до двох років.

Динаміка показників ВВП на душу населення для України в перші два роки війни відповідає загальному трендові. Це свідчить про те, що економіка України за показником ВВП на душу населення може продемонструвати зростання не раніше 2019 року у випадку збереження інтенсивності протистояння.

Зміна деяких макропоказників до та після збройних конфліктів, $, на душу населення

Аналіз п’яти додаткових макроекономічних показників у деяких країнах з військовими конфліктами демонструє схожі тенденції.

На цьому тлі значно відрізняється конфлікт в Чаді. Це обумовлено тим, що після битви за Нджамену у 2008 році війна стала позиційною без використання авіації та важкої техніки. Локалізація бойових зіткнень у районі чадсько-суданського кордону дозволила економіці Чаду адаптуватися та продемонструвати ріст.

Ця модель може бути застосована до України при досліджені подальшої поведінки її економіки. За умови відсутності наступних різких змін на фронті, збереження бойових дій виключно на лінії зіткнення, існують всі підстави прогнозувати економічне зростання, що прискорюватиметься внаслідок адаптації бізнесу та економіки до ситуації в зоні конфлікту (АТО).

Видатки уряду. Майже у всіх проаналізованих випадках (78%) збройні конфлікти призводили до зростання показника видатків уряду на душу населення. Це обумовлено тим, що з початком збройного протистояння збільшуються видатки на безпеку та оборону, а також на ремонт та відбудову інфраструктури, що руйнується внаслідок бойових дій.

Порівняльний аналіз демонструє наявність виключень, як, наприклад, Сербія, де показник протягом конфлікту знизився через скорочення населення на 300 000 мешканців та всеохоплюючі міжнародні санкції, що були введені в 1991 році та зняті лише у 2001 році. Але після операції НАТО 1999 року видатки уряду зросли більше ніж удвічі. Тож конфлікт у Сербії все ж таки призвів до зростання урядових видатків, але після відміни санкцій.

Аналогічну картину можна спостерігати на прикладі Іраку, де всеохоплюючі міжнародні санкції були введені в 1990 році та зняті у 2003. Сербія та Ірак – єдині країни, що демонструють зниження урядових видатків під час конфлікту. Такий ефект спрацьовує лише у випадку введення всеохоплюючих санкцій та не діє у випадку введення санкцій на поставку зброї, обмеження в’їзду чи у вигляді заморожування активів. Відповідно стримуючий ефект санкційного тиску на урядові видатки хоча й не викликає сумніву, обертається зростанням цього показнику одразу після відміни таких санкцій. 

Внутрішні та зовнішні інвестиції. Збройний конфлікт впливає як на внутрішніх, так і на іноземних інвесторів. Залежно від інтенсивності конфлікту вони виводять капітал за кордон або переносять виробничі потужності в інші регіони країни.

Чинник виводу капіталу залишається актуальним в обох сценаріях поведінки внутрішніх інвесторів як можливість збереження капіталу в умовах невпевненості та невизначеності майбутнього національного ринку. При цьому чим більшою є ймовірність поширення зони бойових дій та/або зовнішньої агресії, тим більшим є страхування інвестиційного капіталу за кордоном.

Внутрішні інвестиції є одним з найчутливіших показників до збройних конфліктів. Початок збройних сутичок здійснює негативний вплив одразу як на фінансові, так і на реальні інвестиції. Це пов’язано з тим, що фондові ринки та ринки цінних паперів у країні конфлікту миттєво реагують на конфлікт, а вкладання коштів у капітальне будівництво призупиняється через високі ризики, особливо у випадку знаходження об’єктів таких інвестицій у зоні бойових дій. Разом з тим інвестори утримуються від вкладання коштів у розвиток виробництва через невпевненість у майбутньому.

У Чаді територіальна концентрація бойових дій не зачіпала базових регіонів інвестування та економічної активності. В єменському ж конфлікті об’єднання Північного та Південного Ємену з ліквідацією соціалістичного укладу економіки на півдні дозволило надати сильний поштовх розвитку економіки об’єднаної країни.

Перехід до капіталістичної форми суспільного ладу мав такий сильний ефект, що громадянська війна (квітень–липень 1994 року) не змогла суттєво позначитися на обсягах внутрішніх інвестицій. Політичні зміни, що відбулися після придушення «Півдня» у другій половині 1994 року, ліквідація соціалістичної партії дозволили розширити доступ до інвестиційних проектів та об’єктів. Саме це пояснює відмінність єменського кейсу від загальної тенденції скорочення рівня внутрішніх інвестицій внаслідок збройних конфліктів.

У Малі падіння внутрішніх інвестицій становило на наступний рік після завершення конфлікту 11%, у Таджикистані – 27,1%, у Грузії – 57,6%.

Наведені приклади доводять прямий зв’язок між збройним конфліктом та зниженням внутрішніх інвестицій. Збільшення негативного впливу на обсяги внутрішніх інвестицій відбувається внаслідок окупації чи захоплення певної території, що розриває економічні та інвестиційні зв’язки між територіями в рамках однієї держави та відбивається на національній статистиці. 

Особливо це помітно у випадках, коли безпосередній інвестор опиняється в зоні окупації чи конфлікту та змушений припинити інвестиційну діяльність або змінити її географію. Водночас у випадку, коли інвестор залишається на підконтрольній уряду території, негативний ефект значно знижується, оскільки відбувається зміна об’єктів чи географії інвестування всередині країни та кошти продовжують враховуватися в національній статистиці внутрішніх інвестицій.

Від поведінки внутрішніх інвесторів радикально відрізняється поведінка зовнішніх, а відповідно й реакції показника прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Міждержавні конфлікти та війни призводять до зниження обсягів інвестицій, що двічі перевищують аналогічний ефект від громадянського конфлікту. Втім, аналіз свідчить про те, що у деяких випадках збройне протистояння не призводить до згортання інвестицій. На підставі аналізу можна зробити висновок про те, що, як правило, скорочення припливу ПІІ відбувається на наступний рік після конфлікту. Саме у перший рік протистояння відбувається оцінка майбутніх перспектив ринку, активності сторін, безпеки функціонування бізнесу, можливостей фізичного забезпечення його захисту.

Внутрішній та зовнішні конфлікти завжди мають ризик перекидання на сусідні країни. Навіть якщо громадянська війна є виключно результатом внутрішніх процесів, національні інвестори можуть боятися того, що війна пошириться на сусідів. У результаті інвестори часто вдаються до виведення своїх інвестицій як з країни, де ведеться війна, так і з сусідніх держав. 

Ресурсна мобілізація внаслідок оборонних видатків робить внутрішні та іноземні інвестиції більш привабливими. Такий висновок не є дотичним до оборонних видатків, що спрямовуються на агресію.

Існує два сценарії, що не включають у себе руйнаційний ефект від конфлікту, в яких рівень інвестицій у країнах, що знаходяться в конфлікті, буде зменшуватись. У першому з них це  відбувається на тлі скорочення державних прибутків. Поки громадяни інтерпретують конфлікт як тимчасовий, вони витрачатимуть кошти в споживчих цілях, знижуючи рівень капіталу, який може бути спрямовано в інвестиції. У другому випадку приватні інвестори побоюються ризику погіршення ситуації у сфері безпеки та переключаються на інші привабливі можливості, що пропонують більший рівень безпеки.

У будь-якому випадку можна стверджувати, що локальні конфлікти можуть мати обмежений вплив на наявність інвестицій у випадках, коли:

• інвестор здатний фізично захистити їх на території конфлікту;
• інвестиції спрямовуються на територію, на яку не поширюється збройний конфлікт, та існує здатність їхнього фізичного захисту у випадку розширення зони конфлікту;
• на тлі збройного конфлікту відбуваються позитивні зміни в інвестиційному кліматі (наприклад, влада стає лояльною або впустила західних інвесторів, проводяться реформи, повалений диктаторський або корупційний режим тощо).

На прикладі України бачимо, що незважаючи на скорочення інвестицій у 2014 році (послідовне скорочення відбувалося з 2012-го), у 2015 році було продемонстровано зростання показника ПІІ з $0,85 млрд до $3,05 млрд.

Національна валюта. Збройні конфлікти позначаються на курсі національної валюти в усіх проаналізованих кейсах, окрім Чаду. У більшості випадків знецінення національної валюти було значним. Так, зокрема, в Сьєра-Леоне (92,8%), Алжирі (92,3%), Сербії (83,7%), Руанді (76,9%), Бурунді (77,6%), Ємені (70%) були найвищі показники девальвації національної валюти в перший рік конфлікту. Найнижчі показники в Малі (7,6%), Лівії (11,9%), Грузії (10,8%), а також у ДРК (13,2%). Україна в перший рік конфлікту продемонструвала девальвацію на рівні 63,4%, що є нижчим показником, ніж у п’ятірці країн – лідерів падіння курсу національної валюти.  

Девальваційний ефект від збройного конфлікту обумовлений комплексом причин, що розглядаються в цьому матеріалі: руйнацією інфраструктури, скороченням обсягів експорту, прямих іноземних інвестицій, відтоком капіталу, включаючи банківський, що призводить до дефіциту на ринку валюти, а також – у випадках міждержавних конфліктів – торговими блокадами чи розривом торговельно-економічних зв’язків.

Таким чином, девальвація національної валюти є одним з постійних наслідків збройних конфліктів незалежно від наявності ефекту для всіх інших макроекономічних показників, що аналізуються в матеріалі. При цьому в більшості випадків девальвація обмежується періодом від одного до трьох років після завершення конфлікту. Виключенням є кейси, коли збройний конфлікт призводить до значної руйнації інфраструктури, втрати частини території зі стійкими господарськими зв’язками або значними жертвами. Кейс України є саме прикладом комплексного впливу чинників, що притаманні міждержавному конфлікту: окупація частини території, втрата експортних ринків сусідньої країни, відтік капіталу. Як свідчить проведений аналіз, чим вразливішими є наслідки конфлікту для системи економіки держави, тим довше в часі триватиме девальвація національної грошової одиниці.

Відповідно можна зробити висновок про те, що вплив збройного конфлікту на девальвацію національної валюти країни конфлікту залежить від того, наскільки такий конфлікт є руйнівним для системи економіки держави, як швидко його наслідки можна подолати або компенсувати, наприклад, за рахунок інших ринків. 

Показники зовнішнього боргу. Результати аналізу вказують на вплив військового конфлікту на показник зовнішнього боргу. Цей вплив обумовлений відтоком іноземного капіталу з країни, на території якої ведуться бойові дії через інвестиційні ризики, а також необхідністю запозичень, що спрямовуються як на оборонні видатки, так і на відновлення інфраструктури після бойових дій.  Окрім відтоку іноземного капіталу, збройний конфлікт негативно впливає на  готовність іноземного капіталу до інвестицій.

Аналіз доводить, що у перший рік конфлікту спостерігається збільшення зовнішнього суверенного боргу. Втім, у подальшому цей показник веде себе різноспрямовано та, скоріш за все, визначається впливом конфлікту на економіку, обсягом інвестицій та зовнішньої допомоги державі, що постраждала внаслідок конфлікту, а також тривалістю конфлікту та інтенсивністю протистояння.

Окрім цього, збройний конфлікт у багатьох випадках призводить до скорочення програм допомоги розвитку, що вимагає компенсації потреб за рахунок збільшення суверенних запозичень. 

Зміна зовнішнього боргу внаслідок збройного конфлікту, $ млрд

	Зовнішні борг до конфлікту	Зовнішні борг за рік з початку конфлікту
ДРК	302	344
Бурунді	114,7	123,4
Руанда	28,0	127,4
Гвінея-Бісау	362,9	504,5
Сьєрра-Леоне	176,6	229,6
Малі	23	25,6
Лівія	5,8	6,3
Сербія	60,01	176,9
Таджикистан	23,6	44,3
Алжир	46,9	65,5
Чад	28,9	28,3
Ірак	62,2	120
Ємен	12	40
Грузія	29	61
Україна	100	137

Видатки домогосподарств. Аналіз свідчить про те, що збройні конфлікти майже у 80% розглянутих кейсів призводять до скорочення видатків домогосподарств. Цей показник тісно пов’язаний з трендом скорочення споживчих видатків внаслідок таких конфліктів.

Скорочення кількості домогосподарств відбувається як через руйнацію об’єктів інфраструктури, так і через те, що біженці та внутрішньо переміщені особи або виїжджають з країни, або розселяються таким чином, що не створюють нових домогосподарств (наприклад, у таборах біженців чи у родичів). Також скорочення видатків домогосподарств може бути наслідком скорочення робочих місць, як через руйнацію бізнес-інфраструктури, так і через відтік інвестицій.

Зі скороченням кількості домогосподарств відповідно зменшується й рівень споживання. Споживчі видатки формуються за рахунок видатків домогосподарств на поточне споживання, видатків на товари тривалого споживання та видатків на послуги. За результатами аналізу можна стверджувати, що під час збройних конфліктів скорочення споживчих видатків призводить до скорочення видатків домогосподарств на поточне споживання та послуги. Залежно від інтенсивності конфлікту, території охоплення, загального рівня заможності населення та етнічної специфіки може відрізнятися вплив конфлікту на видатки на товари тривалого споживання.

Чим бідніше суспільство, тим більший вплив конфлікту на скорочення таких видатків. Водночас у деяких випадках, наприклад в Україні, особи, які залишили непідконтрольну Україні територію, з огляду на ризики та потреби, збільшили видатки на такі товари. Враховуючи негативний вплив збройного конфлікту на інфляційні показники та національну валюту, він також може сприяти тимчасовому збільшенню видатків на товари тривалого споживання як засіб сек'юритизації збережень в умовах високих ризиків.

У більшості випадків, особливо в бідних країнах, збройні конфлікти призводять до скорочення цього макропоказника. Так, збройний конфлікт у Таджикистані у 1992–1993 роках призвів не лише до скорочення видатків домогосподарств, але й до скорочення споживчих видатків з $346 на душу населення до $145 (-51,8%).

Незважаючи на те, що тенденція скорочення цього показника спостерігалася в Таджикистані з 1991 року, аналіз інших країн доводить, що взаємозв’язок між збройним конфліктом та скороченням споживчих видатків існує. Наприклад конфлікт в ДРК призвів до падіння рівня споживчих видатків з $200 на душу населення у 1997 році до $61,8 у 1999 році (-69,1%). Слід також зауважити, що у багатьох випадках скорочення споживчих видатків було одним з чинників початку збройних конфліктів, а отже передувало конфлікту. Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на те, чи передує скорочення споживчих видатків конфлікту, чи є його наслідком, цей показник супроводжує збройне протистояння.

Експорт. У більшості проаналізованих випадків збройні конфлікти позначилися на зниженні експорту. Це пов’язано з руйнацією експортних потужностей, транскордонним обмеженням переміщення товарів (у міждержавних конфліктах), торговельною блокадою, а також з введеними санкціями. Утім, на тлі загального тренду можна побачити атипічну ситуацію з експортними показниками в конфлікті в Малі. Це пов’язано з тим, що експортні потужності країни знаходились на значній відстані від зони бойових дій (на півдні держави), а сама зона конфлікту була вільною від значної інфраструктури.

Аналіз експортних показників у довготривалих збройних конфліктах свідчить про те, що негативний ефект є актуальним для сировинних економік лише протягом перших двох років. Після цього відбувається адаптація експортних секторів з відновленням тренду зростання. Характерним прикладом є Алжир, де у перший рік збройного конфлікту експорт скоротився на 11,8%, другий – 16,7%, після чого був продемонстрований ріст. Протягом подальших років динаміка змінювалася відповідно до обстановки на родовищах: від –20,5% у 1998 році до 56,4% у 2000 році.

Аналогічну картину можна спостерігати на прикладі Другої громадянської війни в Чаді, де спалахи бойових дій у зоні експортних потужностей у 2007 та 2009 роках впливали на експортні показники – падіння на 4,1 та 12,8% відповідно.

Таким чином, збройні конфлікти не мають негативного впливу на експортні показники лише у випадках:

- коли бойові зіткнення відбуваються на значному віддаленні від зони концентрації експортних потужностей;
- коли збройний конфлікт триває довгий час та експортні потужності мають можливість до адаптації роботи в умовах війни.

Ці висновки характерні й для Іраку. Зростання показника експорту в розрахунку на душу населення обумовлено зростанням цін на нафту після початку вторгнення коаліційних військ. Утім, якщо оцінювати обсяги експорту за 2003 рік у постійних цінах 1970 року, буде очевидним скорочення експорту на 11,8%. Це означає, що збільшення показників експорту в даному випадку було зумовлено зростанням цін на енергоносії з початком операції коаліційних сил в Іраку.

Імпорт. У 71% розглянутих під час аналізу конфліктів існує кореляція між збройним протистоянням та зниженням показників імпорту. Скорочення імпорту в більшості випадків зумовлено падінням споживчого попиту, зниженням купівельної спроможності населення. Девальвація національної валюти, що зазвичай супроводжує збройний конфлікт, призводить до інфляційного стрибка, передусім товарів іноземного походження. Таким чином, зниження купівельної спроможності населення, видатків домогосподарств, споживчого попиту на тлі зростання цін на імпортні товари призводить до скорочення імпорту, що було відчутно у 2015 році в Україні. Зазвичай на споживання імпортної продукції орієнтовані представники середнього класу та заможних верств населення, які найбільш чутливі до збройних конфліктів. Саме вони одними з перших залишають зону бойових дій, переїжджаючи до інших регіонів (Донбас), або емігрують до інших держав (Сирія, Лівія). Таким чином, виїзд середнього класу як споживача імпортної продукції з країни конфлікту також сприяє зниженню попиту на імпортні товари та послуги.

Циклічний ефект конфлікту. У більшості випадків, як показує світовий досвід, бідність сприяє виникненню конфліктів. Вона є мотивацією для багатьох людей брати активну участь у бойових діях та використовувати збройний конфлікт як засіб заробітку коштів. Збройний конфлікт внаслідок руйнації інфраструктури, жертв серед військовослужбовців та мирного населення (втрата годувальників), появи біженців та внутрішньо переміщених осіб сприяє зростанню бідності. Таким чином, існує певна циклічність у впливі бідності на виникнення конфлікту та зростання бідності внаслідок конфлікту.

Висновки. Динаміка макропоказників в Україні після 2014 року відповідає загальним трендам поведінки національної економіки в умовах реагування на збройний конфлікт.

Водночас специфіка збройного конфлікту на території України, що має всі ознаки міждержавного конфлікту з використанням та підтримкою однією з держав збройних формувань на території іншої держави, дозволяє робити висновки про можливість збільшити Україною показники припливу прямих іноземних інвестицій. Ситуація з показниками експорту станом на 2016 рік є атипічною, оскільки з його другої половини мало спостерігатися зростання експорту.

Подолання впливу збройного конфлікту може бути досягнуто шляхом реформ у секторі економіки з покращенням інвестиційного клімату та рівня захисту інвестицій і прав власності. Уряду слід звернути увагу на ризики постконфліктного торговельного дисбалансу, коли імпорт демонструє зростання, а експорт – падіння (випадок Сьєра-Леоне, Руанди). Саме це продемонструвала Україна за результатами 2016 року.