Допит із пристрастю: навіщо банки хочуть так багато знати про клієнтів

Із вересня поточного року Національний Банк України посилив процедуру верифікації фінансових розрахунків з боку банків (фінансового моніторингу). Зміна вимог відбулася згідно з постановою НБУ №42. Відтепер фінансові установи мають право вимагати від клієнта документи, які б підтверджували легальне походження його коштів. Отже, деяким клієнтам банків, чиї операції здаються підозрілими, телефонують представники банківських установ чи навіть фіскальна служба із запитанням: «Чи можете ви підтвердити джерело доходів?». 

Для чого це потрібно? Як слідує з нововведень – це необхідно для зменшення кількості осіб (фрілансерів), які отримують грошові кошти за свою діяльність, але мають можливість ухилятися від сплати обов’язкових платежів (ЄСВ та ПДФО). Також перед фінмоніторингом стоїть завдання не допускати операції, які не відповідають виду діяльності клієнта або розміру його легальних доходів. Певним чином це має на меті посилення уваги до платежів, що можуть бути пов’язані з легалізацією коштів, отриманих злочинним шляхом.

Суть фінансового моніторингу полягає в тому, що банк вивчає операцію особи (клієнта) і за будь-яких сумнівів у її законності запитує у клієнта пояснення та офіційні документи на підтвердження цих пояснень. У разі, коли документи не будуть подані, або коли подані документи не знімуть сумніви в законності та обґрунтованості операції, така операція не буде виконана. А відповідальна особа в банку подасть відомості про операцію та її учасників до Держфінмоніторингу.

Фінмоніторинг, на якому базується діяльність банків (первинний) звертає увагу на кошти, які є доходами фізичних осіб, в тому числі – підприємців. Обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають ті операції, сума яких складає 150 000 грн або більше.

Відповідальність банків. У разі якщо банк не виконає дій, передбачених законом «Про фінмоніторинг» відносно клієнтів, чиї операції підлягають фінансовому моніторингу, його може бути оштрафовано, а при повторному порушенні – навіть позбавлено ліцензії.

Отже, наразі працівники банку прагнуть перевіряти не лише ті відомості, які були загальноприйнятими (паспорт, ідентифікаційний код), але й вимагають від клієнтів інші документи: довідку про середньомісячний сукупний дохід, декларацію про майно, договір найму/оренди житлового або нежитлового приміщення, що належить клієнту на праві власності (з наданням правовстановлюючих документів) тощо. Усе це необхідно банку, по-перше, аби отримати якомога більше інформації про джерела доходу клієнта і, по-друге, щоб убезпечити себе від ймовірних претензій у недбалості з боку контролюючих органів.

Відповідальність клієнтів. Інформація, яку іноді намагаються вивідати у клієнта зловмисники, що видають себе за банківських співробітників або представників податкових органів, може бути значно більшою від тієї, яку має право затребувати державна податкова інспекція за письмовим запитом до банку відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність». Так, зі змісту ст. 62 даного закону випливає, що ДФС може лише відправити запит до банку щодо наявності банківських рахунків. Інша інформація надається контролюючим органам лише на підставі рішення суду.

Загалом така практика є досить поширеною у світі. Проте, щоб ця процедура закріпилася в Україні, необхідний деякий час. Зрозуміло, що від клієнтів банків у цей період вимагається не лише з розумінням ставитися до змін, але й виявляти особисту пильність, аби не стати жертвами шахраїв.