Злочинці чи пацієнти: як подолати наркоманію в Україні

Близько чверті мільярда людей у всьому світі хоча б раз за своє життя вживали наркотики. 12% з них вже є наркозалежними, вони не в змозі самотужки впоратися з цією проблемою та потребують спеціального лікування. Щорічно від передозування наркотиків, здебільшого – опіоїдів, гинуть щонайменше 190 000 осіб. Більшість із них – молодь. Найвищу кількість наркоманів зафіксовано у США – 28,6 млн осіб віком від 12 років. Таку сумну статистику було оприлюднено під час 61-ї сесії Комісії з наркотичних засобів при Організації Об'єднаних Націй. Генсек ООН Антоніу Гутерріш, звертаючись до учасників комісії, закликав їх намітити «найбільш підходящий і збалансований курс» боротьби з експансією наркотиків: покінчити з організованою злочинністю і забезпечити захист і лікування наркозалежних осіб. Усвідомлення цієї проблеми на такому високому рівні відбулося набагато раніше. Понад десятиріччя тому інший генсек ООН, Кофі Аннан, із сумом констатував: «Наркотики знищили багато життів, але неправильна наркополітика – ще більше!».

Спроби подолати загрози наркотичної експансії та вибудувати адекватні стосунки суспільства із наркозалежними громадянами тривають як у розвинутих країнах, так і у висхідних. Не лишилася осторонь цієї проблематики й Україна. Однак, економічна та соціальна нестабільність, що панують у державі, призводять до того, що кількість осіб, які вживають наркотики, лише збільшується. При цьому, це середовище дедалі криміналізується, і навіть спроби організувати відповідні спеціальні заклади почасти виходять за межі правового поля. Так, за результатами перевірок (2017 р. – початок 2018 р.) Генеральною прокуратурою України понад 400 реабілітаційних центрів встановлено, що порушення прав людини і громадянина у цій сфері мають тривалий і поширений характер. Усього минулого та цього року правоохоронцями розпочато близько 90 кримінальних проваджень, з яких понад 60 – за ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людей), 4 – за ст. 127 КК України (катування), 4 – за ст. 357 КК України (незаконне заволодіння паспортом або іншим важливим особистим документом).

При цьому, в Україні вже понад чотири роки існує затверджена урядом Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Про те, чому більшість з її пунктів досі залишаються «на папері», а Україна пасе задніх за темпами подолання наркоманії, і що треба зробити для виправлення цієї ситуації, спеціально для Mind розповів голова наглядової ради ГО «Довгі Літа», співзасновник Євразійського інституту наркополітики Андрій Тимошенко.

Стан проблеми

З проголошенням у 1991 році незалежності України та початком інтеграції нашої держави у глобальні процеси світового співтовариства, суспільство отримало не лише перспективи розвитку і модернізації, але й негативні явища, серед яких, – поширення наркоманії та наркозлочинності. Україна стала не тільки країною із масовим розповсюдженням психоактивних речовин (ПАР) та, як наслідок, збільшенням кількості випадків захворювання на наркоманію, але й транзитною зоною в основних міжнародних наркотрафіках.

Слід зазначити, що ще п’ять років тому в Україні не існувало єдиної державної стратегії з протидії розповсюдженню наркотиків. Лише 28 серпня 2013 року Кабінетом міністрів було схвалено Стратегію державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Зазначена Стратегія, яка була розроблена Державною службою України з контролю за наркотиками, визнана міжнародними спеціалістами як одна із найбільш вдалих і фахових у світі. В документі були визначені сутність та сучасні напрями державної політики щодо наркотиків, які формуються на засадах інтегрованого і збалансованого підходу до зменшення обсягу пропонування наркотиків, що знаходяться в незаконному обігу, та зниження попиту на них, подолання наркоманії як небезпечного соціального явища.

Наркоманія та наркозлочинність є суспільно небезпечними явищами, що потребують вжиття комплексних заходів задля мінімізації негативних наслідків. Розглянемо вказану проблематику з позиції трьох основних аспектів.

Правовий аспект. Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року побудована перш за все на гуманістичній спрямованості, акцентуючи увагу на дотриманні основних прав і свобод споживачів наркотиків. Однак, на практиці все ще залишається кримінально-репресивний підхід, в рамках якого наркоман розглядається не як хвора особа, що потребує лікування та допомоги, а як злочинець. Досвід і статистика вказують на те, що цей шлях є хибним. Наркобізнес стає ще більш латентним і небезпечним; збільшення кількості кримінальних справ у 2008-2011 роках (дані МВС) не призвело до зменшення кількості споживачів ПАР, що стоять на відповідних обліках, а навпаки дало зворотній ефект, досягнувши максимальної цифри – 163 000 осіб. За даними Управління ООН з наркотиків і злочинності, у 2011 році Україна посіла перше місце в Європі за кількістю споживачів ін’єкційних наркотиків.

Практика застосування кримінального законодавства вказує на високий рівень криміналізації людей, які вживають наркотики. Так, за зберігання у малих дозах наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (тобто для власного вживання) тягне за собою кримінальне покарання аж до позбавлення волі строком до трьох років (ст. 309 КК України). У наказі МОЗ України № 188 від 01.08.2000 р. «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» встановлено мінімальний поріг притягнення до кримінальної відповідальності, і він є набагато нижчим, ніж у багатьох цивілізованих країнах. Результатом цих репресивних та антигуманних норм є той факт, що щорічно на лаві підсудних опиняються тисячі наркоманів і отримують реальний термін ув’язнення. І це не фігуранти справ, які займалися розповсюдженням наркотичних засобів, а хворі люди.

У ході практичної роботи з наркозалежними особами, які відбули покарання за зберігання наркотичних засобів, та їх вибіркового опитування фахівці дійшли висновку, що кримінальне переслідування осіб, що вживають ПАР, не привело до відмови від нарковживання. Навпаки, репресивне законодавство та перебування у місцях позбавлення волі призвело до збільшення серед наркоспоживачів захворюваності на ВІЛ/СНІД, туберкульоз та інші соціально небезпечні захворювання, а також суттєво вплинуло на загострення соціальної напруженості у суспільстві, формування дискримінаційного ставлення до осіб, хворих на наркоманію.

У 2017 році Євразійський інститут наркополітики на замовлення МБФ «Відродження» провів аналіз законодавства України у сфері обігу наркотичних речовин і, з урахуванням міжнародного досвіду, розробив пропозиції щодо гуманізації наркополітики та декриміналізації окремих діянь у цій сфері. 

Морально-етичний аспект. З часів існування СРСР проблема немедичного вживання наркотичних засобів всіляко приховувалася і заперечувалася. Люди, які мали залежність від ПАР, засуджувалися суспільством, ставлення до них було як до вигнанців, аморальних та кримінальних елементів. На жаль, до сьогодні в Україні так і не вдалося подолати цю стигму. Наркоспоживачі сприймаються все ще як злодії, а не як хворі люди, що потребують комплексного медико-психологічного лікування.

У Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року зазначено про необхідність подолання стигматизації в наркології. Суспільству через профілактичні та просвітницькі заходи слід доносити інформацію щодо причин та наслідків наркоманії, методів мінімізації шкоди і суспільної небезпеки, формувати гуманне ставлення до наркоспоживачів з чітким усвідомленням того факту, що наркоман є, насамперед, хворою людиною, яка потребує лікування та реалізації фундаментальних прав та свобод. 

Медико-соціальний аспект. Розглянемо якість і ефективність надання послуг наркоспоживачам та існуючі прогалини в цій сфері. Лікування залежностей від вживання ПАР потребує комплексного підходу, що складається з трьох послідовних елементів: медикаментозна допомога (детоксикація), психотерапевтичний супровід та подальша соціальна адаптація пацієнта. В системі МОЗ України функціонує мережа наркологічних лікарень, які надають послуги з детоксикації. У штаті державних наркологічних установ працюють також психологи та соціальні працівники, задача яких, – мотивувати пацієнта на відмову від вживання ПАР. Також, з метою зниження шкоди та відмови від вживання нелегальних (вуличних) наркотиків, в нашій країні діє програма замісної підтримувальної терапії (ЗПТ), в рамках якої пацієнт під наглядом та за рецептом лікаря-нарколога приймає препарати (метадон, бупренорфін), які допомагають уникнути синдрому відміни (ломки) та покращують стан здоров’я.

Однак, слід констатувати, що в Україні програма ЗПТ не є досконалою. Відсутній дієвий та ефективний механізм контролю за пацієнтом (почасти трапляються випадки, коли пацієнт продовжує приймати вуличні наркотики), незадовільно працює система ресоціалізації хворих на наркоманію. Як вже зазначалося вище, однією із основних складових процесу повернення наркоспоживача до тверезого життя є психологічна терапія.

На сьогоднішній день, дієвою моделлю надання такої допомоги є Мінесотська (розроблена в кінці 40-х років минулого століття в США). Вона передбачає активну участь професіонала-психотерапевта в процесі повернення пацієнта до тверезого життя. У стінах реабілітаційного центру (стаціонарно/амбулаторно) персонал працює над поліпшенням фізичного, емоційного, психологічного стану здоров’я клієнта, гармонізацією сімейних та інших міжособистісних відносин, покращенням в сфері трудової зайнятості, навчання, соціальної адаптації.

На жаль, в українській системі охорони здоров’я відсутня розгалужена мережа такого роду центрів. Цю проблему намагаються власноруч вирішувати громадські організації та активісти. Однак, враховуючи той факт, що вимоги до діяльності таких реабілітаційних центрів чітко не прописані в нормативах профільного законодавства (відсутній механізм контролю та ліцензування), фіксуються непоодинокі випадки порушення прав та свобод громадян, що перебувають в таких псевдоцентрах (утримання без добровільної згоди наркоспоживача, використання пацієнтів як дешевої робочої сили та перебування останніх, м’яко кажучи, в нелюдських умовах).

Приклади ефективної наркополітики європейських країн

Португалія. 10 років тому в законодавство про наркотики та основні принципи державної наркополітики було внесено ключові поправки, які суттєво змінили підхід до шляхів мінімізації негативного впливу наркозлочинності і наркоманії на розвиток суспільства. Замість прагнення знизити рівень наркоспоживачів шляхом покарання людей, в нових заходах наркотики вважаються незаконними, але їх вживання більше не розглядається як кримінальне правопорушення.

Португальські реформи не обмежилися тим, що зберігання наркотиків стало адміністративним правопорушенням. Вони також охопили широке коло заходів, таких як профілактика та просвіта громадськості, підвищення мотивації для відмови від подальшого вживання контрольованих речовин, зниження шкоди, лікування наркозалежних людей і допомога в соціальній реінтеграції. Результатом нового підходу стало створення комісій по стримуванню наркозалежності. Вони замінили кримінальні суди як державний орган, що займається проблемами, пов’язаними зі зловживанням ПАР.

Комісії прагнуть інформувати людей й переконати їх відмовитися від вживання наркотиків. Комісії також уповноважені застосовувати цивільно-правові санкції за непокору і направляти бажаючих на лікування. Попри першочергове побоювання з приводу прийнятої в Португалії нової стратегії, дані дослідження показують, що різкого росту числа людей, які вживають наркотики, не стало, а в деяких категоріях їх чисельність навіть скоротилася. Крім того, число людей з захворюваннями, пов’язаними з наркотиками (такими як ВІЧ та гепатити В і С), в цілому знизилось.

Швейцарія. Країна, яка відома своїм міцним консерватизмом, була вражена, коли в її містах стали збиратися тисячі споживачів наркотиків і активістів контркультури. Ця тенденція набула кульмінації в кінці 1980-х років, коли наркотики вживалися майже відкрито. Країна була тяжко вражена ВІЛ, що твердо пов’язувалося з ростом ін’єкційного споживання наркотиків. Найбільшу заклопотаність керівників системи охорони здоров’я викликало ін’єкційне споживання героїну, тому була санкціонована реалізація широкомасштабних заходів, які включали низкопорогові метадонові програми, обмін голок (в тому числі в місцях позбавлення волі), а також організацію пунктів безпечних ін’єкцій.

На доповнення до цих послуг Швейцарське федеральне управління охорони здоров’я в якості експерименту почало реалізацію програми рецептурного призначення героїну особам, що протягом тривалого часу були залежними від опіатів. Детальна наукова оцінка, яка проводилась урядом, показала, що героїнова терапія можлива і економічно вигідна та дозволяє досягти реального покращення здоров’я наркоспоживачів. Ця терапія внесла свій внесок в значне скорочення рівня злочинності, пов’язаної з наркотиками.

У 1994 році Федеральна рада оголосила про затвердження нової наркополітики, побудованої на ідеї «чотирьох принципів» – профілактика вживання наркотиків, лікування наркозалежності, зниження шкоди і робота правоохоронних органів (поліцейські заходи).

Фото Shutterstock

Можливі шляхи для України

Враховуючи вищевказане, можна дійти висновку, що сучасний стан наркополітики в Україні все ще не відповідає задекларованим положенням Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Він є таким, що унеможливлює ефективно та своєчасно протистояти наркозлочинності й впровадити дієву систему мінімізації шкоди від вживання наркотиків як у сфері охорони здоров’я, так і в забезпеченні суспільної безпеки. Отже, парламенту, профільним міністерствам і відомствам, громадським організаціям, активістам, науковцям та всьому суспільству в цілому слід вирішити наступні питання, які б у майбутньому – при фаховому і комплексному підході – змогли дати рішучу відсіч зазначеним загрозам загальнодержавного масштабу:

• Створити центральний орган виконавчої влади у сфері формування та забезпечення реалізації державної політики з питань обігу наркотичних засобів, протидії їх незаконному обігу, а також координації діяльності органів виконавчої влади з цих питань (в 2014 році було ліквідовано Державну службу України з контролю за наркотиками).
• Законодавчо встановити чітку межу між інструментаріями та санкціями, які будуть застосовуватися при кваліфікації дій наркодилера та наркоспоживача.
• Розробити та впровадити чіткі критерії та вимоги до діяльності реабілітаційних центрів з обов’язковим ліцензуванням та механізмом контролю за якістю надання послуг.
• Посилити роль медико-соціальних та реабілітаційних заходів у подоланні наркоманії.
• Впроваджувати загальнодержавні та локальні профілактичні та роз’яснювальні заходи, направлені на гуманне ставлення до наркоспоживачів та подолання стигматизації в наркології.  

Лише в такому разі державі вдасться взяти під контроль вживання наркотичних засобів у немедичних цілях та домогтися повернення наркозалежних осіб із лав «втрачених людей» до більш-менш повноцінного функціонування в межах суспільства.