facebook.com
mind
Естафета неспокою: що змінює у відносинах кредиторів і боржників Кодекс про банкрутство

Естафета неспокою: що змінює у відносинах кредиторів і боржників Кодекс про банкрутство

Які аспекти є найбільш болючими в українських реаліях

Цей матеріал також доступний російською
Естафета неспокою: що змінює у відносинах кредиторів і боржників Кодекс про банкрутство
Фото Shutterstock

20 березня Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект №8060, яким прийнято за основу Кодекс із процедур банкрутства. Як зазначається у документі, головна його мета – зокрема, внести зміни до процедури корпоративного банкрутства, вдосконалити процедуру продажу майна боржника на аукціоні, а також врегулювати відносини щодо відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави. Антон Молчанов, керівник практики банкрутства юридичної компанії Arzinger, спеціально для Mind проаналізував цей документ на предмет його сильних і слабких сторін та пояснив, яким чином новації позначаться на діяльності вітчизняного бізнесу.

Кожного разу чуючи слово «банкрутство», українці поводяться по-різному. Одні нервують через долю депозитів у банках, інші згадують занепад радянського виробництва часів ранніх дев’яностих, масові звільнення та багаторічні затримки зарплат. Утім, для переважної більшості українського бізнесу банкрутство викликає виключно негативні асоціації – особливо в тієї частини підприємців, що стикалася з ним на практиці, полюючи за злісними боржниками.  

Що таке «банкрутство по-українськи» та чим воно лякає? Загальне недружнє ставлення до українського банкрутства легко пояснити. У більшості країн світу банкрутство виглядає приблизно однаково, немов студентська театральна вистава – скромні декорації, невелика кількість ведучих акторів та палке бажання перекрити ентузіазмом нестачу реквізиту. На сцені перебуває стандартний квартет: невдалий боржник, агресивно налаштовані кредитори, професійний менеджер та суд, що призначив його керувати справами боржника. Від початку цієї вистави та аж до завіси дійство розвиватиметься за приблизно однаковим сценарієм: визначення всіх боргів та майна боржника, продаж майна та розподіл виручених грошей поміж кредиторами. І, в решті решт, фрустрація тих кредиторів, чиї борги не були погашені повністю.    

У середньостатистичного українського банкрутства переважно трагічний фінал. Так, 2018 рік Україна за міжнародно визнаною статистикою зустріла на непочесному 149 місці в рейтингу ефективності врегулювання банкрутств. Це не дивує – українські банкрутства тривають у середньому майже три роки (більш вдалі країни встигають на 1,5 року швидше), вартість процедури може коштувати до 40% від усього майна боржника (європейські країни – від 1% до 13%).

Попри довгі строки та дорожнечу, вітчизняну процедуру банкрутства важко назвати ефективною – кредитори більшості українських компаній можуть отримати близько 8% своїх боргів, у той час як для європейських країн відсоток реальних виплат у банкрутстві коливається від 35% до 70%, а в Норвегії взагалі наближається до ідеалу (близько 93%).  

У чому причина такої невтішної статистики? Об’єктивні економічні явища, невміння планувати бізнес та розраховувати ризики? Так, безумовно. Але однією з головних причин залишається недосконалість законодавства.

Як не дивно, протягом кількох років український закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» переважно знаходився на боці боржників. Це певною мірою робить їм же ведмежу послугу, адже чимала частина українських кредиторів – це банки. Маючи великі портфелі проблемних кредитів, що внаслідок невдалих банкрутств  списуються у гомеричних пропорціях, банки вимушені максимально скорочувати кредитування. В свою чергу, жити виключно власним коштом більшість малого та середнього українського бізнесу просто не в змозі – що знову ж таки призводить до появи нових банкрутств.

20 березня цього року ваги інтересів у справах про неплатоспроможність бізнесу на території України вперше за останні роки помітно схилилися на бік кредиторів. Саме в цей день український парламент у першому читанні прийняв проект закону №8060 – Кодексу процедур банкрутства, автори якого сповнені великого оптимізму щодо його можливостей.

Дійсно, приводів для оптимізму у проекті Кодексу достатньо. Створений шляхом поєднання в один документ кількох законопроектів, Кодекс декларує три основні мети: забезпечення рівних прав та можливостей для усіх кредиторів, ефективний продаж майна боржника та зменшення можливості зловживань.

Що саме має змінитися у вітчизняному процесі банкрутства? Ключових змін чотири. Перш за все – умови, за яких справу про банкрутство може бути відкрито. До сьогоднішнього дня більшість справ про банкрутство (за винятком окремих категорій компаній та підприємців) можна розпочати за умов, якщо:

  • борги української компанії або підприємця перевищують 300 мінімальних зарплат (на даний момент це 1 116 900 грн);  

  • ці борги мають бути визнані судом, а судове рішення про їхнє стягнення має не виконуватися через державних або приватних виконавців протягом трьох місяців.

Додамо сюди збільшені ставки судового збору, необхідні, аби отримати судове рішення (близько 1% від суми боргу, і це якщо рішення суду не буде оскаржуватися), а також аванс, що має бути сплачений виконавцеві для початку примусового стягнення (до 37 230 грн). Доволі дороге та довге задоволення, чи не так?

Кодексом пропонується спростити доступ до банкрутства через:

  • звільнення боржника від сплати судового збору. Логіка законодавця є зрозумілою: якщо в боржника дійсно виникли фінансові складнощі, то 17 000 гривень збору для початку справи про банкрутство точно не будуть йому зайвими;

  • можливість не стягувати в суді борги, які сам боржник визнав письмово. Це може бути підписаний боржником акт звірки взаєморозрахунків, лист або розписка кредиторові тощо;

  • скасування бар’єру в 300 мінімальних зарплат (це може бути будь-який борг) та тримісячного очікування після звернення за примусовим виконанням (за проектом Кодексу банкрутство може розпочинатися відразу після визнання боржником боргу або набрання законної сили рішенням суду про стягнення боргу).

Звучить непогано, але ці положення Кодексу зазнають найбільшого потоку критики. Дійсно, можна без зусиль уявити собі кількість недобросовісних боржників, що з легкістю визнаватимуть відносно невеликі борги та, входячи у банкрутство, уникатимуть платежів небажаним кредиторам. На тлі того, що протягом кількох років фіктивне банкрутство є не злочином, а лише безневинним адміністративним проступком, така проблема вбачається більш ніж реальною. У той же час, можливість розпочати судовий контроль над проблемною компанією щонайшвидше дозволятиме вживати екстрених заходів для кредиторів вже за ранніх симптомів боргової «хвороби» – а це надає боржникові більше шансів на фінансове оздоровлення.

Друге за важливістю нововведення – це значне відновлення в правах так званих забезпечених кредиторів. Зазвичай це банки, що надавали боржникам позики від заставу його майна. В існуючому законодавстві забезпеченість є скоріш прокляттям, аніж благословенням для кредитора – він не може починати справу про банкрутство (навіть тоді, коли борг перед ним перевищує обов’язковий бар’єр у 1 116 900 грн). Він також позбавлений можливості голосувати на зборах та в комітеті кредиторів – головних органах управління, що вирішують ключові питання в долі боржника та нерідко стоять вище суду за важливістю їх рішень. Усе, на що має право такий забезпечений кредитор – це чекати на продаж своєї застави, забираючи усі виручені від цього кошти.

Кодекс пропонує надати забезпеченим кредиторам ті ж самі права, що є у звичайних, та навіть більше. Це, зокрема:

  • можливість починати банкрутство боржника;

  • право повноцінного голосу на зборах та в комітеті кредиторів (кількість голосів залежить від суми боргу, тобто чим більше кредиторові винен боржник, тим більший вплив на справу такий кредитор має);

  • право не чекати продажу застави разом з усім іншим майном, а забрати його собі чи продати самостійно, якщо боржник не використовує заставу в своєму бізнесі.  

Третя ключова зміна – це підхід до продажу майна боржника. Саме тут традиційно відбувається найбільша кількість зловживань, коли коштовне майно боржника або продається за безцінь «потрібній» особі, або навпаки – продається на вигідних умовах, а потім за формальними приводами відбирається в покупця назад. На відміну від такої невдалої моделі, проект Кодексу пропонує запровадити контроль за продажем цінних активів, продавати усе майно на конкурентній основі на електронних аукціонах, обмежити знижки на стартову ціну аукціонів та, що дуже важливо, забезпечити стабільність договорів, що укладаються після аукціону.

І четвертий важливий момент – це запровадження банкрутства звичайних громадян, які не є підприємцями. Для тих, хто, не розрахувавши власні сили, накопичив істотну кількість боргів, Кодекс надає два основні шляхи:

  • реструктурувати їх через часткове списання та розстрочки виплати залишку під контролем професійного арбітражного керуючого та суду;

    або

  • почати розпродаж майна боржника та задовольняти з вирученого вимоги кредиторів.

Загалом, наразі проект Кодексу, що пройшов перше читання, є більше набором сумбурних ідей та концепцій, ніж завершеним законом, за яким можна жити. Тим не менш, більшість запропонованих в ньому ідей значно кращі існуючого закону, а в частині банкрутства громадян – взагалі не мають аналогів в українській історії. Можливо, через це реформа українського банкрутства знаходить вагому підтримку – від українських професійних та бізнес-спільнот до ключових міжнародних кредиторів. А можливо й тому, що хто як не вони на власному досвіді переконалися в правоті англійського прислів’я – «Той, хто хоче спати спокійно, нехай купить собі ліжко банкрута». Спокою в українських банкрутів було забагато – тож саме час поступитися ним на користь неспокійних кредиторів.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті