Які можливості в України на світовому аграрному ринку

Нещодавно Організація економічної співпраці та розвитку (OECD) та Продовольча та сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (FAO) опублікували свій прогноз розвитку світового аграрного ринку на 2018-2027 рр. (OECD-FAO Agricultural Outlook 2018-2027). Цей докладний аналітичний документ містить багато важливої інформації, яка буде цікавою всім, хто пов’язаний із агропромисловим комплексом України. Федір Мєшков, аналітик департаменту оцінки і бізнес-планування Kreston GCG, спеціально для Mind пояснює, що озвучені в документі прогнози обіцяють українському АПК.

Насамперед, автори прогнозу вважають, що темпи зростання обсягів споживання сільськогосподарської продукції у світі дещо знизяться у порівнянні із попереднім десятиліттям, однак залишатимуться досить високими, особливо для дешевих і масових видів продовольства. Із початку 2000-х років основним драйвером зростання попиту на продукти харчування був Китай, де із сіл у міста переселилися майже 400 млн. осіб. Вони змінили сферу зайнятості із натурального сільського господарства на промисловість, а також підвищили свій рівень доходів, що призвело до стрімкого зростання попиту на зернові, олійні та м’ясо. Вищезазначені процеси у Китаї наразі суттєво сповільнилися та близькі до завершення, а повторення подібного за масштабом явища на прогнозується (хоча в дещо менших масштабах переміщення населення із сіл у міста відбувається в Індії та країнах Східної Африки, таких як Ефіопія та Кенія, де зараз розвиваються галузі промисловості, що потребують великих затрат дешевої та низькокваліфікованої робочої сили).

Як наслідок, найбільше зростання обсягів споживання продуктів харчування у світі у найближчому десятилітті прогнозується у країнах, де відбуватиметься природний приріст населення, який супроводжуватиметься пропорційним зростанням ВВП, що дозволить підтримувати щонайменше стабільний, хоч навіть і низький, рівень доходів. Пострадянські країни не демонструватимуть зростання попиту на продукти харчування, оскільки населення в них буде зменшуватися, а рівень середніх доходів залишатиметься незмінним. Натомість у цьому контексті особливу увагу автори прогнозу приділяють «арабському світу» – регіону Близького Сходу та Північної Африки (Middle East and Northern Africa, MENA). У країнах регіону проживає майже 400 млн. осіб, зокрема у Єгипті – 95 млн., в Алжирі – 41 млн., в Іраку – 37 млн., в Марокко – 35 млн. Прогнозується, що у найближче десятиліття у більшості країн регіону населення щорічно зростатиме на 1-2%, а ВВП – на 4-5%. Це призведе до щорічного зростання місцевого ринку харчових продуктів щонайменше на 3-4%.

Суттєве підвищення продуктивності місцевого сільського господарства неможливе: значну частину площі даних країн займають пустелі та напівпустелі, кількість опадів та водних ресурсів є незначною, ґрунти недостатньо родючими, а основу місцевого виробництва продуктів харчування становлять дрібні господарства із низькою ефективністю та спеціалізацією.

Очікується, що внаслідок більшого включення країн MENA до глобального ринку їх сільське господарство поступово переорієнтовуватиметься на експортно-орієнтоване виробництво овочів і фруктів, що, у свою чергу, зменшуватиме внутрішнє виробництво зернових і м’яса. Таким чином, у найближче десятиліття країни MENA суттєво збільшать обсяги імпорту саме тих продуктів харчування, порівняльну перевагу у виробництві яких має Україна. Крім близького географічного розташування та зручного транспортного сполучення через Чорне та Середземне моря, ринок країн MENA має ще переваги політичного характеру.

Країни регіону не мають геополітичних амбіцій, зацікавлені в низьких цінах на імпортні продукти харчування для підтримання внутрішньої політичної стабільності та в українських споживачах своїх товарів і послуг (фрукти, продукція легкої промисловості, туристичні послуги). Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс, як і Україна, мають угоди про зону вільної торгівлі із Європейським Союзом. Усе це значно знижує ризик «торгової війни», яка ускладнить доступ українському експорту на ринки даних країн.

Крім регіону MENA, зростання населення очікується у країнах Африки на південь від Сахари та в Індії, однак у цих регіонах рівень доходів залишатиметься низьким, що стримуватиме збільшення обсягів споживання м’яса (в Індії також значний вплив має поширення вегетаріанства внаслідок культурних традицій). Однак, ці країни можуть значно збільшити обсяги імпорту зернових, рослинних олій, незбираного сухого молока, що також відкриває можливості для українського експорту.

Водночас, прогноз OECD-FAO містить також і певні загрози для українського АПК. Зокрема, унаслідок сповільнення темпів зростання попиту на продовольство у порівнянні з попереднім десятиліттям та прогнозованими низькими темпами зростання цін на дизельне паливо та мінеральні добрива, що є важливими складовими собівартості продукції рослинництва, прогноз передбачає поступове зниження реальних цін на сільськогосподарську продукцію, номінованих у доларах США.

Зокрема, щорічні темпи зниження реальних цін на пшеницю, кукурудзу, рослинні олії, м’ясо птиці становитимуть 1,0-1,5%, на яловичину – 2,5%, на масло – 2%, на тверді сири – 1%. Єдиними видами продукції, реальні ціни на яку залишатимуться стабільними або зростатимуть, будуть знежирене та незбиране сухе молоко.

Це зменшуватиме рентабельність сільськогосподарського виробництва та створюватиме переваги на світовому ринку для тих виробників, які здатні поєднати сприятливі природні умови із сучасними технологіями та ефективною логістикою. Перший фактор в Україні є одним із найкращих у світі, тоді як другий і третій поки ще відстають від рівня розвинутих країн. Отже, час «знімання вершків» із мінімальними зусиллями для українських агрохолдингів завершився. Необхідно здійснювати масштабні інвестиції у високоефективні тваринницькі комплекси, запроваджувати технології країн Європи та Північної Америки, розкривати логістичний потенціал українських залізниць і Дніпра.

Таким чином, прогноз OECD-FAO на найближче десятиліття дає можливість зробити наступні висновки для українського АПК.

У сфері рослинництва проблем зі збутом не матимуть виробники пшениці та кукурудзи на зерно, які можна буде експортувати до регіону MENA та Африки на південь від Сахари. Крім того, перспективним залишається виробництво соняшникової та соєвої олії, відходи якого становитимуть кормову базу птахівництва, продукція якого вже активно експортується до арабських країн.

Із тваринництвом ситуація є дещо складнішою. Очевидно, що свинарство не має наразі значних перспектив: попит на внутрішньому ринку, ринку пострадянських країн та країн ЄС поступово знижуватиметься внаслідок демографічних та економічних факторів, найбільші світові імпортери свинини (Китай, Японія, Південна Корея, В’єтнам) розташовані надто далеко, а відповідні ніші на місцевих ринках зайняті виробниками із США та Канади. Крім того, забій свиней та корів на одному м’ясопереробному підприємстві може унеможливити отримання сертифікату Халяль (відповідність виробничого процесу нормам ісламу), що є необхідним для експорту яловичини до арабських країн. Однак, зростання попиту на сухе незбиране молоко у країнах MENA, Африки на південь від Сахари, Індії та прогнозовані стабільні реальні ціни на цей продукт створюють передумови для розвитку ефективного молочного тваринництва.

Іншим перспективним напрямом є інтенсивне вирощування м’ясної великої рогатої худоби для виробництва яловичини на експорт у країни MENA, якому, однак, дещо перешкоджає прогнозоване зниження реальних цін на яловичину та більша тривалість виробничого циклу (майже 2 роки у порівнянні з 2-3 місяцями для курятини). У цілому, українським виробникам аграрної продукції варто орієнтуватися на її дешеві, масові та стандартні види, а також передбачати отримання сертифікату Халяль та відповідність нормам ЄС, що полегшить доступ на ринки багатьох країн світу. Зокрема, замість твердого сиру та ковбас варто виготовляти незбиране сухе молоко, заморожену яловичину та курятину.

Агровиробники України вже продемонстрували, що здатні використовувати шанси, які надає їм світова економіка: експорт аграрної продукції з України збільшився із 2 млрд. дол. США у 2000 р. до 18 млрд. дол. США у 2017 р. За умов інвестицій у підвищення ефективності та цілеспрямованої роботи для виходу на нові ринки Україна може міцно закріпитися у якості провідного гравця на світовому ринку продовольства та посісти достойне місце поруч із такими країнами, як Канада, Австралія, Бразилія, Аргентина.