Пластиковий слід: як корпорації перекладають відповідальність на споживачів

Пластиковий слід: як корпорації перекладають відповідальність на споживачів

І хто насправді винен у тотальному засміченні планети «одноразовою» тарою

Этот материал также доступен на русском языке
Пластиковий слід: як корпорації перекладають відповідальність на споживачів
Pixabay.com

У 2018 році словник Collins Dictionary обрав словом року прикметник «одноразовий». А Royal Statistical Society обрала числом року «90,5». 90,5% – стільки виробленого за весь час у світі пластику залишилося непереробленим.

Від початку широкого використання пластику в 1950-х роках у світі переробили його лише 9,5%.  Решта – більшість з якого одноразовий  – лежить на звалищах або просто неба, плаває у річках, морях та океанах, вбиває тварин. Пластик їдять тварини і риба, і люди також – ми їмо і п'ємо його частинки

Більшість європейських держав, США та деякі країни Азії мають вже достатньо добре працюючу систему збору та переробки пластикових відходів. Інвестиції в сміттєпереробну галузь продовжуються, квоти на переробку збільшуються. То що ж тоді не так з переробкою пластику?

Це правда, що ми всі можемо робити більше, щоб зменшити свій «пластиковий слід». А те, що забруднення пластиком – результат діяльності споживачів та зміна їхньої поведінки зможе врятувати нас від екологічної катастрофи – брехня.

Найбільша проблема – це одноразовий пластик як, наприклад, пакети, що в середньому використовуються 15 хвилин і залишаються у довкіллі на сотні років.  Одноразовий пластик – це зручність, а не необхідність. Заохочення людей переробляти більше ніколи не вирішить проблеми виробництва гігантських обсягів одноразового пластику.

Звідки пішов рух «тотальної переробки»? На початку 1950-х великі компанії – виробники напоїв, такі як Coca-Cola та Anheuser-Busch (AB InBev), разом з Phillip Morris та іншими створили неприбуткову організацію Keep America Beautiful. Її місія полягала в тому, щоб навчати та заохочувати людей дбати про довкілля. Потім вона об’єдналась із Ad Council. Результатом одної з перших та найбільш впливових кампаній проти бездумних споживачів стало впровадження терміну litterbug (той, хто смітить на вулицях). Відтоді стало модним звинувачувати у забрудненні довкілля нас – споживачів.

20 років потому вони випустили рекламне відео Crying Indian. Цей ролик про індіанця, що пливе у каное по засміченій річці, зі скупою сльозою на щоці наприкінці, дуже вплинув на рух із захисту довкілля.  Він став потужним поштовхом для заохочення зміни поведінки споживача.  Згодом Keep America Beautiful та Ad Council запустили ще одну гучну надихаючу кампанію I Want to Be Recycled («Я хочу бути переробленим»). Це було звернення до споживача з проханням уявити, що їхня пляшка з-під шампуню чи банка з-під напою може перетворитись на якийсь інший продукт.

Чому він виявився нещирим? На перший погляд, усі ці кроки – великодушні та філантропічні. Але вони приховують справжню проблему – роль корпоративних забруднювачів у засміченні пластиком. Саме введення споживачів в оману стало причиною того, що діяльність Keep America Beautiful назвали першою корпоративною хвилею «зеленого піару» (greenwashing). Зелений піар допоміг змістити фокус і перекласти провину на споживачів: відсутність у споживачів звички здавати пластик на переробку. Це дало змогу активно перешкоджати прийняттю необхідного законодавства, що посилило б відповідальність виробника.

Найбільшим успіхом організації Keep America Beautiful стало перенесення екологічної відповідальності на громадськість з виробників, що міцно закріпило їхнє ім’я в екологічному русі.

Психологічний прийом дезінформації збудував суспільну підтримку покарання окремих осіб, що смітять, штрафами й ув’язненням. У той самий час позбавивши виробників пластику жодної відповідальності за численні екологічні, економічні проблеми та загрози здоров’ю людей, спричинені їхніми продуктами. litterbugs – це насамперед виробники пластику, а не ми з вами.

А чи можна створювати товари без «екологічної брехні»? Виробники спортивного одягу та взуття успішно виробляють кросівки та одяг з океанічного пластику. Ці колекції еко-свідомі споживачі розкуповують зі швидкістю світла. То чому не відмовитись від використання первинних пластикових матеріалів та не використати 6,3 млрд тонн пластикових відходів, що лежать по всьому світі як сміття, як сировину для нових продуктів? 

Це дорого. Дешевше видобувати нафту та використовувати первинні полімери. На додачу до цього видобувні компанії отримають субсидії.

Це неякісно. Продукт з вторинної сировини виходить вже не таким привабливим для споживача. ПЕТ-пляшка в процесі переробки ніколи не перетвориться на ПЕТ-пляшку такої ж якості. Кожен цикл переробки погіршує якість пластику. Кількість циклів дуже обмежена – від 1 до 5. Далі – тільки звалище.

І найголовніше – більшість з цих 6,3 млрд тонн пластикових відходів у принципі непридатні для вторинної переробки. Цей пластик таким створювався. Проблема існуючої моделі – у дизайні продуктів. Виробники не застосовують у виробництві circular design (круговий, циклічний дизайн) – процес створення продуктів, що враховує такі аспекти:

  • З чого вироблено продукт?
  • Скільки утвориться сміття при виробництві?
  • Чи він енергоефективний?
  • Чи отримає цей продукт друге життя?
  • Яка буде цінність нового продукту після переробки? тощо

Як діє лобізм корпорацій? Виробники пластику протистоять змінам всіма доступними способами: створюють асоціації і громадські організації, наймають лобістів у владі, запускають соціальні кампанії. «Провідники» їхніх інтересів є в кожній країні світу.

Україна – не виключення. Великі транснаціональні корпорації виділяють мільйони гривень на фінансування українських громадських організацій та соціальні кампанії. Нас привчають до думки, що переробити можна навіть те, що ніде у світі не переробляється. Нас продовжують запевняти, що все можна переробити і ми маємо продовжувати споживати так само багато пластику або навіть більше.

Зараз в Україні виробники пластикової упаковки не відповідають за забруднення ними довкілля. Податку на виробництво пластику та зобов'язань з його переробки просто не існує. Деякі країни змогли виграти це протистояння з лобістами та ухвалити закони, що забороняють певні види одноразового пластику або обкладають податком його виробництво або розповсюдження.

Що ж робити? Як нам діяти, щоб відповідальне використання пластику стало реальністю?

Перше: обговорювати проблему пластикового забруднення частіше і голосніше. Звертатися до представників влади з вимогами заборонити використання одноразового пластику, говорити про відсутність відповідальності виробника за забруднення довкілля. Створювати інформаційні кампанії, петиції, звернення.

Друге: усвідомити, що споживачі не відповідальні за глобальну «пластикову» катастрофу.  Виробники просто не дають нам вибору і продають свої товари в упаковці, непридатній для переробки.

Третє: по можливості частіше відмовлятись від одноразового пластику. Використовувати багаторазові чашки та пляшки, сумки, не користуватись пластиковими пакетами та одноразовим посудом, вибирати продукти з меншою кількістю упаковки. Здавати вторсировину на переробку, причому тільки за гроші. Це гарантія того, що вона піде на переробку. Прийняте безкоштовно немає цінності для посередника і швидше за все – просто «зелений піар» спонсора.

Четверте: мислити ширше. Зараз стає популярним рух «нуль відходів», прихильники якого майже не утворюють сміття – все використовують повторно, віддають на переробку або компостують. Соломинки та одноразові стаканчики – не стиль життя справжнього зеровейстера. Цей рух дуже надихає, проте є непрактичним та майже неможливим для більшості з нас в існуючій моделі економіки.

Краща альтернатива – перехід до кругової економіки (circular economy). Це модель, в якій кількість сміття зведено до мінімуму завдяки попередньому плануванню того, як матеріали будуть повторно використані або перероблені на новий продукт. Таким чином ліквідується причина проблеми, а не її наслідки. Адже все, що ми маємо зараз – це наслідки безвідповідальності при дизайні товарів та відсутності системного мислення.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у нашому Telegram-каналі Mind.ua

Автори матеріалів OpenMind, як правило, зовнішні експерти та дописувачі, що готують матеріал на замовлення редакції. Але їхня точка зору може не збігатися з точкою зору редакції Mind.

Водночас редакція несе відповідальність за достовірність та відповідність викладеної думки реальності, зокрема, здійснює факт-чекінг наведених тверджень та первинну перевірку автора.

Mind також ретельно вибирає теми та колонки, що можуть бути опубліковані в розділі OpenMind, та опрацьовує їх згідно зі стандартами редакції.

Проєкт використовує файли cookie сервісів Mind. Це необхідно для його нормальної роботи та аналізу трафіку.ДетальнішеДобре, зрозуміло