Суди, борги та паливне питання: навіщо приватизувати «Центренерго»

Суди, борги та паливне питання: навіщо приватизувати «Центренерго»

Та з якими ризиками може стикнутися потенційний покупець

Цей матеріал також доступний російською
Суди, борги та паливне питання: навіщо приватизувати 	«Центренерго»
Фото: pixabay

Фонд держмайна України (ФДМУ) протягом 2019 року планує продати через відкритий аукціон ПАТ «Центренерго». Заявлена стартова ціна – близько 6 млрд грн. Однак привабливість активу для інвестора знижує наявність у підприємства мільйонних боргів та судових позовів до нього, а також проблеми із сировинною базою. Основний бізнес «Центренерго» – виробництво електроенергії шляхом спалювання вугілля, левову частку в ланцюгу постачання якого поділили три компанії. Нещодавно на цю ситуацію звернув увагу й уряд. Кабмін доручив ФДМУ та Мінекономрозвитку розібратися із механізмами закупівлі вугілля. Одне з нагальних питань – ігнорування підприємством державних постачальників. Наразі перекоси в роботі «Центренерго» – це клопіт передусім держави. Однак у разі продажу компанії ці та інші питання торкнуться майбутнього власника. Про те, що можна зробити вже зараз, і який досвід слід винести з попередніх спроб приватизувати підприємство, спеціально для Mind розповіли Дмитро Яблоновський, Роман Солтисяк та Наталія Касяненко – відповідно, заступник виконавчого директора, економіст Центру економічної стратегії та стажер Центру економічної стратегії.

Фонд державного майна планує повторно виставити на продаж енергогенеруючу компанію ПАТ «Центренерго». За майже 80% державних акцій Кабмін встановив стартову ціну – приблизно 6 млрд грн. Продати актив планують до кінця вересня цього року.

Що являє собою це підприємство? До складу «Центренерго» входять три теплові електростанції: Вуглегірська, Зміївська та Трипільська, а також ремонтне підприємство ВП «Ременерго». Минулого року вони згенерували 8,7 млрд кіловат-годин. Це 5,5% усієї виробленої електроенергії в Україні та 18% – виробленої саме на теплових електростанціях. Порівняно з 2017 роком обсяги генерації електроенергії зросли на 38%. Близько половини виробила Вуглегірська ТЕС, по чверті – Зміївська та Трипільська ТЕС.

Вже вісім років «Центренерго» приносить прибуток. А 2017 року після введення регулятором формули «Роттердам+» компанія показала рекордний результат: попри збільшення продажів лише на 2% чиста маржа компанії зросла з 6 до 17%, а рентабельність активів – з 10 до 19%. Протягом 2017 року показники ліквідності та платоспроможності також зросли та залишаються вищими за середньоринкові. Однак минулого року чистий прибуток компанії впав близько вчетверо: з майже 2 млрд грн до майже 500 млн. Основна причина зменшення прибутковості компанії – зростання собівартості продукції, тобто збільшення витрат на вугілля.

Навіщо його продавати? Держава – неефективний власник, а державні підприємства – джерело корупції. «Центренерго» фігурує у кількох кримінальних провадженнях. Так, з 2017 року Генеральна прокуратура розслідує заволодіння групою осіб 45,5 млн грн цього підприємства у змові з його працівниками. А слідчі НАБУ у іншій справі встановили, що приватна компанія «Торгівельний Дім-ресурс» купувала у державного підприємства «Краснолиманська» вугілля на третину дешевше від ринкової ціни, а вже за ринковою ціною реалізувала те саме вугілля – «Центренерго». Нещодавно Верховний суд підтримав анулювання договору поставки, який давав можливість приватній компанії наживатися на схемі між двома держпідприємствами.

Залишаючись у державній власності, «Центренерго» буде джерелом прибутків для осіб, пов'язаних із політиками, та з року в рік втрачатиме вартість активів без достатніх інвестицій в модернізацію. Зменшити корупційні ризики могло б створення незалежної наглядової ради. Однак це – лише лікування симптомів. Для остаточного одужання від корупційної хвороби потрібна ліквідація її джерела – державної власності на активи.

Як намагалися приватизувати раніше?  «Центренерго» намагаються продати вже протягом семи років. Це остання енергогенеруюча компанія у власності держави. Перша спроба приватизації об’єкта була у 2013 році, але їй завадила аварія на Вуглегірській ТЕС. Наступного року конкурс скасували. А останнього разу приватизувати підприємство намагалися у грудні 2018 року, однак за два дні до проведення аукціон скасували через неправильне заповнення документів одним із учасників та російське походження іншого.

Який інвестор потрібен? Знайти для «Центренерго» платоспроможного іноземного інвестора – заявлена мета Фонду держмайна. Серед вимог до майбутнього покупця: вчасна сплата податків та зарплати, використання вугілля переважно з українських шахт, забезпечення працездатності обладнання всіх електростанцій, розвиток підприємства. Окрім цього, інвестором не може стати компанія з офшорної зони, з непрозорою структурою власності та з країни-агресора.  

Потенційні ризики для інвестора. Шанси на залучення ефективного власника з-за кордону – невеликі. Основні причини: борги, судові позови та необхідність мати стабільне джерело постачання вугілля, бажано недалеко від ТЕС.

З 2004 року щодо підприємства порушене провадження про банкрутство: загальна сума, що увійшла до вимог кредиторів, – понад 136 млн грн. А напередодні того, як «Центренерго» виставили на продаж, у 2016 році його борги почали концентрувати фірми, пов’язані з екс-депутатом і фігурантом енергетичних афер Дмитром Крючковим. І його ж компанія ТОВ «Баланс Груп» (одна з кредиторів) намагалася взяти участь у минулій приватизації підприємства. Враховуючи, що зараз Крючков публічно говорить про корупцію на «Центренерго» та критикує одного з головних претендентів на його купівлю – Віталія Кропачова, можна припустити, що й цього разу він налаштований прийти на конкурс.

Окрім спорів із кредиторами, додати судової тяганини погрожував й сам бізнесмен Віталій Кропачов. Він заявляв про наміри оскаржити те, що його не допустили до попередньої спроби приватизації «Центренерго». Кропачова називають куратором вугільної галузі від нардепа БПП Ігоря Кононенка. Влітку 2017 року його компанія придбала ТОВ «Краснолиманське», яке займається видобутком на території однойменного державного підприємства «Краснолиманська». А з 2018 року, за джерелами Bihus.info, один з основних постачальників «Центренерго» – фірма «Шахтарськтранс» (яка ще й записана на сусіда Кропачова) почала закуповувати більше половини вугільної продукції у ТОВ «Краснолиманське». Минулого року «Шахтарськтранс» збільшив продажі на «Центренерго», потіснивши ДТЕК.

Постачальники вугілля на «Центренерго»

Приватизація “Центренерго”: суди, борги та паливне питання
Приватизація “Центренерго”: суди, борги та паливне питання

Можливі покупці та сценарії приватизації. Компанія Кропачова – зараз головний постачальник державного «Центренерго». Також Віталій Кропачов володіє збагачувальними фабриками «Україна» та «Росія». Тобто у розпорядженні бізнесмена – і доступ до української сировини, і потужності для її переробки. Аби замкнути цей ланцюг (завершити вертикальну інтеграцію виробництва), йому не вистачає потужностей для спалювання вугілля – «Центренерго». Це дозволяє називати Кропачова одним з найбільш вірогідних покупців компанії.

Розширити коло претендентів міг би продаж компанії разом із ДП «Краснолиманська», оскільки бізнес «Центренерго» полягає у спалюванні вугілля задля виробництва електроенергії. Обмежені можливості диверсифікації поставок на «Центренерго» через переважний видобуток українського вугілля ДТЕК (який також володіє ТЕС та конкурує з «Центренерго») додає невизначеності іноземним інвесторам. Проте у такому спільному продажі компаній існують перешкоди: той же Кропачов орендує пласти «Краснолиманської» до 2032 року. Водночас він і судиться з цим державним підприємством за майже 3 млрд грн через нібито самовільне користування його надрами. У випадку приватизації підприємств пакетом державі варто було б вирішити питання з орендарем, не перекладаючи його на потенційного покупця. Однак про новий конкурс на «Центренерго» вже офіційно заявили: підприємства продаватимуть окремо.

Досвід приватизації «Центренерго» минулих років говорить не лише про складнощі організації продажу, а й про відсутність зацікавленості з боку іноземного бізнесу. Так, у 2018 році на конкурс не подався жоден європейський інвестор. Цьогоріч перешкодою  також може стати перехідний стан ринку електроенергії: від встановлення тарифу регулятором до ринкового ціноутворення. Тож продаж активу іноземному власнику та ще й за максимальну ціну, здається малоймовірним сценарієм. Але, на нашу думку, ризики збереження підприємства в державній власності переважають ризики приватизації, і з часом його інвестиційна привабливість лише зменшуватиметься.

Водночас велика вірогідність участі у конкурсі саме Кропачова. Враховуючи потребу у завершенні вертикальної інтеграції, очевидно, він, буде готовий заплатити більше за інших учасників.

Але приватизація «Центренерго» необхідна. Оскільки є ризик, що через подальшу затримку за декілька років продавати просто не буде чого.

Що залишиться державі? Держава повинна створити стимули до модернізації та зменшення шкідливих викидів у процесі роботи підприємства після його приватизації. За Енергетичною стратегією, усі потужності теплової генерації у 2035 році мають відповідати екологічним вимогам ЄС. Новий власник замість максимізації обсягу спаленого вугілля повинен бути зацікавленим у збільшенні ККД станцій. Це також допоможе йому виграти конкурентну боротьбу з іншими виробниками електроенергії.

Тож державі як регулятору належить створити рівні правила гри та не допускати зловживань новим власником після відкриття ринку електроенергії.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті