Захворіло у світі
155,918,548
Померло у світі
3,258,269
Вилікувалось у світі
133,382,771
Захворіло в Україні
2,097,024
Померло в Україні
45,451
Вилікувалось в Україні
1,711,709
Ігри з активами: навіщо АРМА потрібні права на продаж арештованого майна

Ігри з активами: навіщо АРМА потрібні права на продаж арештованого майна

І чому не варто позбавляти агентство цієї опції

Ігри з активами: навіщо АРМА потрібні права на продаж арештованого майна
Фото: pixabay

Влітку 2019 року чиновники Агентства з розшуку і управління активами (АРМА) ухвалили рішення та організували продаж земельних ділянок на Одещині, які належали відомому ритейлеру «Ашан». У судах різних інстанцій компанія небезуспішно доводить, що землю продали задешево та з порушенням процедури. За що ж бореться АРМА в кейсі з «Ашаном», розповів Mind  заступник голови АРМА Володимир Павленко.

Тих чиновників вже давно немає в АРМА, однак відлуння «справи Ашану» продовжує формувати негативну репутацію агентства як державної інституції. Навіть більше – саме цей кейс зіграв роль каталізатора законодавчих ініціатив, якими пропонується заборонити АРМА продавати арештоване майно до остаточного рішення суду. Інакше кажучи, заборонити взагалі, бо за весь час існування органу ще не було реалізовано жодного активу за рішенням суду про його конфіскацію.

Сьогодні справа розглядається у Верховному Суді, де АРМА аж ніяк не виправдовує дії своїх колишніх працівників, але водночас закликає не руйнувати інституційну спроможність органу на основі окремого прецеденту. Так, однією з підстав, ґрунтуючись на яких суд може визнати дії АРМА незаконними, на думку позивачів, є відсутність в агентства самого права управляти активами шляхом їхньої реалізації на торгах.

Загалом ця історія має три ключові аспекти: хто продав? як продали? і чи мали право продавати?

Які аргументи АРМА?

Рішення про продаж земельних ділянок ухвалювали конкретні посадові особи АРМА. Якщо правоохоронці встановлять порушення в їхніх діях, очевидно, вони мають нести відповідальність. Крапка. Стосовно того, як продали. Наразі існує певна процедура організації відкритих торгів, із визначеними строками, здійсненням оцінки майна та власне проведенням аукціону на обраному майданчику. Цю процедуру можна вдосконалювати, робити більш прозорою та надійною, а місце торгів змінювати, скажімо, на ProZorro. Словом, чіткий механізм реалізації права продавати однозначно є предметом дискусій та поліпшень.

Але наскільки виправдано повністю знищувати право реалізації активів через недоброчесність окремих посадовців і недосконалість технічних процедур? Бо таке право є полем для зловживань і корупціогенним чинником? Гаразд, чому б тоді не ліквідувати повноваження поліції з огляду на випадки свавілля деяких поліцейських або заборонити парламентарям подавати депутатські запити через зловживання цим інструментом? Очевидно, що причина схожих проблем не в шкідливості самих повноважень, а в тому, хто і як їх реалізує.

Чому право продавати арештоване майно необхідне АРМА для повноцінної роботи?

Тому що дуже часто зберегти економічну вартість такого майна в інший спосіб неможливо. І йдеться далеко не лише про товари, які швидко псуються.

Наразі закон про АРМА передбачає тільки два шляхи розпорядження арештованим майном – передати за договором (в оренду) бізнесу або продати. Чим можуть управляти підприємці? Вочевидь тим, що приносить дохід, тобто ліквідними активами. На жаль, прокурори й судді, які ухвалюють рішення про передачу агентству активів, не економісти, а отже, не зважають на те, ліквідний актив чи ні.

Тому за логікою, все, чим не можна управляти на комерційній основі, потрібно продавати, бо третього просто не дано. Йдеться про неліквідну нерухомість, виробниче обладнання, сировину, побутові товари, дорогий транспорт (вартість страхування якого перевищує доходи від управління ним) тощо. Таке майно не псується за один день, але швидко втрачає свою вартість, яку без продажу не зберегти (кошти від реалізації надходять на банківський депозит і постійно зростають у сумі, що дозволяє навіть збільшувати економічну вартість проданого майна).

Однак судова практика не бере цю логіку до уваги й забороняє АРМА самостійно (дискреційно) визначати, чи підлягає арештоване майно продажу, якщо ним неможливо управляти інакше. І якщо Верховний Суд у справі «Ашану» не підтвердить права дискреції, а народні депутати паралельно заборонять агентству реалізувати активи до остаточного рішення суду, то наслідок буде один – АРМА не зможе зберегти тисячі одиниць арештованого майна до фінального вердикту Феміди. Чи захистить такий результат права власників активів? Відповідь очевидна.

Що натомість пропонують законодавці?

Щоб в рішенні суду чітко вказувався шлях управління – передача за договором або продаж. Чи вирішить це проблему? Точно ні.

Адже в практиці АРМА є безліч випадків, коли суд зобов’язував агентство управляти майном, єдино можливе місце якого – під молотком аукціону. Наприклад, відомству для здійснення заходів управління передавали нерухоме (!) майно – 20 000 медичних масок. Або металобрухт, названий у документах «судно «Норд»». Або тони бурштину, врожай сої чи посіви кукурудзи. Подібних прикладів сотні, але вони не здатні пересилити медійний і політичний ефект одного – кейсу з «Ашаном».

Фактичне блокування функції реалізації активів не лише знищить частину функціоналу АРМА, а й стане показовим міжнародним прецедентом. Бо в більшості європейських країн, де діють аналоги АРМА (Франція, Болгарія, Італія, Румунія), управління майном переважно здійснюється шляхом його продажу, зокрема до вироку суду. Закордоном діє принцип: «Управляти тим, що не можна продати». В Україні ж: «Управляти усім, окрім того, що дозволяє продати суд». Суд, який, повторюсь, не має змоги обґрунтовано визначити економічні перспективи арештованого майна.

Практика продажу активів в іноземних юрисдикціях схвалена в офіційних документах робочих груп FATF, ООН, G7 і підтверджена доповідями авторитетних міжнародних експертів.

І це при тому, що в європейських країнах судові рішення ухвалюються значно швидше, ніж в Україні, а механізм конфіскації працює ефективно, що дозволяє аналогам АРМА масово продавати конфісковані активи. Тоді як в наших реаліях практично недієва конфіскація та низька ефективність судової системи робить продаж неліквідного майна на стадії арешту, що може тягнутися роками, єдиним способом збереження його вартості.

Зрештою, необхідно пам’ятати, що АРМА працює з активами, які в більшості набуваються від корупційних та інших кримінальних злочинів. І управління цими активами, зокрема шляхом продажу, є цивілізованим способом відновлення суспільної справедливості, який працює в усьому світі. Але, звісно, є й дієвіші методи компенсації за вкрадене. Наприклад, коліївщина. Якому шляху віддає перевагу Україна – належить відповісти українському суспільству. І політикам, яких воно обирає.

Стежте за актуальними новинами бізнесу та економіки у наших Telegram-каналах Mind.Live та Mind.UA, а також Viber-чаті